Генерал-майор кивнув.
Так ось. Ми його не розробляли. Тобі та іншим виконавцям я казав, що в мене наказ нерозголошення. А замміністру що в мене таємний наказ. А сам собі що то справа честі, якщо вже ніхто не докумекав, хто такий той писака жалюгідний нишпорка. А насправді то була моя ініціатива перевірити цього американського туриста. І ніякого замовника, окрім моєї совісті, не було.
В сутінках підземелля, коли очі майора звикли до темряви, він розгледів, як начальник раз за разом потирає долоні, ніби йому холодно. Тепер він цей дивний жест зрозумів той дуже схвильований.
І знаєш що? продовжив генерал-майор. От недаремно все ж ми його розробляли. Буквально на днях він вперше запропонував свої послуги ЦРУ. Нашій контррозвідці це відразу ж стало відомо.
То нам світить по медалі? зраділо перебив Геннадій Петрович, котрий завше вирізнявся карєризмом ще з самого початку роботи в МДБ і певною недоумкуватістю в справах, що не стосувались безпосередньо його професійного зайняття.
Ну не зовсім Тут така справа Він також обмовився в приватній бесіді за віскі з новим директором американської центральної розвідки Волтером Бедделом, що то ти його намовив подолати свою прихильність до комуністичної ідеології. Ну і Микитка взнав про це. Він же нещодавно зайняв посаду першого секретаря ВКП(Б) в Москві і вислужується, уважно продивляється всі записки МДБ, навіть союзні. Знайшов цю інформацію відразу. Просто так склалися карти, майоре. Нічого не вдієш
Геннадію Петровичу здалося, він чує гуркіт свого серця у вухах, немов стоїть коло самісіньких церковних дзвонів, в які оскаженіло бє послушник. Згадав церкву з рідного села Павелки, і як добре співала його любка, котра потім одружилась з його рідним братом, мати майориного таємного сина Миколи, в церковному хорі. Відволікся, ніби відійшов думками кудись Тим часом начальник продовжив:
Я навіть не встиг підготуватись і щось придумати. Хрущов лютує неймовірно. Джон той же був його другом. Навіть пішов поголос, ніби його навертали до комунізму спеціально, аби він на нас працював. А тут підвернувся, значить, ти зі своїми словами, що той в Америці не може бути справжнім комуністом. От скажи, ти йому справді щось таке говорив на пляжі? Начальник зиркнув на майора так хижо, що той ледь під землю не провалився. А втім, тепер байдуже. Механізм запущено. І тепер ми, так би мовити
Максим Ігорович затнувся і аж руки заломив, потираючи оскаженіло долоні. Геннадій Петрович зрозумів: то вже ознака відчаю, навіть не схвилювання. Бо начальник сказав таке:
Хрущов, кажуть, особисто тепер узявся за наші контрольно-наглядові справи22. І тепер мова йде про переведення. Але, Гено, я хочу, щоб ти знав ми мусили його розробити. Це було справою честі
Однак майору було вже абсолютно байдуже щодо честі і особистих справ, він укотре перебив:
Переведення куди?
Мене понизили сьогодні до майора і перевели. Я тепер на короткій мотузці. Ну, ти ж розумієш я ні в чому не винен. А ось ти розробляв Стейнбека Ти відправишся на Закарпаття, а то й Західну Україну. Кудись туди, де ще й досі триває війна за встановлення радянського ладу. Війна із націоналістами.
А якщо я відмовлюсь? несподівано для самого себе припустив майор.
Максим Ігорович нарешті набув звичного для себе вигляду вишкірився злорадно:
Забув, де ми розмовляємо?
Залякуєте? парирував підлеглий.
Ні, наголошую. Там олівцем в списку на вході уписано твоє прізвище. Якщо відмовишся тут і залишишся. Звісно, ненадовго, бо це тюрма для обраних, потрібних системі. А ти ніхто і нікому не потрібен. Підеш по етапу. Максим Ігоревич пильно глянув на майора. Однак все рівно опинишся серед українців. Бо вони в ГУЛАГу вже складають пяту частину, Гено. Мову підучиш. Фактично опинишся як на Західній Україні. Ліс валити будеш. Або яку магістраль побудуєш. Вирішуй, що тобі до душі. Вибір невеликий.
Майор лише кивнув, мовляв, дурницю бовкнув. Начальник продовжував:
Так що, Гено, наостанок ти ще послужиш батьківщині. Ну от. І там, цілком імовірно, заслужиш не просто нагороди, а бойові медалі. Бандоунівців яких пристрелиш. Розробиш парочку, яких ще перекувати зможемо. Красота! Ти ж не воював? От і нагода тобі підвернулася.
Але зблідлий Геннадій Петрович останніх слів його не чув і глибокодумно промовив:
Цікаво Отой вираз розробляти. Я чую це постійно. Ми розробляємо кожного другого.
