На водяній бані зігрійте мед, а коли він буде добре нагрітим і почне зявлятися піна зніміть її ложкою. В гарячий мед додайте прянощі і шкірки помаранча, накрийте і поставте вистигати.
Як вистигне долийте алкоголь, додайте порізаних півцитрини, краплі золотого кореня, перелийте в банку, закрийте покришкою і поставте настоюватися, щодня струшуючи.
Через 1015 днів перецідіть через фільтр.
Закоркуйте і поставте в холодне місце вистоюватися на скільки вистачить терпіння.
Що довше витриманою є медівка то мякшою вона є на смак.
Готування медівки процес тривалий, втім, вона того вартує. Тому радимо готувати відразу більшу порцію, пропорційно збільшуючи кількість складників.
Ті, хто змінили наш світ
У Львові є пісня, котру знають усі, хто побував у цьому місті за останні вісімдесят років. Її автором є чудовий і талановитий автор Емануель Шлехтер. Сьогодні її переклад можна почути українською і навіть російською мовами. Це пісня про одне з найкращих міст на землі.
Niech inni síe jadą gdzie mogą gdzie chcą do Wiednia, Paryża, Londynu
A ja się ze Lwowa nie ruszę za próg,
Ta mamciu ta skarz mnie Bóg,
Bo gdzie jeszcze ludziom
Tak dobrze jak tu?
Tylko we Lwowie!
Gdzie śpiewem cię tulą
l budzą ze snu?
Tylko we Lwowie!4
Автори і виконавці Тонько і Щепко, двоє радіоведучих «варятів» зі Львова, які спілкувались зі слухачами із студії радіо, що була на вулиці Стефана Баторія (сьогодні Князя Романа). Успіх був грандіозний. Їм вдалося захопити в полон шість мільйонів слухачів у передвоєнній Польщі. Характерний львівський діалект ґвара у поєднанні з оригінальними жартами створював слухачам відчуття перебування в місті, про яке повсякчас треба мріяти.
Проте небагато людей знали, що за сценічними образами веселунів ховались цікаві, оригінальні та цілком респектабельні люди. Один з них Тонько, а в житті Ґенрик Фоґенфальгер, народився у Львові на вулиці Крупярській, у родині міського чиновника. Його батько Самуель понад усе хотів, щоб син став шанованим юристом. Така собі типова мрія львівських батьків. До слова, тут ще й сьогодні жартують, що дитина має стати якщо не доктором права, то хоча б доктором медицини. Усе інше від лукавого.
Проте Тонька з дитинства постійно тягнуло до іншого життя. Він виріс на Личакові, у районі, де аж роїлось від найзнаменитіших хуліганів міста батярів. Тут, у затишних закапелках було безліч місць, де збирались веселі та оригінальні, цікаві, проте не завжди у згоді із законом, постаті. Саме на Личакові була моторошна кнайпа «Печера ветеранів», де як рекламу, окрім їжі та танців, пропонували бонусний удар по пиці. У темнуватих закапелках таких кнайп «мордівень», а коли були гроші, то і під софітами найкращих «сальонів» міста батяри створили особливу і незабутню атмосферу. Все це збуджувало уяву та просто не могло не подобатись. Для ліквідації в зародку бунтівного характеру майбутнього Тонька Ґенрика у школі до нього підсадили розумника і відмінника Віктора Будзінського. За планом учителів, той мав позитивно вплинути на бешкетника. Як результат школа отримала двох хуліганів, а Тонько доброго товариша на все життя.
4
Хай інші поїдуть, де можуть чи хочуть: до Відня, Парижа чи в Лондон.
Проте я зі Львова не рушусь нігде,
Та, мамцю, скарай мене, Боже!
Ну де ще на світі так добре, як тут?
Тільки у Львові!
Де співом колишуть та будять зі сну?
Тільки у Львові!