Ви збожеволіли! весело дорікнула вона йому, геть мокра, але в той же час щаслива та збуджена.
Білозубий усміх сяйнув на смаглявому лиці.
Так, збожеволів! Збожеволів від тебе!
Він почав цілувати її там, у тім басейні, тремтячу та мокру, й тільки безжальне сонце східне бачило, як віддавалася вона ледь знайомому йорданцю, оживаючи кожною клітиною свого завмерлого було тіла.
Хасан став її коханцем.
Коханцем, безумовно, найкращим, найпристраснішим та найближчим за духом, чоловіком, котрий повно володів її тілом, але не більше. До свого серця вона його все ж не впускала, не впускала туди, де ще продовжував повновладно панувати Степан. Він усе ще полишався її хворобою, її невиліковною хворобою, котра, трішки притихнувши в обіймах Хасана та пісках Йорданії, все ж не зникла, зухвало та вперто не бажала зникати, й навіть палкі обійми Хасана не були над нею владними
Хасан
Хасан аль-Садіб виявився людиною досить таємничою й темною. Маряна майже з перших днів знайомства відчула у його високій, дужій постаті щось небезпечне, щоправда, це не зупинило її, та все ж Через деякий час вона, маючи очі досить уважні й вбачаючи його безумовну заможність, спробувала обережно випитатися, звідки в нього такі значні, на її погляд, статки. Бо батько й Микола, досить заможні за мірками там, удома, в порівнянні з Хасаном видавалися ледь не злиднями Чоловік тільки холоднувато усміхнувся у відповідь і одним непоміченим нею порухом міцної руки ухопив Маряну за запясток так міцно та боляче, що вона пополотніла від болю.
Чи не занадто багато ти бажаєш знати, люба?
Вона зіщулилася від болю.
Хасане, мені боляче
Справді?
Чорні очі холодно поглянулися в її блакитні, й уперше за час знайомства Маряна не впізнала його, мов опинилася поряд незнайомця небезпечного.
Вона відчула, як затинається:
Хасане я
Він ще сильніш затиснув її руку.
Це був перший і останній раз, коли ти цікавилася моїми справами, люба. Я не хочу тебе лякати, але людину, не менш привабливу за тебе, котра теж почала виявляти недоречну зацікавленість, віднайшли через деякий час на дні Йордану.
Маряна вся похолонула.
Хасан
Він посміхнувся, але очі його полишалися холодними.
Заспокойся, люба, я лише пожартував. Але тепер, я сподіваюся, між нами все зрозуміло і я не почую від тебе більш зайвих запитань.
Маряна примусила себе заспокоїтися.
Ні, не почуєш.
Тоді вона настільки перестрашилася, що була б радою обірвати всі з ним стосунки, розірвати роман, не бажаючи від цієї дивної людини нічого, але ж страх опинитися десь на дні річки Йордан змусив її триматися стосунків з ним. Хасан, мов пожалкувавши, що так налякав її й повівся так різко, на другий же день обдарував її діамантами, й Маряна спробувала геть забути ту неприємну розмову. Але той холодний, безжальний погляд Хасана ще довго не забувався нею. Вона вже ні про що не питалася, зробилася мякою та пухнастою, аби тільки не дратувати того хижака, з котрим звела її доля. Поступово та прикра розмова призабулася Маряною, вона пробачила Хасану ту його грубість, котру він загладжував численними подарунками.
Правду про Хасана вона дізналася від Миколи.
Дивно, але чоловік весь час знав про її стосунки з аль-Садібом, і все знаючи, понуро та принизливо мовчав, закутий у те ж почуття, котре відчула сама Маряна, коли залізні пальці зімкнулися на її запястку, закутий у страх. Того вечора, погідного вечора за два місяці після початку роману між Маряною та аль-Садібом він теж боявся, боявся, повернувшись додому й натрапивши на дружину, котра тільки годину тому приїхала з заміського будинку коханця, розпечена його обіймами.
Ти вдома? запитався трішки здивовано.
Маряна солодко потягнулася.
Так. А тебе це дивує?
Дивує, відлунив Микола, постояв, мовчки й нерішуче вдивляючись у вродливе, вдоволене лице Маряни, а потім раптом кинувся до неї, такої спокійної та самовпевненої, що відпочивала біля невеличкого басейну в легенькому сарафанчику, й вона здригнулася, коли гарячої її шкіри торкнувся він липкими та прохолодними пальцями, вхопивши за руку. До дідька воно все, Маряно, цього разу ти зайшла надто далеко. Ти хоча б знаєш, люба моя, з ким мала нещастя сплутатися?
Маряна нахмурилася.
Колю, я
Цить, не вдавай невинності. Чи ти гадаєш справді, ніби мені невідомо, що ти вже два місяці зраджуєш мене з тим дідьком, котрого боїться вся Йорданія? Маряно, аль-Садіб страшна людина, чуєш, страшна!
Маряна нахмурилася.
