Незважаючи на те, що період правління цієї династії був досить коротким, однак саме в цей час започатковано великі інфраструктурні проєкти (хоч далеко не всі з них мали раціональне підґрунтя, як, наприклад, грандіозне будівництво Міста великого процвітання, Да сінчен), а також важливі реформи, що стали основою розквіту китайської державності та культури за наступної династії Тан (618907).
Перші роки свого правління суйський імператор Ян Цзянь (на троні 581604), який відзначався величезною працьовитістю, присвятив наведенню порядку у країні: впорядкував адміністративно-територіальний устрій, ввів нове законодавство, перевів військо на професійну основу, сформував славнозвісну систему державних іспитів для поповнення чиновницького апарату (ке цзюй), стабілізував економічну ситуацію тощо.
Водночас, незважаючи на певне економічне піднесення, принципом внутрішньої політики залишалися заходи з посилення державного контролю над господарською сферою та населенням.
Другий імператор, Ян Гуан (569618, на троні 604617), прагнув продовжити починання батька.
Так, він відновив значну частину Великої китайської стіни, а також побудував Великий канал (його будівництво розпочато в 605 р., а завершено в 611 р.), що сполучив Північ та Південь країни: на Півночі канал був доведений до сучасного Пекіна, а на Півдні до Ханджоу.
Однак ці грандіозні проєкти підірвали економічну могутність країни, адже вимагали надмірну кількість трудових ресурсів. Ослабленню імперії сприяли також дві невдалі військові кампанії впродовж 612613 рр. проти давньокорейського князівства Когурьо (36 р. до Р.Х. 668).
Імператор Ян-ді дуже любив книжки, тому приділяв увагу поповненню та впорядкуванню своєї багатої бібліотеки, що розміщувалася у спеціальних приміщеннях під назвою Гуаньвеньдянь («Палац для читання книг») у палаці в Лояні Східній столиці імперії. Крім того, в Західній столиці Чанані, в палаці Цзяцзедянь також зберігалися близько 470 000 звитків рукописів.
Цікавим правилом у тодішніх імператорських бібліотеках, наприклад, було те, що крім оригіналів рукописів у них зберігалась велика кількість дублетів (кількість дублетів деяких текстів доходила до 50!), значна частина яких, схоже, була і у сховищі Цзяцзедянь. Вони призначалися, ймовірно, для дослідницької роботи придворних учених.
Книжки зберігалися в чотирьох сховищах відповідно до описаної вище чотиричленної класифікації, що остаточно утвердилася з того часу і аж до кінця імперського періоду Китаю.
У кожному сховищі рукописи поділялись на три класи відповідно до їх якості. Вона розрізнялася за матеріалом, з якого була зроблена вісь рукопису: червоний кришталь позначав рукописи найвищого ґатунку; ліловий відповідав середньому ґатунку, а рукописи найнижчої якості мали деревяні осі, покриті лаком.
Окремо у внутрішніх імператорських покоях палацу зберігалися також буддійські та даоські книги.
До речі, саме в цей історичний період буддизм у Китаї став потужною ідеологічною силою: поступово завершилась його ідейна інтеграція у китайське суспільство, було побудовано велику кількість монастирів. Можливо, це було обумовлено тим, що і сам перший імператор, Ян Цзянь, був вихований у буддійському монастирі та ревно дотримувався буддизму.
У цю коротку епоху північна та південна школи канонознавства отримали рівні права на існування.
Після падіння Суй настала епоха Тан (618907), що вважається «золотою» в історії Китаю країна мала величезні досягнення у сфері політики, економіки та культури.
Значною мірою це було обумовлено тим, що ця епоха породила багатьох талановитих правителів, які відповідально ставилися до своїх обовязків, залучали до управління талановитих людей.
Фактично відразу після утвердження Тан за указом другого імператора, видатного Тай-цзуна (599649 (правив: 627649)), зусиллями найвідомішого канонознавця цієї епохи, нащадка Конфуція, Кун Інда (574648) та інших учених було створено узагальнювальну працю «Правильне тлумачення Пяти канонів» (У цін чжен і), в якій зібрано тлумачення тих коментаторських традицій, які вижили, та зроблено спробу узгодити тлумачення «північної» та «південної» канонознавчих шкіл. Така стратегія обумовила збереження в цьому зводі різноманітних та часто суперечливих тлумачень канонів.
«Правильне тлумачення Пяти канонів» на тривалий час стало головним посібником для підготовки абітурієнтів у системі державних іспитів ке цзюй на заміщення вакантних державних посад.
