Червоні, мов свіжа кров, стіни Престольної палати Теремного палацу Кремля були майстерно розписані золотими квітами, химерними й вигадливими, які перемежалися із зображеннями гербів земель, захоплених Московією. А ще ці квіти були обрамленням для золотого орла, намальованого над оббитим червоним оксамитом царським троном, який дивився в різні боки своїми неприродними головами, немов видивляючись ворогів цього другого Романова на троні Московії. А з такої ж червоненької стелі з трикутними арками дивився Спаситель на престолі, оточений московськими святителями, насупленими й непривітними, немов їх обурювала ця розкіш, яка приголомшує своєю варварською пишністю, через що й вабить до себе. А можливо, таке враження справляв присмерк, який створювали кольорові скельця у стрілчастих, вузьких вікнах.
Проте чотирьох бояр ця розкіш не вражала, бо вони неодноразово милувалися нею. Адже в Престольну палату, яка сполучалася з опочивальнею царя, могли входити лише найближчі бояри. Тому цього лютневого дня тут зібралися Борис Іванович Морозов, царський вихователь і свояк; Ілля Данилович Милославський тесть[15] і царя, і Морозова; князі Микита Іванович Одоєвський та Яків Кудентович Черкаський. Але навіщо цар їх покликав, вони не знали. І обговорювати це побоювалися через близькість спальні, де Олексій за своєю звичкою спав після обіду.
Ілля Милославський, старий і згорблений, тулився до гарячої грубки, викладеної кахлями з червоним візерунком, та кутався в багату шубу. Морозов задивився у вікно. А два князі сиділи на лавці вздовж стін, позираючи на двері царської опочивальні, оббиті позолоченою шкірою.
Рипнули двері, які вели до Соборної палати, і в них прослизнув думний дяк Алмаз Іванов. Бояри зі злобою покосували на дяка, якого не любили за нешляхетне походження та велику довіру царя. А Алмаз незворушно шмигнув ближче до царського трону.
Невдовзі двері спальні відчинилися, і вийшов цар Олексій. Бояри миттєво схопилися та схилилися в поклоні.
Усупереч манірному давньому етикету Олексій пропустив обряд цілування його руки та дозволив усім сісти: усе-таки це були найближчі люди. Залишився стояти тільки Алмаз, але лише тому, що розташувався по праву руку Олексія. Бояри вичікувально дивилися на царя, знемагаючи від цікавості, що ж таке могло статися, що через цю раду побожний Олексій за своєю звичкою навіть на вечірню не пішов.
Я зібрав вас усіх тому, що мені необхідні ваші поради, почав Олексій. На сьогодні моєю головною турботою є Мала Русь. Івашка зрадив мене, уклавши угоду з Польщею, він відверто написав мені про це в листі, який привіз Булгаков, нахабно вимагаючи від мене не гніватися на нього. І розпочав проти мене похід. І вельми вдало! Його козаки пустошать мої прикордонні землі, захопили Сміле, напали на Путивль та багато дворянських маєтків спалили й пограбували. Кримський хан і польський король прислали Виговському війська в поміч. Шереметєв обложений у Києві, але дізнався, що в Білій Церкві стоїть лях Чарнецький[16] з чималим військом, а невдовзі Тетеря приведе ще війська від короля. І доносили мені, що татарські орди йдуть під Тамбов і Козлов. Але найгірше, що бусурманський собака Мухамед Гірей[17] домовляється з польським королем, примушуючи його замиритися зі Швецією і, обєднавшись, разом воювати проти мене. У січні я відправляв посольство в Польщу з пропозиціями миру, але вперті ляхи не бажають іти на поступки. Тож на сьогодні моєму богохранимому царству загрожує велика війна з Кримом, Польщею та Малою Руссю, до якої може залучитися навіть Швеція попри укладений мир. А військ у мене немає!
А хіба армія Трубецького ще не зібрана? запитав Ілля Милославський, який ніколи не брав участі в походах, тож нічого не тямив у ратній справі.
Їх ні з кого збирати! Якщо раніше Розрядний приказ брав по одній людині з двадцяти пяти дворів, то нині мусить брати одного з десяти, а то й з чотирьох дворів. І набрані з холопів вояки або занадто молоді й недосвідчені, або старі каліки й тікають за будь-якої зручної нагоди! Але навіть тих, що залишилися, оплачувати нічим: моя скарбниця порожня, похмуро пояснив Олексій.
Бояри скрушно зітхнули. Скарбниця Московії була виснажена війнами минулих років з Польщею та Швецією. А збільшення чисельності армії тільки посилило цю скруту. Навіть якщо вдасться вичавити з населення достатню кількість людей для армії, то все одно потрібні гроші. Зазвичай москальські війська харчувалися завдяки грабункам та мародерству на тій землі, де стояли або проходили. Але командирів для цих вояків наймали з іноземців, яким треба було платити місячний корм. А у випадку їхньої смерті половина цієї суми щомісячно виплачувалася вдовам і дітям. І це не рахуючи плати для стрільців, які роками служили в армії!
А тут іще Олексій замислив грошову реформу[18]. Але його скарбниця не мала достатніх запасів золота та срібла для карбування власної монети. Тому Олексій наказав карбувати мідні, примушуючи люд користуватися цими грошима, а податки платити сріблом. І через це населення починало притримувати срібні гроші, що боляче било по виснаженій скарбниці. Тож усі пятеро розуміли, що Україна з її родючою землею, з розвиненими промислами й торгівлею із Західною Європою, з її хоробрими козаками, які воюють власним коштом, дуже ласий шматок, який мусить належати Московії для її зміцнення.
