Станіслав покосував на шляхтянок з почету Людовіки, які слідували за ними на невеликій відстані.
Чи не вважатиме ваша королівська милість образою пропозицію спуститися до Вісли на самоті? запитав він.
Людовіка зробила знак фрейлінам залишатися на місці й покрокувала до річки, витончено підхопивши поділ, щоб не забруднити його через розмоклий ґрунт після вчорашнього дощу.
Що пан хоче повідомити мені наодинці, щоб не чули мої фрейліни? холодно запитала королева, коли її наздогнав Беневський. Невже пан вважає, що якась із них може шпигувати на користь моїх злостивців?
Я не смію навіть думати про таке, але волію не залучати сторонніх у те, що мушу сказати вам, моя королево. Його милість король хоче піти на поступки шляхті в обхід інтересів Війська Запорозького переписати угоду так, як того бажає сейм. І саме цю урізану угоду він запропонує Виговському.
Людовіка спохмурніла, бо це суттєво руйнувало її плани. «Господи! Який же він бевзь! зі злом подумала вона про чоловіка. Безвольний, дурний йолоп, який тільки здатний волочитися за жіночими спідницями й танцювати на балах попри подагру! Боже, за що Ти покарав цей народ таким королем, а мене таким чоловіком?»
Король уже ухвалив рішення? сухо запитала Людовіка.
Сподіваюся, що ні. Але на короля сильно тисне Бідоні, погрожуючи гнівом Папи. Також свою руку доклав і познанський воєвода Ян Лещинський, який раніше завзято наполягав на згоді з Військом, а тепер став противником цієї угоди. Ваша величність знає, що до його порад король завжди дослухається. Крім того, масла у вогонь підливає австрійський посол. Загалом буде прийнята кастрована угода, тож благаю вашу величність негайно вирушити до короля та відмовити його від цього хибного кроку. Ви мусите докласти всіх зусиль, щоб переконати його, просив Станіслав.
А якщо Виговський підпише цю, як ви зволили висловитися, кастровану угоду? запитала Людовіка після певних роздумів.
Він не піде на це, бо це відверте самогубство: просте козацтво й старшина такого йому не пробачать. Тож він замириться з Московією, і ми вже вдруге втратимо Україну.
А ви вірний друг і щирий патріот, пане Беневський, мовила Людовіка й квапливо пішла до свого почту.
Станіслав потрусив слідом за королевою та із задоволенням почув, як вона наказала закладати карету, щоб їхати до короля в Королівський замок.
Незважаючи на наближення полудня, Ян Казимир перебував у ліжку, бо почувався зле: шляхта завжди бурхливо святкувала сейм, і на вчорашньому бенкеті було чимало випито хмільного й знищено їдла, що не могло не позначитися на самопочутті пятдесятирічного короля.
Людовіка квапливо увійшла в опочивальню чоловіка.
Доброго ранку, ваша величносте, уїдливо мовила вона, дрібно хекаючи від задишки. Чи не були б ви такі любязні приділити мені кілька хвилин, і, не чекаючи згоди, відіслала слуг і присіла на край ліжка.
Ваша величність мали б помітити, що мені зле, сухо мовив Ян.
Людовіка прискіпливо подивилася на чоловіка, оцінюючи ступінь плачевності його похмілля. Від природи Ян Казимир мав непривабливі риси обличчя, і цю непривабливість посилювали шрами від віспи, запалі щоки та зморшки. Утім, зовнішність короля відповідала його натурі: Ян не мав притаманного польській нації почуття гумору, був скритним, схильним до депресії та не любив рідної Польщі. Він усе життя провів у тіні свого старшого брата Владислава й марно намагався здобути собі хоч якийсь трон, через що пережив чимало пригод і халеп. У дворічному віці мати Яна, незадоволена його другорядною роллю[26], мріяла проголосити його московським царем[27], а після смерті батька посадити на польський трон. Але переміг Владислав, якого любила та поважала більшість шляхти.
Уже дорослим Ян узяв участь у кількох війнах, зокрема в Тридцятирічній війні на боці Священної Римської імперії, показавши себе непоганим воякою. Потім король Владислав намагався зробити його герцогом Курляндським, але сейм наклав veto на цю затію. Тоді на запрошення короля Іспанії Пилипа IV, свого двоюрідного брата, Ян вирушив у Португалію, щоб стати її віце-королем. Але у Франції, у Тулоні, королевича схопили за наказом кардинала Рішельє, який запідозрив його в шпіонажі на користь Габсбургів, і заточили у вязницю на два роки. А після свого звільнення королевич-авантюрист, відчувши потяг до піднесеного, вступив до ордену єзуїтів і навіть став кардиналом. Але вишукування духовних скарбів на цій царині одразу втратило принадність, коли помер брат Владислав. Ян розпрощався з рясою та поквапився в Польщу, де завдяки інтригам таки отримав корону.
