Так і жили. Маряна насолоджувалася життям, виблискувала, мов коштовність, супроводжувала Миколу в його поїздках за кордон і змінювала коханців з такою ж легкістю, як і свої численні вбрання. Вона ні в кого з них не закохувалася, ні, такі дурниці оминали її холоднувате серце, й жоден з тих, хто дарував насолоду її тілу, не торкався її серця.
До зустрічі зі Степаном Малковичем.
Маряна й сама дотямити повною мірою не могла того, чому наречений сестри так глибоко вразив її серце. Після того вечора, коли вона вперше його побачила, щось трапилося з нею, щось таке, чому вона не мала пояснення, чого не було в її житті, бо вона навіть у бурхливі юнацькі роки оминулася таких дурниць, як кохання. Але тоді Тоді вона наче збожеволіла й очманіла, тільки того й могла, що сидіти нерухомо ледь не цілими днями й думати про Степана Й те її страшило, та його незрима влада вона не бажала її, вона боялася її так само сильно, як утрати свого розкішного життя. Й вирішила боротися з тим непотрібним їй почуттям. Вона не бажала закохуватися в того бідного хлопця, не бажала давати йому владу над собою. Те кохання було для неї непотрібним, їй подобалося життя, котрим вона жила Й вона здушувала його у своїм серці так само спокійно та безжально, як позбулася дитини Миколи, й досить спокійно почувалася на весіллі Степана та Єви, намагаючись не звертати уваги на неприємне відчуття в глибинах свого єства, котре прокидалося кожного разу, як погляд її впадався на Степана поряд Єви, на дотик його до сестри, їхні поцілунки. Вона намагалася різко переконати себе, що цей же злидень не спроможний геть подарувати їй такого звичного розкішного життя, що він не Микола, не дасть їй волі, але її починало знову відчайно вабити до нього. Такий красень зовсім не був підходящим до її простуватої сестри, й саме на весіллі Маряна з подивом помітила, які вони були схожі зі Степаном, наче дві половини одного цілого, й такому чоловіку, як він, мала би пасувати тільки така жінка, як сама Маряна. Але він полишався байдужим, і вона теж мала вирвати його зі свого серця.
Й мов дарунок долі трапилася Йорданія.
Нова влада, нові часи Микола отримав призначення в ту східну маленьку країну на декілька років. Маряна звикла здебільшого до європейських столиць та країн і спочатку бурмосилася. Але Йорданія, що примостилася поряд Ізраїлю, її приємно здивувала. Королівство те виявилося не нудним та забитим, як вона собі уявляла, королівський двір не поступався європейським, і життя в Йорданії виявилося навіть цікавим.
У Йорданії в її житті зявився Хасан.
Хасан
Згадавши про високого, дужого йорданця з вогняними чорними очима, Маряна повільно усміхнулася в пустку розкішної вітальні. До Йорданії вона приїхала, почуваючись надзвичайно погано, усі сили затрачуючи, аби викинути з серця Степана, який уперто не забувався. Вона була дратівливою, впадала то в понуре мовчання, то гримала на Миколу, з похмурим невдоволенням прийнявши й місце нового призначення чоловіка, й ошатний білий будинок в Оманні, ні, в Аммані, тій клятій столиці йорданців. Більше місяця вона відмовлялася виходити з дому, охоплена, мов лихоманкою, відчайним бажанням усе покинути й повернутися назад, до Києва. До Степана.
Саме до Степана.
Бажання те іноді робилося настільки сильним, що вона починала задихатися у стінах того ошатного білого будинку, мебльованого на східний лад, і його білі, світлі стіни мов здавлювали її, заважаючи й дихати, й жити. Наївний Микола вважав, що то на неї так впливає зміна клімату, не здогадуючись навіть, що дружина божеволіє від нерозділеного кохання до чоловіка власної сестри, того кохання, що там, посеред золотавих пісків Йорданії, вхопило настільки її сильно, що вона не могла ніяк його побороти. Й мов божевільна, рвалася назад, до Києва, до Степана. Через місяць те божевілля почало потроху слабшати й вона повільно, мов тяжкохвора, поверталася до життя й, з жагою бажаючи цього повернення, погодилася вперше за час свого перебування в країні піти з Миколою на прийом, на якому мала би бути і йорданська королева, й поважні люди з Європи.
Дорога шовкова, складного пошиття сукня, що, безумовно, так пасувала її розкішному тілу, прохолодний дотик діамантів до шкіри Маряна знову воскресала до життя, відчуваючи приємне збудження, й розуміла, що для того, аби забутися, їй потрібен коханець. Східних чоловіків посеред довгої вервечки її коханців ще не траплялося, й вона почала обережно придивлятися до смаглявих незнайомців, котрі заполонили собою велику залу з басейном у центрі. Й здригнулася, коли погляд її втрапив на високого, вдягненого в дорогий європейський костюм чоловіка, що стояв на іншому боці округлого басейну й не зводив з неї пильних темних очей. Маряна зустрілася поглядом з тими темними, навіть чорними очима й повільно посміхнулася, відчувши знайоме, приємне тепло. Чоловік на протилежному боці басейну посміхнувся у відповідь і рушив до неї. Повільно, навіть лінькувато, й так, мов знехотя, нагадуючи великого хижака пустелі, й Маряна досить спокійно спостерігала за його наближенням. Вона не нервувала й не тремтіла, ні, вона досить прохолодно та витримано все сприймала, бо коханці, якими б вони гарними не були, вони ніколи не викликали в неї того неспокою, того відчайного хвилювання, котре міг викликати лиш один чоловік Степан.
