Аж тут мене осяяло.
Це ж башта церкви Святого Духа[41]?
Швабець хитро всміхнувся.
Але як? Вона ж у діаметрі масюпусінька Я ж кчора підіймалася на неї як туристка і навіть не помітила цих дверей
Він склав руки на грудях і все усміхався, ніби торжествуючи над моєю здогадкою. Я зрозуміла, що він радіє з мого здивування й того, що мені відкрилося щось нове. Врешті-решт він відповів:
Є такі самі й у вашому Секр Кьор, і в Нотр Дамі
Ми просто не помічаємо їх, еге ж?
Еге ж
Хоча тепер мені здається я точно бачила такі двері з надписами, що забороняли заходити всередину.
Може бачили, а може й ні. Людям притаманно не бачити того, що ставить зайві запитання.
Німець знизав плечима. Крізь дах пробивалося проміння сонця на схилку, яке сплітало своїм сонячним павутинням навколо його макітри німб.
7
Якщо описати ту кімнату, де я була, вистачить кількох слів: крихітне приміщення з круглими цегляними стінами посеред вежі найвідомішої церкви швабського пфальцграфства. Я забула вказати всього одну річ: зусібіч того приміщення стирчали пожовклі скручені сувої пергаменту від самої підлоги аж до самісіньких сонячних променів вікон. Кімната нагадувала їжака, вивернутого колючками всередину.
Це архів? Його ж ніби перенесено до університету?
А ви кмітливі, знову розплився в усмішці мій візаві й хитро усміхнувся. Мені навіть буде якось неприємно вас розчаровувати. Може, й не варто?
Я поморщилась, намагаючись зєднати в одне ціле всі факти, що я знала.
Так Собор Святого духа в Гайдельберзі. Прародич Палатинської бібліотеки. Ну як прародич Власне, із собору ця збірка епохи Відродження й почалася. В 1430-му, якщо вірити джерелам, курфюрст Людвіг ІІІ заснував так звану шрифтову бібліотеку прямо в соборі, бо в ньому було добре освітлення для читання. А потім вже його наступник, знову ж таки, якщо вірити джерелам, Отто Генріх у 1550-х обєднав цю збірку з колекціями свого замку, я так розумію приватною і бібліотекою університету?
Так. Саме так! Замкова бібліотека, ви розумієте, це не якась там соборна бібліотека Курпфальцу, а всього тільки
Бібліотека чого? Що таке Крпфаальц? Чи як він там?
Ентузіазм у мого співрозмовника відразу згас. Здається, він зрозумів, що розмова зі мною буде не на рівних, а, швидше, за системою «наставник телепень». Швабець підняв брови й тяжко видихнув, роздивляючись свої складені на грудях руки й обмізковуючи, з чого ж почати.
Спочатку я маю пояснити систему архівів Німеччини нарешті проказав він уже зовсім іншим, холодним, тоном. А трохи згодом додав мякіше: Якщо вже так склалося, що ви піднялися зі мною до башти.
Я кивнула в знак розуміння. Швабець тяжко зітхнув, готуючись до розлогого пояснення:
Тож Особливості розвитку архівної справи в нас визначалися особливостями історії і, перш за все, тривалою політичною роздробленістю. Створена в Середньовіччі з роздроблених германських племен Священна Римська Імперія так і не стала централізованою державою, а конгломератом різнорідних політичних організмів, з яких кожен жив своїм окремим життям.
Як отой ваш Курпфальц?
Так, але дослухайте до кінця.
Імперія не мала централізованого апарату керування, й тому не було передумов для складання великих архівів загальноімперського значення. Архіви самих імператорів відкладали у їх фамільні династичні архіви й родові замки. Ось як у Гайдельберґа. А архіви окремих імперських установ були розпорошені по різних містах. Найбільш значущу роль відігравали архіви імперського суду й імперської ради, але і вони не були сконцентровані в одному місці, а зберігалися в архівах кількох міст. Таким чином, імперія не залишила по собі значної архівної спадщини. Розумієте?
Тобто джерела непевні, і ви мені не можете стовідсотково сказати, чи моя прародичка була королівною в цьому замку, чи ні?
Загалом ви маєте рацію. Однак я цим хотів донести до вас інше: взнати достеменно, чи в 1407 році на березі Неккару зявилася ваша прародичка, не вдасться. Ось я про що.
Вона «не зявилася» нізвідкіля й не стала пересічною громадянкою міста. Вона була королевою, згідно з моїми архівами.
Я відчула, що німець втрачає терплячість.
Однак загальновідомо, що в той час у замку правив Рупхерт Третій. І в нього була зовсім інша дружина Елізабет. Походила вона зі знатної німецької швабської династії Гогенцоллернів із бургграфства Нюрнбергського, а не з Ірландії, котра на той час, кхм-кхм, знаєте що, не була в періоді свого розквіту? Це так, до слова. Але кому я це розповідаю? він зиркнув на мене невдоволено. Ви ж навіть не знаєте, що таке Курпфальц.
