Але вдома Лесь не знаходив собі місця. Його гнів на Олесю поступився місцем нестерпній тузі за нею. Він уже був ладен пробачити їй відмову, аби тільки обняти, притиснутися до її грудей, відчути, як вона пестливо гладить пальчиками його обличчя, а потім палко цілує. Ця туга висотала Леся душевно та фізично він змарнів, схуд і мало чим цікавився в житті. Навіть став менш прискіпливий до своєї зовнішності, чого раніше нізащо б не допустив.
Яків уважно спостерігав за небожем і бачив, що того щось мучить. Але що? Звичайно, у таку безглузду причину втечі від Джулая старий не повірив. І розумів, що небіж не розкаже правди. Тому потайки давно написав Федору листа, де прямо запитав, чому Лесько поїхав із Черкас. Федір, по-своєму витлумачивши відїзд похресника, дав відповідь, яка цілком вдовольнила цікавість Якова. Проте старий хитрун мовчав, вирішивши почекати, коли небіж не витримає й поскаржиться. Але Лесько вперто мовчав, тому Яць не витримав і одного дня приступив до «допиту».
Лесю, я вирішив тебе оженити, діловито почав Яць. І вважаю, що тобі непогано підійде донька Філімоновича. Посаг у неї хороший, її таточкові ти теж подобаєшся, тож я до неї сватів зашлю.
А може, треба мене спочатку спитати? невдоволено мовив Лесь.
А навіщо тебе питати? Яка тобі різниця? Чи Вірка, чи інша, головне, шо жінка в тебе буде. А як на мене, то хай хоч свинка, аби невістка була!
Вибач, дядечку, але я не хочу одружуватися, твердо мовив Лесь.
А хіба ти забув, що я тобі про себе розповідав? Невже хочеш ось так микатися в житті, як я? вкрадливо запитав Яць.
У нас різні долі! відрізав Лесь. Я взагалі не хочу одружуватися, тому що мені не треба такого горя, яке спіткало тебе!
А чому ж тоді від дівки з Черкас утік, якщо такого горя не треба? єхидно запитав Яків. Від такої собі Олесі, яка в якогось черкаського козачка челядницею служить? Шо це за дівка така?
Лесь злякано скинув на дядька очі. Він напружено міркував, звідки Яць міг про це дізнатися. Ні, навряд чи його видала сестра. Це міг зробити лише хрещений.
Звідки ти про це дізнався? запитав він.
Дізнався! І хочу знати, чому ти від неї тікав, мов чорт від ладану, а тепер нудишся білим світом, наче проклятий? Ну, шо мовчиш? Я ж можу й сам до цієї дівиці поїхати та про все її розпитати!
Лесь болісно скривився, бо потрапив у безвихідь: він чудово знав, що ексцентричний дядечко дійсно не погребує поїхати до Олесі та душевно з нею потеревенити. І Яць такий, що витрусить з покірливої дівчини всі подробиці їхнього роману, і тоді Тоді гніву дядечка не буде меж, бо його поняття про честь та порядну поведінку чоловіка йдуть врозріз із його, Лесевими, поняттями! І ось як тепер відбріхуватися? «Ніяк!» подумав хлопець, вирішивши повинитися та сподіваючись, що щиросердне зізнання помякшить дядьків гнів.
Я справді гуляв з Олесею. Ледь побачивши її, я наче збожеволів і все ходив за нею, хоч вона й не хотіла зі мною спілкуватися, бо працювала наймичкою в такого собі Висоцького. І через це вважала, що не рівня мені. Але я все одно домігся її. А потім вона почала вимагати шлюбу. А одружуватися мені не хотілося. Тому я її кинув. Але все одно бачив її хоч мигцем, і це було нестерпно. Мене непереборно вабило до неї, а миритися я не хотів. І тому поїхав з Черкас, зізнався Лесь.
Яць скинув сиві брови він добре знав норов небожа, тому й запідозрив, що Лесько йому трохи недобрехав.
Щось я не зрозумів, чого це вона вимагала вести її до шлюбу, якщо спочатку навіть спілкуватися не хотіла? А ти чого не хотів, якщо вона тобі так полюбилася? запитав старий.
Лесь зітхнув. Марно було пояснювати дядькові, що страх втратити свободу пересилив у ньому кохання до Олесі, він би все одно його не зрозумів. А ще не хотілося розповідати про невдалу спробу помиритися, яка була ще більш принизливою, бо Олеся ним знехтувала. Лесь глянув дядькові в очі Яць вичікувально дивився на нього, усім своїм виглядом натякаючи: «Не смій, паршивцю, обдурити мене, бо я все одно докопаюся до істини!»
Я звабив її, зізнався Лесь, тому вона вимагала шлюбу, і нахилив голову, очікуючи дядькового гнівного вибуху.
Але Яцко й бровою не повів. Він повільно пройшовся кімнатою. Зупинився біля вікна.
Підійди сюди, наказав він. І подивись у вікно.
Лесь підійшов і, глянувши, побачив сестру. Ганнуся, мов маленька, бігала подвірям, весело граючись із песиком, дражнячи його та радіючи його витівкам. Щічки дівчини зарумянилися, очі сяяли, і вона була така мила, така гарна, що Лесь, замилувавшись, лагідно всміхнувся.