Колю, я
Цить, не вдавай невинності. Чи ти гадаєш справді, ніби мені невідомо, що ти вже два місяці зраджуєш мене з тим дідьком, котрого боїться вся Йорданія? Маряно, аль-Садіб страшна людина, чуєш, страшна!
Колю, ти наче перепив.
Та я й краплини до рота не брав! Аль-Садіб Про цю людину в цій країні не заведено говорити вголос, а тільки пошепки. Й з острахом. Маряно, він торгує людьми, зброєю та наркотиками, він безжальний убивця. І ти не можеш собі уявити навіть, що відчув я сьогодні вдень, коли він припхався до мене в посольство
Маряна здивовано випросталася.
Хасан приходив до тебе?
Микола важко опустився в сусіднє крісло.
Уяви собі! Я хоч і комуніст та атеїст, та, коли отой чорномазий господарем вдерся до мого кабінету, у мене чомусь майнула забобонлива думка про нечисту силу й рука потягнулася перехреститися.
Й чого він хотів?
Микола поморщився.
Він запропонував мені розпочати спільний бізнес
Спільний що?
Бізнес, тихо повторив Роєв і посидів мовчки якусь хвилину, важко дихаючи. Він узагалі важкувато переносив спеку, а зараз схвильований та перестрашений починав дихати так, ніби мав скоро конати. Маряна байдужим поглядом спостерігала за його муками, геть далека від співчуття, далека від усього того, що мала би відчувати турботлива дружина. Маряно, ця людина запропонувала мені щось просто неможливе й він гадав, що я погоджуся.
Маряна зачаїла подих.
Що? Що він тобі запропонував?
Торгівлю людьми!
Як
Роєв огидливо поморщився.
А так. Смердючий чорномазий, він же гадав, що я зрадію, почувши ту його пропонову. Ти тільки уяви, він так спокійно почав мені розповідати про те, що східні чоловіки дуже полюбляють жінок-словянок, а українки то й узагалі поза конкуренцією. А це ж гроші, це дуже великі гроші, й я маю допомагати йому завозити до Йорданії нещасних жінок, призначених до рабства
Маряна випрямилася.
А ти що?
Я, звісно ж, відмовився.
Дурень!
Зачувши про великі, дуже великі гроші, Маряна вся напружилася, напівсонливий стан її, той розніжений та лінькуватий, до котрого вона так звиклася в Аммані, раптом кудись подівся. За декілька днів вона вже вилітала до Києва створювати фірму, котра б мала збагатити її неймовірно, за партією першою тих, хто мав стати рабинями, невільницями для панів-арабів. Хасан знав свою справу дуже добре, в Києві була заснована фірма, котра бралася працевлаштовувати жінок за кордоном, а в обовязки Маряни, що вхопилася за ту справу з пристрасною пожадібністю, входило відбирати найкращих тих приречених, котрі мали зникнути в зачинених будинках заможних чоловіків Сходу таємничого та неосяжного. Ті надзвичайно вродливі дівчата були найкоштовнішим товаром, а решта могла потрапити куди завгодно, хоч до якогось занедбаного, смердючого дворика, повного вошей та злиднів, де дівчат тримали, мов худобу, й здавали у найм, мов ту ж худобину. Але саму Маряну все то зовсім не цікавило її цікавили лише прибутки, котрі приносив продаж дівчат з України. До обовязків же Миколи входило зробити все, щоб прибуття українських громадянок до йорданської столиці полишилося стертим з памяті посольства. Вони просто зникли. Зникли назавжди.
За десять років такого бізнесу Роєви, маючи не такі вже й великі статки за західними мірками, змогли збільшити їх у рази, й вони розбагатіли, справді розбагатіли, й неоціненну допомогу в цім надав саме Хасан аль-Садіб, завдяки йому в Маряни зявився смак до заробляння дуже великих грошей, і спочатку її, а потім уже й Миколу геть не хвилювало те, що гроші ті завелися у них завдяки ламанню чужих доль. Про такі дрібниці, як почуття та життя тих дівчат, котрі вивозилися нею до Йорданії з України, Маряна взагалі ніколи особливо не замислювалася. Для неї ті жінки та дівчата були не людьми зі своїми долями та страхами, ні, вони були для неї лиш товаром, засобом для збагачення
2
Виклик різкий та наполегливий пролунав несподівано й обірвав спомини Маряни, і вона, здригнувшись, повільно звелася на ноги й підійшла до телефону. Підняла слухавку й досадливо поморщилася, зачувши верескливий голос сестри:
Маряно, ну нарешті ж! Як там Коля?
Жінка поморщилася.
Погано.
Ой, горе ж яке! заквоктала у слухавку Єва, викликавши гримасу огиди на вродливе лице Маряни. Вона майже не дослухалася до квапливого квоктання сестри, розмірковуючи об тім, що якщо Микола помре, то вона ж полишиться вільною. Вільною для Степана