Коли вона підїхала до будинку, Діпак квапливо відчинив двері й провів її до ліфта.
До вашого кабінету чи додому? запитав він, поклавши долоню на руківя.
Додому, будь ласка.
Кабіна поповзла вгору.
Діпаку, я отримала роль. Записи почнуться наступного тижня, поділилася Хлоя на другому поверсі.
Мої вітання. Гарна роль? спитав він на третьому.
Я дуже люблю цю книжку.
Отже, мені варто якомога швидше прочитати її. Хоча ні, я зачекаю і зможу її послухати, виправився він на висоті четвертого.
А чоловік, який нещодавно їхав у кабіні, запитала Хлоя на пятому, це клієнт містера Ґрумлата?
Я не можу памятати всіх відвідувачів.
Шостий поверх проминули в тиші.
Він подбав про пакунок для Клерків і знайшов мені таксі.
До восьмого поверху Діпак удавав, ніби розмірковує.
Я не звернув на нього особливої уваги. Він здався мені ввічливим і готовим допомогти.
Здається, він індієць.
Девятий поверх. Діпак зупинив кабіну й відчинив дверцята.
Я принципово не розпитую людей, які піднімаються в моєму ліфті. Особливо про їхнє походження. Це було б дуже неввічливо з мого боку.
На цьому він попрощався з Хлоєю і швиденько спустився.
* * *Сем підозріливо поклав слухавку: шеф його викликав, не потурбувавшись спитати, чи він, бува, не зайнятий. Таке ставлення не обіцяло нічого доброго. Сем замислився, чим би можна було йому дорікнути. Та часу поміркувати не було. Джеральд, секретар начальника, постукував по скляній перегородці й по циферблату свого годинника більш ніж очевидний сигнал. Сем схопив записник та олівець і на ватяних ногах рушив коридором.
Містер Ворд розмовляв по телефону. Він не запропонував Сему сісти, ба навіть гірше: сам умостився до нього спиною, повернувши крісло до скляної стіни, що виходила на парк Вашингтон-сквер. Сем чув, як шеф розсипається у вибаченнях і обіцяє співрозмовнику, що буде вжито заходів.
Містер Ворд поклав слухавку й повернувся до нього.
А ось і ви! вигукнув він.
«Це не на добро», подумав Сем.
Ви хотіли мене бачити? запитав він.
Ви зовсім клепку втратили?
Ні, відповів Сем, торкаючись своєї голови.
Дуже не раджу вам жартувати. Часом ви здаєтеся мені кумедним, але не сьогодні.
А що трапилося сьогодні? смиренно запитав Сем.
Що за волоцюгу ви сьогодні представили одному з наших найбільших інвесторів?
Елементи мозаїки склалися, утворивши божевільне обличчя Санджая, що прибув на їхню зустріч із запізненням та ще й у неохайному вигляді.
Це дуже перспективний проект, який обіцяє великі прибутки.
Сайт знайомств в Індії? А чому не стриптиз-клуб у Бангладеші, як на те пішло?
Ви все неправильно зрозуміли, пробурмотів Сем.
А я й не маю щось розуміти. Мені важливо, що почув наш клієнт. «Любий Ворде, якщо вже я інвестор, і не найменший, вашої консалтингової компанії, то це тому, що я переконаний ми поділяємо певні цінності. І моральність для мене не менш важлива, ніж капіталовкладення» Ну і так далі, звільню вас від подробиць принизливої розмови й оголошу висновок, який стосується вас: «Більше не хочу бачити вашого клоуна!» А повна версія тривала пятнадцять хвилин! Сподіваюся, ви добре зрозуміли позицію мого друга.
Більш ніж, стоїчно відповів Сем.
То виконуйте! наказав містер Ворд, вказуючи пальцем на двері.
Сем вийшов з офісу й опинився віч-на-віч із Джеральдом, який не приховував свого задоволення.
Здається, когось тут почухали проти шерсті, вишкірився він.
Здається, хтось тут цілий статок витратив на фірмові шмотки й тепер вважає себе дуже елегантним.
Елегантність це стан душі, відповів ображений Джеральд.
Тоді ти чудово її приховуєш, старий.
Джеральд ладен був зжерти свою краватку, от тільки Сем чхати хотів на душевні муки босового секретаря. Він надто довго мовчки терпів удари. Ішов зранку на роботу, закипаючи від люті, й повертався ввечері, скрегочучи зубами. Тепер з нього досить.
Раптом він згадав індійську приказку, яку любив повторювати Санджай в Оксфорді: «Щоб переповнити чашу, потрібно неймовірно багато крапель».
Цікаво, це справді приказка, а чи цитата з якоїсь книжки? пробурмотів він перед Джеральдом, який не второпав ні слова.
Тепер чаша наповнилася, і Сем вирішив: пан або пропав. Це питання не азарту, а гордості. Він різко відсунув Джеральда, який перегороджував йому шлях, і повернувся до кабінету містера Ворда.