Що ви мовчите?! гримнув Олексій. Мені нічим оплачувати військо!
Бояри перезирнулися. А потім Ілля Милославський неквапно заговорив:
Я можу лише порадити пресвітлому государеві наказати всім, хто має добрі срібні копійки чи рублі, обміняти їх у Приказі Великої казни на мідні за встановленою твоєю величністю ціною. Звичайно ж, меншою, ніж потрібно. Або підвищити податки. Але в жодному разі не відмовлятися від мудрого рішення про карбування мідних грошей.
Мабуть, твоя правда, погодився Олексій після деяких роздумів. Так і зроблю.
Морозов підмітив, що тесть зітхнув з полегшенням. Борис усміхнувся. З деякого часу йому доносили, що грошові майстри почали різко багатіти. Не треба великого розуму мати, щоб уторопати, що й майстри, і приставлені до них наглядачі привозили на Грошовий двір мідь, з якої карбували монети для себе. «Отже, мій тесть покриває цих злодіїв![19] зрозумів боярин, бо нагляд у цій справі був доручений Милославському. Ось чому він так хоче зберегти карбування мідяків!» Проте промовчав: усе-таки тесть!
Але що робити з Малою Руссю? запитав Олексій. Мені б не хотілося великої війни через неї із сусідами, але я не можу віддати її Польщі!
Твоїй величності не варто забувати про приниження, якого завдали тобі ляхи, вимагаючи прийняти католицтво в обмін на польську корону. А покарати їх ти можеш лише руками козаків, несподівано мовив князь Черкаський.
Узагалі князь був сином кабардинського князя Кудента й колись мав імя Урускан. Його батько, шукаючи захисту в Московії від смути на власній батьківщині, став вірним царським холопом. А тепер син, прийнявши православя, наслідував батька та став Яковом Кудентовичем. Проте холопство в Олексія щедро окупалося: Черкаський отримав боярський чин і став найближчим радником царя.
Щоб прихилити черкасів на свій бік, знову заговорив Яків, бо цар прихильно на нього подивився, твоїй величності варто запропонувати тим холопам такі самі умови угоди, які запропонували ляхи. Вони щиро віддані православю, тож відкинуть латинство, бо в Малій Русі чимало черкасів, які віддані тобі через твою щиру побожність та чисту віру в Господа Бога нашого. Головний козир твоєї величності віра. Наскільки мені відомо, частина черкасів обрала собі гетьманом Безпалого. Але після походів Шереметєва та Ромодановського зявилося чимало незадоволених їхніми звірствами. Тож задля запобігання великій війні варто піти на поступки
Та що ти таке кажеш?! викрикнув Ілля Милославський. Які можуть бути поступки Івашці?
Не перебивай! суворо осмикнув тестя Олексій.
Яків Кудентович мудро радить, несподівано подав голос Алмаз. Якщо твоя величність запропонує таку саму угоду, як і ляхи, то більшість черкасів охоче піде на це через православя.
А якщо та угода містить такі пункти, які не до честі государевого імені та не до користі його величності? запитав Морозов.
Мені привезли копію тієї угоди, і я читав її його величності, мовив дяк. Якщо государ зволить мене вислухати, то я можу порадити ствердити з Військом Запорозьким нову угоду з такими самими пунктами, як і в угоді з ляхами. А ще обрати нового гетьмана, якому виділити побільше міст і земель на його булаву. Тільки таким чином можна замиритися з черкасами.
А як бути з воєводськими залогами? Як бути з козацьким реєстром? А податки? запитав Олексій. Угода, укладена під Гадячем, дає гетьманові багато влади. А я не хочу відмовлятися від підкорення Малої Русі. І мені вигідно завоювати її не зброєю, а мирним шляхом.
Мій государю, несподівано подав голос Одоєвський, який весь цей час мовчав і лише уважно слухав інших. Вислухай вірного холопа твого. Коли я за твоєю ласкою вирушив з тобою в похід під Смоленськ, то уважно спостерігав за козаками. Прості люто ненавидять ляхів, але їхня старшина прагне бути панами, як і польська шляхта. І старшина розуміє, що це буде можливим лише тоді, коли вони матимуть свого сильного гетьмана. Тож найперше, що треба зробити, це замінити Виговського такою людиною, яка буде тобі коритися. Ромодановський та Шереметєв учинили дурість, силою схиляючи черкасів до покори. Але якщо Виговський має шану серед більшості козаків, то на сьогодні варто забути всі його зради та вибачити йому. І варто укласти з ним нові статті, у яких врахувати всі його побажання. На безвихідь можна погодитися вивести навіть ті залоги, які вже стоять у Малій Русі. Загалом зробити все, щоб замиритися з Військом і не допустити його відходу з-під твоєї високої руки до Польщі. А після цього знищити Річ Посполиту руками самих козаків. Якщо вона паде, то козакам більше ніде буде шукати собі союзників. Ти уклав мир зі Швецією, і Карл Ґустав двічі подумає, перш ніж пристати на пропозицію Мухамеда Гірея про союз проти тебе. А коли твоя держава зміцниться, то тоді ти зможеш остаточно підкорити собі Малу Русь, бо в тебе не буде суперників. Тож дай таємний наказ Трубецькому, де опиши все, що я насмів порадити тобі. Але це за умови, що Виговського люблять у Війську! Але якщо його ненавидять, то Трубецькой повинен дати козакам такого гетьмана, який їм до смаку. І вже в цьому випадку ти, государю, можеш в обмін на булаву вимагати від нового гетьмана все, чого твоя душа забажає[20].