Лесь підійшов і, глянувши, побачив сестру. Ганнуся, мов маленька, бігала подвірям, весело граючись із песиком, дражнячи його та радіючи його витівкам. Щічки дівчини зарумянилися, очі сяяли, і вона була така мила, така гарна, що Лесь, замилувавшись, лагідно всміхнувся.
Ганнуся в нас дуже гарна! Чи не так? запитав Яків. І ти її дуже любиш. Он як лагідно всміхнувся! А тепер уяви, що явиться якийсь шелихвіст на кшталт тебе. Вродливий, зухвалий, ласий до дівок. Поманить її, покрутиться коло неї, а потім шморгне та кине, наче якийсь непотріб. От тоді твоя Ганнуся й змарніє! Шкода тобі буде сестру?
Лесь скинув на дядька розгублений погляд.
Але до чого тут Ганнуся почав він і замовк, усе второпавши.
Зрозумів до чого? криво осміхнувшись, запитав Яць і різко врізав небожеві по обличчю так, що той відлетів аж до печі. В очах у Леся потемніло, у голові загуло, а з носа миттю зацебеніла кров, капаючи на підлогу. Він дістав хусточку, щоб зупинити її, насторожено позираючи на дядька, який повільно підходив до нього, потираючи кулак.
Отже, сестру тобі шкода, а тієї дівчини ти не пошкодував? запитав Яць. А тобі не спадало на думку, що та дівчина може бути вагітною від тебе? І от що цій нещасній, збезчещеній та покинутій тепер робити? Не здогадуєшся? Це ж твоя дитина. Твоя плоть і кров! Тобі було солодко, а все інше неважливо, чи не так? Та хто ти такий, щоб ось так жорстоко ламати чуже життя? Ось так бездумно його розтоптати? Сучий ти сину!
Лесь мовчав. Тільки зараз йому дійшло, якого лиха він наробив. Дійсно, він жодного разу не замислився про наслідки, які його кохання може мати для Олесі, а думав тільки про себе. «Може, Олеся завагітніла від мене, і Висоцький її вигнав. І вона взагалі не отримала мого листа! подумав Лесь. Господи, та чого я одразу про це не подумав? І чому я восени одразу не сказав дядькові правди та не поїхав до неї сам?! Боже, знову я припустився помилки!»
Збирайся! наказав Яць.
Лесько винувато поглянув на дядька та зітхнув, вирішивши, що той виганяє його з дому. «Що ж, так мені й треба!» подумав він. Яків здогадався про це та насмішкувато осміхнувся.
Поїдеш у Черкаси й привезеш Олесю сюди, а потім одружишся з нею, наказав він.
Ти справді цього хочеш, дядечку? запитав Лесь, не повіривши своїм вухам. Ти не погребуєш таким шлюбом? Хрещений був проти Олесі, бо вона незаможна, і ми з нею зустрічалися потайки
Твій хрещений жмикрут і пожадливий дурень! обірвав його Яць. Він, мабуть, забув, як сам змолоду й сорочки зайвої не мав, а тепер запишався, мов чумацька воша! Теж мені полковник! Таких полковників, як баб, по сім за цибулю знайти можна! І ти кохаєш Олесю, упевнено мовив старий. Я ж це по твоїй пиці бачу! Ти вже весь запаршивів від туги за нею!
Дядечку, в Олесі є маленький братик. А що мені з ним робити? запитав Лесь, згадавши про Левка не може ж він покинути хлопчика напризволяще. І коротко розповів сумну історію Олесі та Левка.
Господи! І як же тобі вистачило совісті ось так познущатися з цієї бідолахи, з якою доля й так обійшлася занадто жорстоко?! обурено вигукнув Яць, а потім наказав: І брата її теж привезеш сюди. Не обїсть мене це хлопя! І давай, швидше збирайся, сволото! Гидко бачити твою безсоромну пику! Щоб уже досвіту твоїм духом тут не смерділо!
Лесь швидко вискочив зі світлиці та побіг до колодязя відмити кров з обличчя. І, як на гріх, у сінях зіткнувся з Ганнусею.
Боже, Лесику! вигукнула дівчина, побачивши його скривавлене обличчя. Хто це тебе так?
Дядечко, сухо відповів Лесь, намагаючись утекти від сестри. Після цієї розмови йому було соромно дивитися їй в очі. І ставало страшно від однієї думки, що з його любою сестричкою теж хтось може так підло вчинити, як він з Олесею. «Боже, який же дохідливий урок дав мені дядько! Навіть у колегіумі різками так добре не пояснювали!» думав Лесь, тікаючи від сестри та не розуміючи, що Яцко Кулябка прожив гірке життя, яке йому теж багато чого дохідливо пояснило. Але Ганнуся побігла слідом за ним.
Але чому? За що? Чим ти завинив? стривожено питала дівчина, бо дядько жодного разу не піднімав на брата руки. Дай я тобі зіллю води!
Ганнусю, я завтра поїду, мовив Лесь, коли вмився.
Через сварку з дядьком?
Ні. Розумієш, сестричко, у Черкасах я зустрів дівчину, яку покохав. І це через неї я службу кинув, бо хрещений був проти нашого кохання, адже вона проста служниця, брехав Лесько. Але не міг же він розказати сестрі правди! І я гадав, що дядько теж буде проти. Але дядечко бажає, щоб я привіз її сюди та одружився з нею, тому завтра я їду в Черкаси забрати мою Олесю до нас, і замовк, з подивом подумавши: «Господи Боже, вона ж дійсно моя! Моя Олеся!»