Згадка про Степана, така недоречна та непотрібна зараз, змусила її здригнутися, коли чорноокий незнайомець зупинився зовсім поряд і вогняні його, чорні очі з невимушеним спокоєм почали вивчати її уважно вивчати всю, починаючи від золотавого волосся й закінчуючи лискучими босоніжками на високих підборах, котрі лагідно затискали її стрункі ніжки. Він мовчав, Маряна теж не поспішалася занадто до розмови, вивчаючи й собі цього самовпевненого й дужого незнайомця, котрого доля дарувала їй посеред спеки йорданської пустелі. Чоловік був гарним, того вже в нього неможливо було відібрати довгасте, вузьке лице з широкими вилицями та темної засмаги шкірою, чорні очі, опушені довгими віями, тонкий довгий ніс та суворого малюнка, але гарні вуста невеликого рота. Чорне, лискуче волосся зачесано назад Одягнений у європейський костюм, він нагадував радше якогось там італійського чи іспанського аристократа, й тільки вуса пишні, густі та чорні не сподобалися Маряні. Ніколи вона не полюбляла вусатих чоловіків, але цей Щось було у нім таке, що вона й на вуса не надто звертала уваги. Й коли мовчання між ними зробилося аж надто довгим, він нарешті запитався арабським акцентом прикрашеною англійською.
Ви нещодавно в Аммані?
Маряна повільно всміхнулася.
Місяць.
Йорданець здивовано звів темні брови.
Місяць? І як же так трапилося, що я ні разу за цей місяць не зустрів вашої бездоганної, сяючої вроди?
Я не зявлялася на людях
Дарма. Я невимовно жалкую об тім місяці, котрий не мав щастя насолоджуватися вашою красою. Але Чорні очі наполегливо позиркнули в саму глибину очей Маряни. Я дуже сподіваюся на те, що ви дозволите мені надолужити втрачений час, цей безмежно пустий місяць
Маряна сріблясто розсміялася.
Які слова, але ж я навіть імені вашого не знаю.
Широка, суха долоня потягнулася до її руки.
Хасан аль-Садіб до ваших послуг
Дуже приємно познайомитися
Той вечір став початком чи не найпристраснішого роману в житті Маряни. Хасан виявився чоловіком, про появу котрого у своїм житті Маряна мріяла давно вже, й хоча вони й не були схожими, а чимось він їй нагадував Степана.
У той перший вечір вона до неможливого довго перебувала в його товаристві, майже з байдужістю вловлюючи на собі занадто ревниві погляди Миколи, й удома, в тому ошатному білому будиночку, тільки позиркнула презирливо на чоловіка, коли той був спробував влаштувати сцену ревнощів. Вона вже тоді знала, що побачиться з Хасаном на другий день, знала вона також і те, що цей чоловік стане, й надовго, її коханцем, найкращим з довгої вервечки тих, хто упродовж декількох років мав щастя бути поряд неї.
Зранку наступного дня, як тільки Микола відїхав до посольства, десь хвилин за десять до дверей будинку постукалися. До гикавки ввічливий йорданець років пятдесяти у халаті та бурнусі низько вклонився Маряні й сповістив, що пан аль-Садіб буде безмежно щасливим і вдячним, коли іноземна пані погодиться приїхати до нього в гості.
Маряна тільки розсміялася легко, весело та дзвінко, й уже за двадцять хвилин довгий чорний лімузин підвозив її до воріт заміського будинку, що був схожим на оазу в пустелі. Хасана вона віднайшла в басейні й тільки розреготалася, коли міцна засмагла долоня ухопила її за ногу й, різко смикнувши, змусила впасти в прозору, сріблясту воду, туди, в його обійми.
Ви збожеволіли! весело дорікнула вона йому, геть мокра, але в той же час щаслива та збуджена.
Білозубий усміх сяйнув на смаглявому лиці.
Так, збожеволів! Збожеволів від тебе!
Він почав цілувати її там, у тім басейні, тремтячу та мокру, й тільки безжальне сонце східне бачило, як віддавалася вона ледь знайомому йорданцю, оживаючи кожною клітиною свого завмерлого було тіла.
Хасан став її коханцем.
Коханцем, безумовно, найкращим, найпристраснішим та найближчим за духом, чоловіком, котрий повно володів її тілом, але не більше. До свого серця вона його все ж не впускала, не впускала туди, де ще продовжував повновладно панувати Степан. Він усе ще полишався її хворобою, її невиліковною хворобою, котра, трішки притихнувши в обіймах Хасана та пісках Йорданії, все ж не зникла, зухвало та вперто не бажала зникати, й навіть палкі обійми Хасана не були над нею владними
Хасан
Хасан аль-Садіб виявився людиною досить таємничою й темною. Маряна майже з перших днів знайомства відчула у його високій, дужій постаті щось небезпечне, щоправда, це не зупинило її, та все ж Через деякий час вона, маючи очі досить уважні й вбачаючи його безумовну заможність, спробувала обережно випитатися, звідки в нього такі значні, на її погляд, статки. Бо батько й Микола, досить заможні за мірками там, удома, в порівнянні з Хасаном видавалися ледь не злиднями Чоловік тільки холоднувато усміхнувся у відповідь і одним непоміченим нею порухом міцної руки ухопив Маряну за запясток так міцно та боляче, що вона пополотніла від болю.