А дехто навіть пустив плітки, що це не Олеся звабила Висоцького, а він її. А що? І таке в житті буває! У Михайла вже волос сивіє, голова шаліє, а дівка молода, як горіх, отже, так і проситься на гріх! До того ж дехто пригадав, що за Олесею спочатку Лесь волочився, а потім різко її кинув та поїхав. Так ось де собака порився: пан Висоцький поласував чужою дівчиною так, що бідоласі Леську тільки й залишилося, що поїхати звідси! Ці плітки породили співчуття до нещасних закоханих, а ні в чому не винний Михайло миттєво перетворився на лиходія та розпусника.
Не варто й говорити, що обсмоктування цих подій подарувало пліткаркам чимало солодких годин от уміють же деякі люди влаштувати собі дозвілля, обговорюючи інтимні таємниці чужого життя!
До Михайла, звичайно, доходили ці плітки, але він чхати на них хотів. Йому лестило зявлятися з Олесею на людях він помічав, як інші чоловіки нескромно поглядають на його двадцятирічну дружину та заздрять йому. Дійсно, Олеся, будучи в зеніті юності, вигідно відрізнялася від дружин Михайлових приятелів, які були вже в літах, занадто обтяжені побутом та народжуванням потомства, тож давно втратили легкість та пустотливість молодості. До того ж більш пильно придивившись до своєї Олесі, Михайло з вдоволенням підмітив, що його дружинонька, окрім краси, має ще й витончені манери. Ні, в ній не було шляхетського лоску: дочці полтавського козака ніде було навчитися світських манер. Але Олеся мала вроджене почуття тактовності та делікатності, що вкупі з жіночою достойністю чудово замінювало шляхетність.
У середині лютого почалася Масляна, і за давнім звичаєм заміжні жінки святкували Колодій. Спочатку жіноцтво вешталося подвірями, чіпляючи всім дівчатам і парубкам колодочки на знак покарання за безшлюбність. Причому останні мусили відкуповуватися хмільним. А потім весела та підпила юрба жіноцтва посипала до Фениного шинку, щоб пристойно виконати обряд.
У шинку жінки поклали на стіл сповите, як немовля, полінце, разом вигукнувши: «Народилась Колодка!» І, взявшись за руки, пішли хороводом навколо столу, весело приспівуючи ті самі пісні, що й на хрестинах. Обійшовши колодку тричі, жіночки дістали свої вузлики та швидко накрили на стіл. І ледь вони встигли випити по чарці, як розчинилися двері й на порозі зявилася Олеся з торбинкою в руці. І така ошатна! У підібраній зі смаком свиті із сукна насиченого бордового відтінку, з шалевим коміром, підбитим чорним хутром, і в кораблику з парчі, який їй дуже личив. Олеся теж вирішила відсвяткувати Колодій як годиться. Проте вештатися подвірями її не запросили, і вона явилася в шинок.
Повисла тиша. Жінки ніяк не могли вибачити колишній наймичці шлюб з Висоцьким, тому недобре на неї дивилися. Олеся помітила цей мовчазний осуд, але й оком не зморгнула, ввічливо привіталася та, підійшовши до Фени, привязала їй на ліву руку гарно прикрашену колодочку. Чим вельми досадила всім присутнім, бо дорікати різноокій шинкарці безшлюбністю не збирався ніхто. А потім рушила до столу, але зупинилася жінки щільно сиділи на лавах, і жодна з них не ворухнулася, щоб звільнити для неї місце. Олеся нахмурилася, але тут Катерина, дружина полковника Джулая, посунулася, запросивши:
Сідай поруч зі мною, Олесю, якщо зважилася прийти Що там у тебе смачненького в торбинці?
Олеся, гордовито підібгавши губи, почала діставати пиріжки, вареники із сиром, підсмажену до румяної скоринки ковбасу та штофчик наливочки власного виробництва.
Катерина з ледь помітною насмішкою спостерігала за нею, а потім скуштувала пиріжок, похвалила. Завдяки мудрості Катерини напруження потроху спало, і жіноцтво загомоніло про різні дрібнички, з апетитом почало їсти, запиваючи страви медом чи горілкою. Олеся сиділа з незворушним виглядом, бо шматок не ліз у горло вона міркувала, як дошкулити всім жінкам за зневагу до себе.
Катерина мовчала, лише нишком спостерігала за Олесею, бо їй не давала спокою одна думка. Нарешті жінка не витримала й запитала:
Як тобі живеться в заміжжі?
Добре, сухо мовила Олеся.
А чому ти за Висоцького пішла?
Олеся скинула на Катерину здивований погляд, а потім відповіла, зважуючи кожне слово:
Бо він обіцяв подбати про мого братика, якому треба чоловіче виховання та місце в житті. І слова свого Михайло дотримав. Я розумію, що вам усім, порядним і побожним, не подобається наш шлюб. Але мені це байдуже! Я щаслива з Михайлом, як ніхто з вас!
Добре, сухо мовила Олеся.
А чому ти за Висоцького пішла?