«Правильне тлумачення Пяти канонів» на тривалий час стало головним посібником для підготовки абітурієнтів у системі державних іспитів ке цзюй на заміщення вакантних державних посад.
Як доказ неоднорідності коментарів до класичних книжок при Тан можна навести такий приклад: особи, які складали державні іспити в роки правління Кай юань (713741) мали показувати екзаменаторам примірники класичних книжок, за якими вони готувалися, для того, щоб у разі виявлення відхилень від офіційно встановленої інтерпретації тексту того чи того канону екзаменатори не поставили їм це у провину.
На той час культурну гегемонію Китаю визнали навколишні країни (перша за все Японія, Корея та Вєтнам, а також степові державні утворення), що активно запозичували китайські культурні багатства та практики, адаптуючи їх до своїх місцевих умов.
У період правління імператора Де-цзуна (780805) жінка-науковець Сун Жо-сінь уклала другий твір із «Чотириканоння для жінок» «Лунь юй для жінок» («Нюй Лунь юй»).
У 738 р. було засновано Академію Хань-лінь («Ліс пензлів»), що проіснувала аж до династії Цін (16441911).
До найважливіших обовязків членів Академії належало викладання та підготовка до перевидання конфуціанських класичних творів. Крім того, ця установа виконувала роль імперської канцелярії, займалася складанням урядових актів та історичних зводів. Члени Академії часто ставали радниками імператора.
Під час правління імператора Вень-цзуна (правив 827840), у 836 р., було сформовано девятиканоння, що, своєю чергою, поділялося на «великі», «середні» та «малі» канони: «Лі цзи» і коментар Цзо на Чунь цю вважалися «великими канонами»; «Ши цзін», «Чжоу лі» та «І лі» визначались як «середні канони»; «Шу цзін», «І цзін» та два коментарі до «Чунь цю» Ґулян та Ґунян позначались як «малі канони».
У 838 р., у період Кай-чен, під час правління імператора Вень-цзуна, відповідно до усталеної вже традиції, тексти «Девятиканоння» вирізали почерком кайшу (стандартний стиль «зразкове письмо») на камяних стелах та виставили у місті Чаняні. Пізніше вони стали відомі як «камяні канони».
Наприкінці епохи Тан сталася ще одна важлива подія для китайської культури: сформувалося «Дванадцятиканоння» (без «Мен-цзи»), як останній етап перед остаточним формуванням нормативної системи китайських канонічних текстів «Тринадцятиканоння». Це сталося вже в наступну епоху Сун (9601279).
Якщо проаналізувати це зібрання канонів, то можемо переконатися, що до нього входять твори найрізноманітнішої тематики філософські, релігійно-етичні, дидактичні, історичні, художні, філологічні тощо, що й давало змогу китайській державі за допомогою цих текстів готувати якісні бюрократичні кадри, компетентні в різних галузях суспільного життя, наділені ефективними алгоритмами управлінського мислення для впливу на соціальну реальність:
1. «Канон Змін» «І цзін» або «Чжоу і»;
2. «Канон [історичних, документальних] писань» «Шу цзін»;
3. «Канон поезії», «Канон пісень», «Канон віршів» «Ши цзін»;
4. «Ритуали [епохи] Чжоу» «Чжоу лі»;
5. «Зразкові церемонії та правила благопристойності» «І лі»;
6. «Записки про правила благопристойності» «Лі цзи»;
7. «[Літопис весен та осеней] з коментарями Цзо» «[Чуньцю] Цзо чжуань»;
8. «[Літопис весен та осеней] з коментарями Ґуняна» «[Чуньцю] Ґунян чжуань»;
9. «[Літопис весен та осеней] з коментарями Ґуляна» «[Чуньцю] Ґулян чжуань»;
10. «Обмірковані висловлювання» «Лунь юй»;
11. «Канон синівського шанування» «Сяо цзін»;
12. «Наближення до класики» «Еря» (перший у Китаї тлумачний словник).
Важливою особливістю завершального етапу формування базової системи китайських канонів «Тринадцятиканоння» є те, що за коментарями вчених епохи Хань було визнано найвищий статус канонів.
До IX ст. книжки розмножували лише переписуванням, що, звісно, вимагало багато часу та зусиль. Інколи переписування великого твору тривало роками, а то й десятиліттями.
В епоху Тан книжка стала дещо поширенішою та доступнішою: в VIIVIII стст. зявився окремий прошарок людей, які переписували книжки на продаж. Також у цей період у Китаї відкрилися перші книжкові крамниці.