Ну звісно ж, наша зустріч зовсім не важлива! І хто ця жінка? Я її знаю?
Ні. І я також, до речі.
Сем вражено глянув на друга.
Так і є, ти абсолютно хворий!
Якби ти її побачив, то не казав би так, відповів Санджай.
І яка ж вона була? закричав Сем.
Санджай мовчки відійшов.
Проминаючи будівлю, де працював його дядько, він підняв голову до вікон девятого поверху й запитав себе, чи отримала його пасажирка роль. Він побажав, щоб їй усе вдалося, а тоді пішов далі. На Юніон-сквер, зачувши оглушливий вереск клаксонів, він відмовився від ідеї взяти таксі й пірнув у метро.
Вийшов уже у Східному Гарлемі. Тут не було будинків із тесаного каменю, піддашків чи портьє в лівреях. Прості споруди з червоної та білої цегли стояли поруч із великими комплексами соціального житла. Запахи, кольори, облущені фасади, розтрісканий асфальт, уламки, що рясніли на тротуарі, суміш мов, які лунали звідусіль Строкатий пейзаж більше скидався на вулиці його юності.
Повернувшись до квартири, Санджай побачив Лалі. Жінка сиділа на дивані у вітальні, схилившись над вишивкою. Відчайдушно кривляючись, вона намагалася втримати окуляри, що сповзали їй на кінчик носа, а Діпак тим часом розкладав на столі прибори.
Вечерятимеш з нами? кинув він замість привітання.
Може, я запрошу вас до ресторану?
Наскільки мені відомо, сьогодні не четвер, відрізав Діпак.
Чудова ідея, втрутилася Лалі. І додала, виразно зиркнувши на чоловіка: Куди б нам сходити, щоб змінити атмосферу?
Я б скуштував американських страв, запропонував Санджай.
Діпак глибоко зітхнув і сховав прибори до буфета. Він зняв пальто з вішалки при вході й зачекав. Лалі облишила роботу й підморгнула небожу.
Ресторан за три квартали звідси, оголосив Діпак, ступаючи вперед.
На перехресті Лалі перейшла через дорогу, хоча світлофор уже блимав червоним. Діпак затримався і смикнув небожа за комір.
З міс Хлоєю все пройшло нормально?
Я знайшов для неї таксі, а що?
Та нічого, зрештою Вона запитувала про тебе.
Що запитувала?
Тебе це не стосується.
Як же не стосується?
Мій ліфт це сповідальня, я звязаний професійною таємницею.
Світлофор змінив колір і Діпак рушив далі, ніби нічого й не сталося. Трохи пізніше він спинився перед барвистою вітриною ресторану «Le Camaradas».
У цьому районі місцева кухня пуерто-риканська, сказав він, прочиняючи двері.
* * *У будинку 12 на Пятій авеню містер Рівера налаштовував радіо під бюрком. Він обрав частоту станції, що коментувала хокейний матч, і занурився в читання детективного роману. Ніч належала йому.
Бронштейни вже давно повернулися. Вільямсам на восьмий поверх привезли їжу аж дві служби доставки. Китайські страви для чоловіка, який саме писав хроніку в кабінеті, а італійські для дружини, яка малювала у своєму. Це наштовхнуло містера Ріверу на думку, що ксенофобія не заважає їм насолоджуватись іноземною кухнею.
Містер і місіс Клерки дивилися телевізор у маленькій вітальні. Коли кабіна проминала сьомий поверх, було чути: вони увімкнули звук гучніше. Ця пара завжди так чинила, коли кохалася.
Хаякава виїхали з міста ще в перші дні весни, до будиночка в Кармелі, і повернуться вони не раніше осені.
Містер Моррісон, власник квартири на четвертому, перебував, як і щовечора, в опері чи в театрі. І як і щодня він вечерятиме в «Більбоке» й повернеться пяний як чіп близько 23-ї години.
Зельдоффи ніколи нікуди не ходили. Хіба що до церкви, послухати вечірнє богослужіння на свято. Дружина читала вголос книжку про життя мормонів, а чоловік слухав її й конав від нудьги та релігійності.
Щодо містера Ґрумлата, то він давним-давно пішов з кабінету. Їхні графіки роботи не давали їм змоги перетинатися окрім перших двох тижнів у квітні, коли бухгалтер працював до ночі. Він полюбляв говорити, що для нього це розпал сезону клієнти мали надіслати податкові декларації до 15 числа. А ще у грудні, перед новорічними святами.
О 23-й годині містер Рівера відклав свій детектив, не сумніваючись, що розгадав інтригу, а тоді допоміг містеру Моррісону повернутися додому а цього пянюгу голими руками не візьмеш, зважаючи на те, як він нажлуктився. Довелося провести його до спальні, підтримувати аж до ліжка, стягувати черевики і тільки тоді повернутися на свій пост.
Опівночі він зачинив двері будинку, кинув у кишеню службовий мобільний знахідку мешканців, які тепер мають змогу в будь-який момент звязатися з ним, і рушив службовими сходами. Засапавшись, видерся на шостий поверх, витер чоло й легенько штовхнув привідчинені службові двері.