Вона «не зявилася» нізвідкіля й не стала пересічною громадянкою міста. Вона була королевою, згідно з моїми архівами.
Я відчула, що німець втрачає терплячість.
Однак загальновідомо, що в той час у замку правив Рупхерт Третій. І в нього була зовсім інша дружина Елізабет. Походила вона зі знатної німецької швабської династії Гогенцоллернів із бургграфства Нюрнбергського, а не з Ірландії, котра на той час, кхм-кхм, знаєте що, не була в періоді свого розквіту? Це так, до слова. Але кому я це розповідаю? він зиркнув на мене невдоволено. Ви ж навіть не знаєте, що таке Курпфальц.
Гаразд, я багато чого не знаю про історію Німеччини, але де в чому ви помиляєтесь. Мені не забракло клепок знайти короля Німеччини Рупхерта з династії Віттельсбахів, котрий, згідно з офіційними джерелами, одружився з Елізабет у 1374-му здається, чи не так? Я також досить вороже й зле кинула погляд на свого співбесідника. А потім коронацію в 1401 році він святкував в Августинському монастирі, а не в Гайдельберзькому замку, бо вважав його замалим і для самого святкування, і для розташування свого двору. То, може, в цьому замку тоді був інший король? І моя родичка правила там за королеву? Якщо вже всі ваші німецькі архіви такі розпорошені А навкруги тоді був суцільний розбрат і точилися постійні війни та баталії з метою захопити чиюсь землю. І напевно ви нічого мені сказати не можете одні тільки здогадки та якісь куці уривки інформації з архівів.
Що ж розвів руками шваб, що вже закипав від мого нахабства. Якісь оті «куці», як ви їх називаєте, куски інформації вам відкопати вдалося. А чи змогли ви її зібрати до купи? Прошу, ну напружте свої мізки. Наприклад, чому це Рупхерту заманулося вертатись й Гайдельберзький замок? Адже, ставши королем Німеччини в тому самому 1401-му, він міг обрати й більший замок? Чи не так?
Що ж Я не знаю цього. Я не історик.
Отож бо й воно, Ви ні, а я так, за цими словами, котрі, напевне, мусили продемонструвати мені його перевагу над собою, німець розплився в посмішці й, трохи заспокоївшись, вів далі. І, мушу зазначити, мене тішить ваша цікавість історією мого міста. Однак тільки історик може скласти до купи всі уривчасті факти із самих різних джерел і не понапридумувати купу того, що йому вигідно тільки через те, що є прогалини в історичних джерелах. А хочу наголосити історичних! Відсікти непевні дані, проаналізувати сумнівні, і, нарешті, створити цілісну картину світу. Ви мене взагалі розумієте? Як у вас з англійською?
8
Тут я змушена зробити маленьку ремарку.
По-перше, мої герої почали інтелектуальну сварку, котру заведено називати дискусією, все глибше залізаючи в хащі історичних домислів і фактів. І ця сварка, себто дискусія, затягнулася на добрячу кількість сторінок. Чи воно вам треба цього чудесного ранку/дня/вечора?.. По-друге, я зовсім не очікувала від моєї дівчинки Ліадейн експатки й фотографа з Парижа такої настирності в цьому питанні.
Чому це було так важливо для неї? Звісно-звісно, я памятаю, що ми вже з вами дали відповідь на це запитання наприкінці Кола першого. Памятаєте? «Ніщо у світі не має сенсу, якщо ви його у цьому не бачите». Однак Я б хотіла додати певної прозорості каламутній річці мого роману.
Ліадейн у школі називали Лілею. Та й за паспортом вона була Ліля в Радянському Союзі не дуже полюбляли дивні імена. Ті, що здавалися буржуазними, непристойними, вульгарними, аби випендритись і таке інше. А простіше просто дивакуватими, ексцентричними, такими, котрі вирізняли з-поміж інших. Усе мало бути під копірку й однаковим на зріст, як вазони на підвіконні прапорщика космодрому десь попід Плесецьком якось так.
І ось, коли та грандіозна махіна, що «звєздою» солдатика, котрий «просто хотєл остаться» з дівчиною, «но високая в нєбє завьот в путь»[42] нарешті розпалася, і Ліля знайшла сили піти всупереч тому життю, що чекало на неї в рідному Києві й податися світ за очі (аж до Парижа з його ліхтарями на Ейфелевій), усе індивідуальне, рідне й не «під копірку» набуло для неї особливого значення.
Мою бабусю звали Ліадейн?
Так, Крихітко Та й тебе так повинні були назвати це було сімейною традицією.
А чому я тоді Ліля?
Ну бо в СРСР було нетипово давати дівчаткам таке імя.
А Ліля то типово?
Сонечко, ну не так нетипово, як Ліадейн. Власне, молодшу сестру Лариси Косач так звали Ти знаєш, хто це[43]?