Ганнуся здивовано дивилася на Леся, але потім щасливо всміхнулася, радіючи, що любий брат знайшов своє щастя, лагідно обняла його за шию, пригорнулася.
Я так рада за тебе, братику! Пошли тобі Господь щастя з твоєю Олесею! сказала дівчина, але потім спохмурніла й запитала: Але чому дядечко так сильно вдарив тебе? За що? У тебе тепер ніс опухне!
Ганнусю, серденько моє, краще не питай, бо я не можу тобі пояснити.
Добре. Колись сам усе розкажеш, мудро вирішила Ганнуся.
Наступного ранку Лесько поїхав. «Олеся мені пробачить, бо кохає! впевнено думав він. Мене ніхто ніколи не кохав, крім неї, і я більше ніколи не зраджу її кохання. Але чому ж вона не відповіла мені? Може, хрещений перехопив листа? Так, це він втрутився, і Олеся досі нічого не знає. Господи, тільки б з нею було все гаразд і вона не пішла з Черкас!»
Коли Лесь приїхав у Черкаси, Федора не було вдома, і його зустріла лише Катерина. Зустріла радо, бо любила хлопця.
Мій ти хлопчику! Я так сумувала за тобою! Хоч ти мені й не рідний, але я вже так звикла тебе за сина мати! Лесику, дай я на тебе помилуюся, вигукувала жінка і то обнімала, то милувалася ним. Але потім спохмурніла та запитала: А ти назавжди повернувся?
Ні, тітонько, я Лесь на мить замявся та запитав: Ти віддала Олесі мого листа? Вона не відповіла мені. Що з нею?
Чому ти тоді сам не приїхав? запитала Катерина, ховаючи очі.
Я у військо Гуляницького пішов. І весь листопад просидів у Варві в облозі.
«Господи, будь прокляті всі ці війни», гірко всміхнувшись, подумала жінка. На очі навернулися сльози, але вона опанувала себе й заговорила:
Шкода, синочку, що тоді ти сам не зміг приїхати. Я просила Висоцького віддати твого листа Олесі, але він не віддав, а наступного ж дня оголосив про їхнє весілля. А через седмицю вони одружилися.
Що?! Лесь аж підскочив.
Я дуже шкодую, що тоді сама не пішла й не поговорила з нею до весілля, зізналася Катерина. Це моя провина. Але занадто вже мене обурило, що Олеся тобою знехтувала. Лише на Масниці я зважилася поговорити з нею. Тоді й дізналася, що Висоцький її обдурив не віддав твого листа, а покликав заміж, пообіцявши дбати про її брата. Може, якби вона знала правду, то не пішла б за нього. Утім, яка тепер різниця?! Минулого вже не виправиш.
Лесь слухав і не вірив вухам. Усе що завгодно, але тільки не це! Але ж Катерина не стала б йому брехати. Згадалося йому, як Михайло спіймав їх з Олесею у своєму дворі. Згадалося, якою люттю горіли його очі. Отже, це була не лють, а ревнощі, бо Висоцький сам накинув оком на Олесю. На його Олесю!
Господи, чому саме Висоцький? прошепотів бідолашний хлопець.
Тому що він заможний, синку, мовила Катерина. Він просто купив цю дівчинку, бо збожеволів від неї. І тепер ледь не лопається від гордощів, що вона його дружина, і готовий на руках її носити. Боже, Боже, ось що можуть гроші! Синку, не побивайся за нею! Якби вона мала гідність, то не продалася б йому навіть у скруті. І не буде їй щастя в цьому шлюбі! Вона вже нещасна! Я життя прожила й бачу, що вона ніколи не покохає Висоцького. Навіть звикнути до нього не зможе, і невдовзі він їй остогидне. Якщо вже не остогидів!
Олеся ніколи б не продалася! Ні! Хто завгодно, але тільки не вона! Тут щось інше, мовив Лесь і, схопившись, вискочив з хати, що Катерина не встигла його зупинити.
Лесь побіг до обійстя Висоцького, але, добігши до початку вулиці, на якій той жив, зупинився. Ну не може ж він прийти у двір і запитати Михайла: «Навіщо ти забрав у мене кохану?» Тому він залишився тут у надії побачити або саму Олесю, або хоча б Левка. «А що, як вона не схоче зі мною говорити? промайнуло в голові. Та чому ж не схоче?! Невже вона відмовиться хоча б пояснити мені?!»
Леську пощастило: невдовзі зявився Левко. Дивно, але без Андруся. Побачивши свого сердечного приятеля, хлопчик зрадів, підбіг до нього та приязно привітався. Лесь сумно всміхнувся, згадавши, як безсовісно користувався Левком, щоб підібратися до Олесі.
Чому ти поїхав і нічого нікому не сказав? Я так сумував за тобою! А де ти був весь цей час? запитав хлопчик.
То не важливо, де я був, ухильно відповів Лесь. Левусю, мені треба поговорити з Олесею. Це дуже важливо! Ти можеш погукати її?
Не можу. Олеся тепер заміжня. Ти, мабуть, уже знаєш. Тож сам розумієш, що їй не личить бачитися з тобою, як раніше, відповів Левко. А потім нахмурився й промовив: Краще не шукай з нею зустрічей не хочу, щоб про сестру плітки пішли.
