Подай пані подушку під спину та ослінчик під ноги, наказала гетьманша одній з дівчат зі свого почту.
Не варто. Буде краще, якщо твоя милість дозволить мені піти додому, попросилася Марія.
Так, звичайно. Але нам буде сумно без тебе, мила пані! щиро зізналася Виговська, однак наказала підготувати візок, щоб Марію відвезли додому.
Така турботливість не була дивною: Олена завжди лагідно ставилася до людей. А Марічка її особливо вабила: гетьманша одразу здогадалася про її просте походження, але цінувала її людські якості та розчулювалася від пізнього материнства. Тому пані Яненко-Хмельницька завжди була бажаною гостею при своєрідному дворі пані Виговської.
Відколи чоловіка обрали гетьманом, Олена переїхала до Чигирина з Києва, бо мешкала в домі свекра, і завела тут геть інші порядки, ніж ті, які побутували при покійному Хмельницькому та його третій дружині Ганні Золотаренко. Чигиринці довго згадували її приїзд: кортеж Виговської супроводжувала сотня ошатних козаків, музи́ки, а сама вона їхала у французькій кареті. За гетьманшею у візках слідували вичепурені родички та молоденькі дівчата, а замикала кортеж ціла армія челяді. А ще Олена привезла власних кравця та кондитера, що взагалі було нечувано. Тому всі дружини козацької старшини, які мешкали в Чигирині, вважали за щастя бути вхожими до гетьманші. Приємно поласувати іноземними солодощами чи пошити собі вишукане вбрання! І, відповідно, зникли гучні й веселі бенкети, які були при Хмельницькому, бо Олена їх не любила, своїм прикладом навязуючи чигиринцям стриманість і скромність. При дворі гетьманші жіночки зазвичай вишивали, читали, слухали музику, гуляли, відвідували церкву. А іноді беззлобно обговорювали чуже особисте життя як же без цього?
Але Марію товариство козацьких шляхтянок лише обтяжувало, бо вона почувалась у ньому чужою. З юності в Чигирині в неї залишилися приятельки, з якими були спільні спогади й інтереси. Але Олені, сестрі Яненка, ці приятельки не подобалися. Хоча саму Марічку вона прийняла приязно й так ретельно дбала про неї, що та іноді почувалася калікою. А ще Олена Яненко доводилася двоюрідною сестрою дочці покійного Хмельницького Олені, яка була в шлюбі з Данилом Виговським, братом гетьмана. Тож не дивно, що Олена й Фрузя були бажаними й частими гостями в гетьманші й, відповідно, залучили до цього Марічку. Тож яка може бути дружба між пані Яненко-Хмельницькою та простими козачками, коли до неї ласкава сама Виговська?!
10
Задніпровя тогочасна назва Лівобережної України. Правобережна називалася Придніпровям.
11
Хан Мехмед IV Ґерай справді здійснював тиск на короля Яна Казимира й виношував плани створити коаліцію Криму, України, Польщі та Швеції для військового приборкування Московії.
12
20 грудня 1658 р. між Швецією й Московією було укладено перемиря на 3 роки, за яким до Московії тимчасово переходили 30 завойованих ліфляндських міст, а Швеція взяла на себе зобовязання не допомагати полякам ні людьми, ні фінансами, ні дипломатично. Більше того, проектувався навіть російсько-шведський союз проти Польщі.
13
Звернення трапляється в документах тієї епохи й рівнозначне французькому «монсеньйор».
14
Скарати на горло, горлом караний (заст.) стратити, страчений.
15
Морозов був одружений з рідною сестрою цариці Марії Милославської.
16
Прихід війська Чарнецького в поміч гетьманові Виговському був дезінформацією, якій повірив воєвода.
17
Російська вимова родового імені кримських ханів некоректна. Правильно Ґераї, що відповідає і середньовічній вимові, і сучасним нормам тюркської вимови.
18
Монетна система Московії була відсталою (в обігу були срібні копійки (0,48 г чистого срібла), дєньгі, полушки) та не мала великих номіналів, що ускладнювало розрахунки великими сумами. А плани з підкорення України, у якій діяла розвинена західноєвропейська монетна система, вимагали створення єдиної грошової системи для обох країн. Тому Олексій у 1654 р. розпочав грошову реформу: з наявних у його скарбниці західноєвропейських талярів перекарбовували рублі. Рубль мав вагу таляра від 28 до 30 г чистого срібла, але мав би дорівнювати 64 срібним копійкам вагою 45 г, тому був неповноцінною монетою. До того ж був неякісного карбування. Тоді почали карбувати рублі з ознакою (єфимки) на талярі ставили спеціальне клеймо. Але срібла не вистачало, тому випустили мідні гроші, які номіналом дорівнювали срібним копійкам. Спочатку населення охоче приймало нові гроші, але невдовзі розчарувалося в них через махінації чиновників, які наводнили ринок фальшивими мідними грошима, що призвело до зростання цін. Крім того, купівля талярів була державною монополією таляри скуповували по 50 срібних копійок, а перепродували по 64 копійки. Податки збирали лише сріблом, а виплати зі скарбниці здійснювали міддю, що посилювало зубожіння населення. Тому в 1662 році спалахнув Мідний бунт, унаслідок якого карбування мідних копійок припинили.
19
Милославський, здійснюючи контроль за карбуванням мідних грошей, зловживав своїм службовим становищем. І це призвело до Мідного бунту 1662 р. Коли були викриті всі махінації, Милославського помилували, а простим грошовим майстрам у покарання рубали руки й ноги та виселяли з родинами до Сибіру.
20
Цар Олексій дійсно проводив таємну раду 7 лютого 1659 р. і прийняв на ній таке лукаве рішення, схвалене всіма боярами, згаданими в цьому розділі.
21
Соборне уложення звід законів Московії, прийнятий Земським собором у 1649 р., який діяв до 1832 р. Князь Одоєвський очолював комісію, яка займалася укладенням зводу.
22
За законом перелюбство вважали злочином проти моралі та розглядали в судовому порядку. Спійманим на перелюбстві чоловікові та жінці відрізали поли одягу як доказ злочину. Покаранням за доведене перелюбство було публічне пороття. Також чоловік і дружина засуджених були в праві вимагати розлучення, яке безперешкодно отримували.
23
Цей епізод зображений у книзі Є. Карновича «Нариси й оповідання зі старовинного побуту Польщі».
24
Ідеться про події 16551660 рр. (Шведський потоп), коли Швеція окупувала більшу частину Речі Посполитої.
25
Головною вадою королівської влади в Речі Посполитій була її виборність: король обирався вільними голосами шляхти та не міг призначати наступника чи агітувати на його користь. Королева Людовіка бажала запровадити принцип vivente rege обрання наступника ще за життя владущого короля. Цей принцип значно посилив би позиції монарха, що не могло сподобатися шляхті, яка свято берегла свої золоті привілеї та вільності (право вільного обрання короля; право на рокош офіційний бунт проти короля; право liberum veto (вільного вето) незгоди лише одного шляхтича з прийняттям закону чи рішення сеймом тощо).