Цікаво Отой вираз розробляти. Я чую це постійно. Ми розробляємо кожного другого.
І це правильно. Бо ворог не спить.
Не те Розробляємо, а отже вистежуємо, залякуємо, примушуємо співпрацювати. Цікаво, скільки таких, розроблених, і справді з нами співпрацює? А тепер, виходить, нас розроблятимуть? Ми з ворогами народу помінялись ролями чи вже стали ними?
Запала ніякова тиша. Начальник не відповів. Натомість промимрив щось в нечіткій, такій не притаманній йому манері:
Таке Потім виправився і додав: Я люблю інше слово ведемо. Ми ведемо, Гено, всіх тих, кого треба. А інші вже давно завербовані або усунуті. Але я радий, що ти розумієш усю серйозність і значення нашої роботи.
І нашої ситуації, додав майор.
Ні, вагомо наголосив Максим Ігорович. Усе ж таки роботи.
Чекісти розмовляли в одному з бездонних підвалів-карцерів сірого моноліту по Володимирській вулиці тридцять три, котрий жахав багатьох киян. Шлейф отого «роботироботироботи» тягнувся ще кілька секунд. Геннадій Петрович нічого не відказав і не перебив відлуння останніх слів начальника.
***По дорозі додому майор картав себе за останні кілька хвилин розмови з шефом, постійно прокручував сказане в голові.
«А як же мої церковники?» він зволікав, хоча й розумів, що це нічого не дасть. Однак ниття на затятого чекіста, його шефа, точно б не подіяли. Хоча його запитання все ж таки мало сенс: адже міністерство вкрай раціональне. То навіщо переучувати підлеглого? Застругувати цей олівець по-новому, коли можна писати і так, огризком?
Нікуди не подінуться твої церковники. Ти саме й будеш ними займатися. Уніатами. Не переживай.
Ви ж казали бандоунівцями?
Бандоунівіці й уніати це одне ціле. І цій гідрі давно пора відтяти всі голови. Я б і сам поїхав. Однак галичанську говірку навряд чи зможу достеменно відтворити. А обєкти ці хитрі Їх не проведеш. Ти ж із Житомирщини?
Так, коротко кивнув майор, немов приречений на розстріл.
Досвідчений військовий, з вищою освітою і потрібними навичками. Звісно, тебе проінструктують. І відправлять на курси покращення вимови.
А вас куди направляють?
Випросив собі викладацьку посаду у школі контррозвідки. З трудом Максим Ігорович зітхнув, але йому не вдалось зіграти сум ані інтонацією, ані мімікою. Так що я буду позбавлений сатисфакції від знищення недобитків ворогів Радянського Союзу. Тільки порозповідати про це на лекціях зможу. А ось ти, майоре
***Його дружини дома не було. Бо Наталя з синами відпочивала в санаторії, що з часу його просування по службі стало незмінною традицією. Щоправда, Геннадій Петрович з нею ніколи не їздив. Бо, по-перше, ця відсутність давала змогу віддатись пасивним запоям. Адже дружина дочка відомого лікаря з київського військового госпіталю, намагалася прищеплювати йому здоровий спосіб життя: три цигарки за добу і третина пляшки міцного. Не більше. Геннадій Петрович підсвідомо корився їй. Бо відчував: вона його внутрішній ментор і контролер. І якби не Наталя Щоправда, це не заважало йому сьорбати коньяк у кабінеті і смалити цигарку за цигаркою у процесі напруженої роботи.
Останнім часом тієї роботи у його рідному відділку «О», що займався оперативною роботою по духовенству всіх конфесій, зовсім не поменшало. Навіть додалося.
Найбільшу проблему становили західняки. Увесь той величезний масив лісного народцю, що перебивався по криївках і котрому усіляко допомагали їхні родичі та інші співчуваючі вороги народу. Геннадій Петрович цей термін вигадав, коли сидів у ложі-бенуар на новорічному «Лускунчику» напідпитку і спостерігав за мишами, що вночі виходять на полювання в будинку. Іще були оживаючі фігури ялинкових прикрас (збочена фантазія Чайковського). Такі собі романтичні і якісь немічно-безпорадні. Тож вони нагадували лісовий народець. Згорблений старець Дросельмаєр, що підкинув Лускунчика, то родичі, що їх годують. А миші то, звісно, чекісти. А Мишачий король то Сталін власною персоною. Пахан. Однак Геннадій Петрович не те щоб таке подумки крутив у голові (бо хтозна, які технології використовують на допиті), він просто спіймав себе на цій думці і відразу відсік. Як хвоста ящірці. Залишились лише ялинкові іграшки і Дросельмаєр
***Минуло кілька тижнів. Перша стадія шоку від розмови з начальником заперечення у майора минулася. І тепер настала друга він думав, як би належним чином організувати своє переведення на Закарпаття або Західну Україну.