То не важливо, де я був, ухильно відповів Лесь. Левусю, мені треба поговорити з Олесею. Це дуже важливо! Ти можеш погукати її?
Не можу. Олеся тепер заміжня. Ти, мабуть, уже знаєш. Тож сам розумієш, що їй не личить бачитися з тобою, як раніше, відповів Левко. А потім нахмурився й промовив: Краще не шукай з нею зустрічей не хочу, щоб про сестру плітки пішли.
Левцю, будь ласка, допоможи! у розпачі вигукнув Лесь. Мені дуже треба з нею поговорити! Ну, будь ласка! Левусю, якби ти знав, як мені зараз важко! Якщо я не поговорю з нею, то не знаю, як мені жити далі! Благаю тебе! Христом Богом прошу допоможи!
Але Левко лише заперечливо похитав головою та пішов. Тоді Лесь зняв з пояса свій кинджал з руківям з рогу степового сугака й наздогнав хлопчика.
Він тобі завжди подобався, промовив він. Якщо покличеш мені Олесю в гай за містом, то він твій!
Очі Левка загорілися цей кинджал з прозорим руківям був вершиною його хлопчачих мрій. Він дивився на омріяну штучку й вагався. Але спокуса здолала хлопчик вихопив з рук Леся кинджал і, кинувши «Чекай мене тут!», підтюпцем побіг відпрацьовувати хабар.
Олесю Левко знайшов у кухні саму вона готувала вечерю. Хлопчик смикнув сестру за рукав, змушуючи нахилитися до нього, і неголосно заговорив: «Там Лесь повернувся. Хоче тебе бачити. Він просив, щоб ти прийшла таємно в гай за містом». Олеся й бровою не повела. Тільки її руки затремтіли так, що вона ледь не впустила горщик, який тримала на рогачу, збираючись ставити його в піч. Вона швидко опанувала себе, поставила горщик на припічок і почала повільно терти руки рушничком.
Де ти його побачив? нарешті запитала Олеся.
Та стояв на повороті в нашу вулицю.
Передай Лесеві, що завтра вранці я чекатиму його у Фени в шинку. А потім сходиш до Фени й розкажеш їй це все вона не відмовить мені.
Сестричко, ти впевнена, що воно тобі треба?
Треба, Левцю, треба, моє сонечко. Швидше біжи й скажи йому, щоб уранці чекав мене у Фени.
Левко зітхнув і вибіг з кухні.
І треба ж такому статися, що їх підслухала Горпина! Вікно кухні було відчинене, і мегера все чула. І одразу ж пригадала плітки, що за хазяйкою волочився Лесько. Вона невимовно зраділа, бо уява намалювала їй неймовірно гарну картину: хазяїн ловить свою дружиноньку на перелюбстві з цим молодиком. А потім гарненько лупцює! А може, і полу відріже й до суду звернеться[22]! І ненависну хазяйку публічно відшмагають! Мерзотниця вирішила почекати ранку, щоб одразу ж після того, як Олеся піде, усе розповісти хазяїнові.
Наступного ранку Олеся поквапилася в шинок. Вона й сама не могла зрозуміти, чому їй так хочеться побачити колишнього коханця? Чому так хочеться ще раз зазирнути йому в очі? Адже ця зустріч нічого не змінить у її житті.
Фена, побачивши Олесю, посатаніла, бо ще вчора ввечері категорично відмовила Левкові, розуміючи, що подружка збирається вчинити дурість. І досхочу вилаяла її за недолугість.
Не лай мене, Фено, попросила Олеся, втомившись вислуховувати докори. Так, можливо, я роблю помилку, але мушу його побачити.
Та чи біс тебе поплутав?!
Феночко, іди, будь ласка!
Жінка зітхнула та пішла. А у дверях зіткнулася з Лесем, люто на нього зиркнула, але вийшла.
Лесь увійшов і мовчки втупився в Олесю. Вона сиділа на ослінчику, красиво розправивши спідницю та гордовито скинувши голову, наче королева на троні.
За ніч Лесько трохи оговтався від свого несподіваного нещастя й продумував розмову з Олесею. Але коли побачив її, то всі заготовлені промови вмить випарувалися з голови, поступившись місцем коханню, він дивився на неї й не міг надивитися. І одразу помітив, що Олеся дуже змінилася за ці місяці. Особливо її погляд: колись лагідний і покірливий, нині був крижаний, пронизливий, насторожений. А ще Лесеві було незвично бачити її в намітці. Та й не личила вона Олесі, подумав він, бо перед очима поставав її образ із розплетеним волоссям. Раніше він часто бавився її косою, розплітаючи її та милуючись, як пасма згортаються в природні кучері. Лесь зробив крок до Олесі, щоб присісти поруч, але вона владно заборонила:
Ні! Не підходь! Навіщо ти хотів мене бачити?
Щоб запитати, чому ти пішла за Висоцького.
А в Черкаси повернувся назавжди?
Я приїхав по тебе. Я писав тобі
Знаю, перебила його Олеся.
Знаєш? здивувався Лесь. «Отже, вона читала мого листа!» подумав він, і його відразу охопив гнів. Якщо знаєш, то чому ж знехтувала мною? Чому продалася цьому одороблу? Господи, та якби ти тільки знала, як я страждав і тужив за тобою! Як мучився без тебе! Я вижив лише заради тебе! Тож чому ти так зі мною вчинила? Відповідай!