Олеся скинула на Катерину здивований погляд, а потім відповіла, зважуючи кожне слово:
Бо він обіцяв подбати про мого братика, якому треба чоловіче виховання та місце в житті. І слова свого Михайло дотримав. Я розумію, що вам усім, порядним і побожним, не подобається наш шлюб. Але мені це байдуже! Я щаслива з Михайлом, як ніхто з вас!
Брешеш, дитинко. Ти вже нещасна, а в майбутньому гірко пошкодуєш про це заміжжя. Коли йдеш за чоловіка з користі, то невдовзі він остогидить, як собаці редька.
А тобі яке діло? крізь зуби процідила Олеся, ледь стримуючись, щоб не послати Катерину до біса.
Чому ти не схотіла з Лесем миритися? відверто запитала Катерина. Адже він писав тобі, бажав помиритися.
Що?! вигукнула Олеся так голосно, що її почули на протилежному кінці столу.
Катерина уважно подивилася на неї та, дочекавшись, коли на них перестали звертати увагу, неголосно запитала:
Хіба Михайло не віддавав тобі листа від Леся?
Якого листа? видихнула Олеся, відчуваючи, як у скронях почала пульсувати кров.
За тиждень до вашого весілля Лесь прислав листа, а я попросила Михайла віддати його тобі. Я знала, що ви зустрічаєтеся потайки, бо Федір був проти. Він навіть лаявся з Лесем через тебе, як повернувся з Полтавського походу. Але Лесик усе одно бігав до тебе. І поїхав лише через сварку з тобою. А потім охолов і хотів помиритися, якщо надіслав лист. Але, вочевидь, Висоцький обдурив нас обох, бо наступного ж дня оголосив про ваше весілля. Господи, дівчинко, що з тобою? злякалася Катерина, бо Олеся побіліла, мов полотно.
Зі мною все добре, глухо вимовила молода жінка. Вибач, пані, але мені треба йти, і швидко підвелася й вибігла геть.
Катерина підхопилася та кинулася за нею. Фена, яка уважно спостерігала за ними, теж побігла слідом.
Олеся, вискочивши з шинку, зупинилася. У голові гуло, а у вухах дзвеніло. «Господи, але чому він так? Навіщо обдурив мене?» прошепотіла Олеся. По щоці скотилася сльоза. Але швидко просохла.
Олесю, почекай! пролунав позаду голос. Куди ти йдеш? Тобі ж зле!
Олеся озирнулася до неї підбігли Фена та Катерина. Молода жінка нахмурилася, а потім твердо пообіцяла:
Не турбуйся, пані, я не видам тебе, і, щоб уникнути розпитувань, квапливо пішла вулицею в сірі лютневі сутінки.
Фена нахмурилася, а потім міцно вхопила Катерину вище ліктя й прошипіла:
Що ти їй наговорила, стара злидне? Кажи!
Нічого, Фено, покірливо мовила жінка та гірко зітхнула. Нічого, окрім правди.
І, вивільнившись, пішла в шинок. Насуплена Фена пішла слідом. «Нічого. Згодом Олеся мені все розповість», вирішила вона.
Повернувшись додому, Олеся усамітнилася в спальні, поки не увійшов Михайло.
Що трапилося, кохана? запитав він, запалюючи каганець. Чому сидиш у темряві? Невже хтось із того курника насмів тебе скривдити?
Олеся похмуро поглянула на нього, а потім запитала:
Михайле, скажи мені правду: чому ти вирішив одружитися зі мною?
Висоцький здивовано витріщився на дружину. Але по-своєму витлумачив її запитання. Присів поруч з нею і, відкрито дивлячись їй в обличчя, заговорив:
Тому що покохав! Покохав шалено й пристрасно. І ладен життя віддати, аби тільки зробити тебе щасливою, аби ти тільки не відала смутку чи прикрощів. Знаєш, Олесю, я розумів, що шанси в мене невеликі, бо ти була захоплена тим покидьком, який так бездумно розтоптав твоє життя. Але коли ти погодилася, то я О, кохана, мені бракує слів, щоб описати, яким щасливим я був. І мені байдуже, що думають про наш шлюб усілякі ханжі! Щось пояснювати чи доводити таким марно. Вони ніколи не зрозуміють, як це кохати й жити заради коханої! говорив Михайло, а потім почав розпускати шнурівку Олесиного святкового корсета. Потягнув шнурок, яким був стягнутий комір її сорочки, нетерпляче оголив її плечі та груди, почав пожадливо цілувати, шепочучи: Я так кохаю тебе! Олесенько, не зважай на дурних пліткарок! Не муч себе, моє блакитнооке сонечко!
Олеся з камяним обличчям слухала ці зізнання. «Безглуздо вже йому чимось дорікати я його дружина, і мені нікуди від нього діватися. Він обдурив мене, бо по-справжньому кохає. І його кохання повернуло мені гідність. Відтепер я мушу вікувати з ним, бо така моя доля», вирішила молода жінка і, намацавши застібки від шкіряного пояса чоловіка, розстібнула їх, спіймала його губи, відповідаючи на пристрасть.