Опівночі він зачинив двері будинку, кинув у кишеню службовий мобільний знахідку мешканців, які тепер мають змогу в будь-який момент звязатися з ним, і рушив службовими сходами. Засапавшись, видерся на шостий поверх, витер чоло й легенько штовхнув привідчинені службові двері.
Місіс Коллінс чекала його на кухні з келихом бордо в руці.
Ти голодний? запитала вона. Не сумніваюся. Ти не мав часу повечеряти.
Виходячи з дому, я закинув сандвіч, але від склянки води не відмовлюся. Він поцілував її в лоб. Колись ці сходи таки зламають мені ноги.
Місіс Коллінс налила велику склянку води, сіла чоловікові на коліна й поклала голову йому на плече.
Ходімо спати, муркнула вона. Я так довго чекала на тебе цілий день.
Містер Рівера роздягнувся у ванній, де на нього чекала нова, випрана й попрасована піжама, складена на мармуровому умивальнику. Він одягнув її й приєднався до місіс Коллінс у ліжку.
Вона неймовірна, але не варто було.
Я прогулялася до «Барніз». Не сумнівалася, що вона тобі сподобається.
Наче на мене шита, відповів містер Рівера, захоплюючись фасоном штанів.
Він пірнув під простирадла, переконався, що будильник встановлено на пяту ранку, й вимкнув нічник.
Як у неї справи? прошепотіла місіс Коллінс.
Вона була спокійна, майже в гарному настрої. Лікарі знову відкоригували дози. Подумала, ніби я маляр, що фарбував коридор, і подякувала за роботу. Вона досі памятає, що любила синій колір.
А твоя книжка? Ти знайшов винного?
Це медсестра або покоївка. Можливо, вони спільниці. Завтра дізнаюся.
Містер Рівера притулився до місіс Коллінс, заплющив очі й заснув.
* * *Часом траплялося, що фантомні болі в ногах будили Хлою посеред ночі. Але цього вечора не біль заважав їй заснути. Сівши на ліжку, вона тренувалася читати текст. Дівчина навіть відтворювала жести й міміку, що узгоджувалися з намірами персонажів у діалогічних частинах роману.
Вона повернулася до початку розділу, збираючись спробувати нижчі тони, щоб зіграти голос Антона. У книжці молодий конюх намагався вразити дівчину, яка йому подобалася. Хлоя навіть випнула груди, наче півник. Коли героїня сіла верхи, збираючись пустити коня учвал, Хлоя закрила книжку й кинула її на ліжко. Вона підняла простирадла, пересіла на візок і підїхала до вікна. Милувалася вулицею, залитою рожевим сяйвом світанку. Чоловік вигулював собаку, з ним порівнялася, а тоді рушила далі швидким кроком жінка. Пара у вечірньому вбранні виходила з таксі
Хлоя зітхнула й опустила штори. Її погляд упав на книжку. Вона була невидимою актрисою, лицедійкою, що намагалася продовжити карєру, хай навіть в інший спосіб.
Вона рушила на кухню заварити чаю.
Чайник уже закипав, коли на службових сходах пролунав гуркіт, а потім жахливий крик. Засув був надто високо, і вона не могла дотягнутися. Хлоя спробувала підтягнутися на руці. Зазнавши невдачі, вона притиснулася щокою до дверей і прислухалася Стогін і запала тиша. Вона відїхала, розвернулася, вимкнула газ, рушила коридором і взялася стукати у двері батькової спальні. Містер Бронштейн вискочив з ліжка й постав перед донькою зі скуйовдженим волоссям.
Що з тобою трапилося? захвилювався він.
Іди за мною, поквапся!
Дівчина повела його до кухні й пояснила, що почула, як хтось упав на сходах.
Містер Бронштейн хутко спустився. Чотирма поверхами нижче він гукнув доньці, щоб вона викликала швидку.
Що відбувається? закричала вона, дратуючись, що не може нічого дізнатися сама.
Не гай часу, я спущуся й відчиню їм.
Вона помчала до своєї кімнати, схопила мобільний і набрала 911. Повернувшись до свого спостережного пункту, вона широко прочинила штори.
Батько чекав на тротуарі. Пронизливо завила сирена і машина швидкої зупинилася біля будинку. Двоє фельдшерів кинулися в службові двері за містером Бронштейном.
Хлоя чотири рази проїхала між кімнатою й кухнею.
Рятувальники вийшли, тягнучи до швидкої ноші. На них лежав чоловік, обличчя якого прикривала киснева маска.
Хлоя чатувала на батька біля дверей квартири. Натомість він виринув з іншого боку коридору.
Не міг скористатися ліфтом. Містер Рівера в дуже кепському стані.
* * *День, коли мені змінили повязки
Лікар Малдер запитав, чи хочу я поглянути на свої коліна. Він пояснив, що одні пацієнти бажають бачити кінцівки, а інші ні. Завагавшись, я вирішила, що подивлюся тільки на одне коліно.