Вертеп Всевишнього - Віктор Гриценко 5 стр.

У русі Всесвіту одна мета людина.

У правди Господа одні уста людина.

Як перстень з Божої руки кільце планет,

а в персні тім мережка золота людина!

Про потойбічний світ товче хтось аксіому,

вернутися адже ще не вдалось нікому!

Нам всім цей світ тісний, як караван-сарай,

та в потойбічну тьму не поспішайте з дому.

Прихід наш і відхід таємні круговини:

зачате ким життя, де кінчик пуповини?

Не скаже правди нам ніхто про вічну путь:

звідкіль прийшли? Що жде за віком домовини?

Цей світ лиш мить. А я дрібна частина миті.

Два подихи зроблю, слізьми за мить обмиті.

Не плач і не журись, бо знає лиш Господь,

хто зможе тлінний світ навіки уярмити.

Де сонми тих, які до нас бенкетували?

І де рубіни губ, і де очей опали?

Живи, допоки плоть не у могилі прах,

що стане плоттю знов, як вигребуть шакали.

Немає смислу нам в цім світі виглядати

для себе від Небес якоїсь благодаті.

Весь припис від судьби одержимо сповна,

і більшого не слід від Господа нам ждати.

Життя твоє промчить, як в горах талі води.

Його цінуй і джбан підстав для насолоди.

Як жити вмієш ти, то так воно й мине,

старайся менше всіх собі завдати шкоди.

Все суєта суєт. Ця істина відома.

Доводиться життям, хоча і аксіома.

Минуле вже пройшло. Майбутнє ще гряде.

Не плаче ні за чим істота лиш свідома.

Від черева Землі і до кілець Сатурна

в тлумаченнях своїх всі стали на котурни.

Розгадую і я велику таїну:

які настануть дні, коли минуть безжурні?