Маленьке питання. Коли ваш друг вкладає гроші в підприємство з виготовлення зброї чи на наступний день після виборів інвестує в хімічний консорціум, відомий як один із найбільших забруднювачів планети, моральна цінність його акцій не є проблемою? Можете не пропонувати мені сісти.
Сем умостився в крісло просто навпроти скамянілого шефа.
Ви знаєте, що таке інь і янь, аверс і реверс монети, яку підкидають у повітря, тож збагнете, до чого я веду. Ви знали, що двоє блазнів, які винайшли мобільний телефон, який ви тримаєте в руках, починали свої дослідження в гаражі, підбираючи браковані деталі в смітниках «Локгіда»? То хто вони лахмітники чи генії? Дозвольте розповісти вам дещо про людину, яку ви назвали волоцюгою. І увага дещо справді особливе. Санджай народився в родині, багатшій за цю брокерську компанію; такій заможній, що він мешкав у схожому на палац будинку. Коли Санджаю було дванадцять, його батько помер. Дядьки взялися за його виховання. Коли йому виповнилося вісімнадцять, вони відправили його до Оксфорда, де ми й познайомилися. Повернувшись до Індії, Санджай зробив два відкриття. Перше стосувалося батькового заповіту. Через якісь химерні родинні традиції він міг отримати спадок тільки після тридцяти років. Ішлося про готельний комплекс посеред Мумбаї. Другою річчю, яку відкрив чи то пак збагнув Санджай, було те, що суворість, а точніше жорстокість дядьків пояснювалася єдиною причиною: прагненням тримати його подалі від керівництва готелем, який вони встигли привласнити. Тож вони й надумали «опікати» його навіть після досягнення повноліття. Точніше, вони заповзялися розпоряджатися його життям на власний розсуд.
Може здатися, що йдеться лишень про мужній учинок без особливих наслідків, але коли ви опиняєтесь без шеляга за душею на вулиці зважте, на вулиці Мумбаї, це вже зовсім інша справа. Ви не дуже й помилилися, коли назвали його волоцюгою, адже він і справді провів багато ночей без даху над головою. Але мій друг боєць, гідний і гордий. Він знаходив дрібні підробітки, примудрився відшукати пристойне житло й ніколи не втрачав неймовірного потягу до знань. Йому все цікаво, його не лякає жоден досвід. Мабуть, саме це мені в ньому найбільше подобається. У барі, де Санджай працював офіціантом, він зустрів старого шкільного друга. У того зявилася божевільна ідея, яку Санджай розвинув. Проект став підприємством дуже успішним підприємством. Питання, яке постає, надзвичайно просте: скільки людей, подібно до вашого великого клієнта, проминули славнозвісний гараж, де двоє схожих на хіпі юнаків розбирали браковані деталі, і скільки сьогодні шкодують, що тоді не спинилися?
Санджай забрав свою частку готелю «Мумбаї-палас», і він міг би легко обійтися без наших послуг, але не хоче йти наперекір дядькам. Якби я пережив хоча б чверть того, що він, то думав би лише про те, як їм насолити. Та він не такий; здається, в Індії повага до старших стоїть над усім. Не можу позбутися думки, що такий кодекс честі скидається на запущену стадію мазохізму. Здається, це трохи схоже на наші з вами багаторічні стосунки. А тепер карти на стіл: Ви зайдете до гаража чи ні? Якщо ні, я звільню свій кабінет сьогодні ввечері.
Містер Ворд поглянув на Сема з увагою та інтересом. Він розвернув крісло до скляної стіни, опинившись спиною до підлеглого.
Принесіть мені проект, я ще раз його розгляну.
Немає потреби, ви платите за це мені.
Ви настільки в нього вірите, що ладні поставити на кін карєру? Ви ж знаєте: якщо справа скінчиться кепсько, місця для вас тут не буде. І не лише тут.
А якщо все скінчиться більш ніж добре і я відчиню вам двері на індійський ринок, ви ж знаєте, що мене не задовольнить звичайна медалька?
Ворд зробив півоберт і зітнувся поглядом із Семом.
Пензлюйте звідси, поки я не передумав.
* * *Сем передав Санджаю основні моменти перспективної розмови з босом звісно, опустивши деякі її деталі. Коли така впливова людина, як містер Ворд, береться розглянути досьє, це вже варто відсвяткувати.
Ти можеш хоча б раз прибути вчасно і в нормальному одязі? благав Сем.
Десять хвилин це ж навіть не спізнення.
Учора було дві години!
Ох, так, але вчора я мав на те поважну причину. Довелося зробити обїзд, щоб висадити жінку, в якої була важлива зустріч.
Ну звісно ж, наша зустріч зовсім не важлива! І хто ця жінка? Я її знаю?