Ви мали б звикнути до похмілля занадто часто пиячите, сухо мовила Людовіка, анітрохи не співчуваючи чоловікові. Мені стало відомо, що ви збираєтеся змінити умови альянсу з Військом Запорозьким. Це правда?
Угу.
Яне, ви тямите, що коїте? Ви усвідомлюєте, що ви не король, а лялька, якою вертять усі кому не ліньки? жорстко запитувала Людовіка. Невже у вас зовсім немає почуття власної гідності, що ви дозволяєте шляхті командувати вами? Ви маєте наполягти на своєму
Господи, як ви всі мені набридли зі своїми інтригами та шкурними інтересами! вибухнув Ян. Яка мені користь із того, що посилиться моя влада? Я все одно не передам її своєму синові! Та й не маю його! А клопотатися заради ваших інтересів чи інтересів імператора Леопольда не хочу!
Справа не в чиїхось інтересах. Ви не маєте права відмовлятися від своїх планів! Ви мусите дбати про посилення рідної Польщі
Та чхав я на Польщу! Набридла мені ваша Польща! Волію дивитися на собаку, ніж на поляка![28] безтактно заявив Ян Казимир. Чому я мушу дбати про неї, коли сам польський народ[29] настільки дурний, що не може чимось поступитися сьогодні заради кращих перспектив у майбутньому? Людовіко, я так стомився від усього цього! І в мене голова болить!
Людовіка зітхнула, підсіла до чоловіка ближче та почала лагідно гладити його поголену голову. Руки в неї були мякі й прохолодні, і Ян аж замугикав від задоволення.
Яне, я розумію вашу втому й розчарування власним народом, лагідно заговорила королева. Але ж згадайте, як ви поневірялися життям, поки не посіли трон батька. Невже ви марно зазнали стільки розчарувань і пригод? Раніше ви були такі сильні, тож не здавайтеся й нині. Тим паче, що я поруч! І ми з вами
Не вмовляйте мене, Людовіко. Учора я відправив до Виговського Перетятковича, секретаря Беневського, з новими пунктами, на які він муситиме погодитися, бо в нього немає іншого виходу.
Ви відправили для цієї важливої справи таке убозтво, як секретар?! Та як ви
А Беневський і Євлашевський навідріз відмовилися, бо вони, бачте, присягали Виговському під Гадячем, що не порушать умов цієї угоди! перебив королеву Ян. Тож кому ще це довірити, як не такій дрібній людинці, яка ледь не луснула від гордощів?! Тим паче, що у винагороду йому пообіцяли шляхетство.
Гетьман ніколи не підпише нових пунктів! вигукнула Людовіка. І ви навіки втратите Україну!
Становище гетьмана настільки складне, що він погодиться його ненавидить чернь, ним незадоволені низові козаки, старшина теж, а Московія люто наступає на Україну, говорив Ян Казимир. І в умовах війни з Московією зрив альянсу з нами позбавить його союзника. А ще таке не сподобається Мехмедові Ґераю, бо це руйнує його власні плани на війну з Московією. Тож я наполегливо раджу вашій величності вгамуватися й не краяти свого піднесеного серця цією надокучливою угодою. І благаю вас дати мені спокій.
Нехай помилує Господь вашу грішну душу, бо Він давно покарав вас відсутністю розуму, крізь зуби процідила Людовіка, зрозумівши, що спізнилася, люто зиркнула на Яна та швидко вийшла з кімнати.
Ян лише знизав плечима та перевернувся на бік голова нестерпно боліла чомусь лише з одного боку, тому він заплющив очі, сподіваючись заснути. «Вона дійсно маленький ефіоп, який осідлав слона»[30], подумав він.
Розділ VIII
Щит
Чоловік і дружина повинні бути подібні рукам й очам: коли рукам боляче очі плачуть. А коли очі плачуть руки витирають сльози.
Святий Іоан ЗолотоустОх! не стримала вигуку Марічка, бо дитя в животі боляче вдарило під ребра.
Що таке, пані? Невже зле стало? з тривогою запитала Олена Виговська, яка сиділа поруч.
Ні. Штовхається сильно. І поперек ниє, поскаржилася Марічка.
Подай пані подушку під спину та ослінчик під ноги, наказала гетьманша одній з дівчат зі свого почту.
Не варто. Буде краще, якщо твоя милість дозволить мені піти додому, попросилася Марія.
Так, звичайно. Але нам буде сумно без тебе, мила пані! щиро зізналася Виговська, однак наказала підготувати візок, щоб Марію відвезли додому.
Така турботливість не була дивною: Олена завжди лагідно ставилася до людей. А Марічка її особливо вабила: гетьманша одразу здогадалася про її просте походження, але цінувала її людські якості та розчулювалася від пізнього материнства. Тому пані Яненко-Хмельницька завжди була бажаною гостею при своєрідному дворі пані Виговської.