Він підходить для навчання. Деп, може, поясниш, що відбувається? я у повному нерозумінні справи підійшов до денника Рівендела і виявив там порожнечу.
Жуль, чому коня немає на місці? запитав Деп.
Не знаю, пробурмотів я.
Де ж він? не відступав Деп.
Я не знав, що на це відповісти.
Деп загадково усміхнувся і показав пальцем на двері у підсобку. Я невпевнено відчинив їх і застиг на місці. На мене сумирними карими очима дивився чорний кінь, вбраний, як Метеор.
* * *Я не міг чекати жодної хвилини. Взявшись за повід, що звисав з вуздечки, вивів тихого і трохи повільного Рівендела з комірчини. Деп задоволено усміхався.
Не знаючи, що робити далі, я просто стояв серед коридору.
Жуль! погук Чарльза привів мене до тями.
Він підійшов до нас і втупився у коня, що спокійно чекав наших подальших дій.
Ти навіщо знову спорядив Метеора? насторожено глянув на мене.
Чарльзе, це не він, твердо сказав я.
Як це? не зрозумів шурин, забираючи у мене повід.
Метеор у водилці, разом з усіма.
А це?
Рівендел, закінчив я замість Чарльза.
Жуль, навіщо його вирядили? Він у забігах участі не бере, Чарльз припнув коня до решітки його стійла і почав розстібати підпругу. Чому номер на сідлі девятий? Це номер Метеора у першій скачці.
Річ у тім, що Деп знав про перемогу Метеора, я вирішив не затягувати з правдою.
Як? Чарльз застиг із сідлом у руках.
Він сам розкаже, відступив я. Мені і самому кортіло довідатися, як мій друг виявив підміну, бо поки що він не розповів про це.
Деп кахикнув у кулак і вийшов наперед.
Я повертався сюди, коли ви з Жулем пішли, почав детектив діловито. Впустив тут запонку. Коли увійшов, побачив, як хлопець, що скакав на Метеорі сьогодні, завів свого коня у комірчину, а цього, Деп кивнув на наполовину розсідланого Рівендела, поставив біля стійла Метеора.
Може, то був якраз Метеор, заперечив я.
Ні, Жуль, рішуче відхилив моє припущення Деп. Метеора сідлали при мені. Я помітив на його ногах світлі місця, не білі, а якісь ніби сиві.
Так, він дійсно має так звані «шкарпетки», погодився Чарльз.
От, продовжив Деп. До того ж, Метеор тупцяв на місці, хвилювався, а той інший стояв як вкопаний. Коли жокей вийшов через бічні двері, я наблизився до коня і розмотав бинт на одній нозі. Ніякої «сивини» там не було. Тоді я замотав усе назад і хутко поміняв коней. Після цього у конюшні зявився конюх, Саймон, здається, разом з ним зайшов іще якийсь чоловік. Вони вивели Пегаса і справжнього Метеора.
Кажеш, жокей? Чарльз стиснув губи. Ніколи б не подумав, що Джо міг таке вчинити. От паскудник! Ви не бачили його після скачки?
Ні, за двох відповів Деп.
Жаль, що треба іти на третій забіг, промовив Чарльз. Я з нього три шкури спущу. Невже тут якась змова бубонів він, виходячи.
Я у задумі почухав потилицю.
Деп, треба відшукати Джо, я відвязав Рівендела і завів його у свій законний денник, де він стояв до того, як за погану поведінку потрапив у стійло для покарання.
Я вирішив будь-що знайти Джо. Деп, не відрізняючись особливою цікавістю до дійства, що проходило на біговій доріжці, виявив бажання супроводжувати мене. В очах детектива загорівся ледве помітний сірий вогник, добре мені відомий. Мій друг явно передчував щось цікаве. Я ж про це і думати не хотів, бо для Депа цікавість представляли убивства або справи, що неодмінно з ними повязані. Для мене такі «веселощі» хоч і стали звичними, але я завжди чекав на них з осторогою.
Пошуки я вирішив почати з вагової. Це була невеличка кімната у будівлі іподрому, досить похмура і тісна, де стояло кілька приладів для визначення ваги жокеїв, але тільки 2 мали придатний для використання стан. Світло потрапляло до маленького приміщення через єдине вікно. Там сидів тільки повний надутий зважувач і підкручував один із працюючих пристроїв, настроюючи його перед зважуванням жокеїв.
Містер Таллер, покликав я його, ви не бачили Джо?
Він повернувся. Це був неприємний суворий чоловік, з круглим червоним обличчям і вічно насупленою фізіономією. Його тут не особливо любили, але Чарльз поважав Таллера через добросовісність і абсолютну несхильність до інтриг і шахрайства.
Бачив, буркнув він. Після першої скачки зважився і зник.
До нього ніхто не підходив?
Не чіпляйся зі своїми дурницями, відмахнувся червонолиций зважувач і знову нахилився над вагами.
До нього ніхто не підходив?
Не чіпляйся зі своїми дурницями, відмахнувся червонолиций зважувач і знову нахилився над вагами.
Від нього добитися інформації було важко, практично, неможливо. Деп мовчки усміхався одними куточками рота. Він ніби глузував з моєї незграбності у веденні діалогів, а сам навіть словом не обмовився. Здавалося, мій друг раптом вирішив просто подивитися, на що я здатен. Без сумнівів, Деп так просто не відступиться від справи, бо чудово знає, що мені добре вдається тільки описувати його подвиги.
Мені раптом захотілося побути у шкурі Депа і я із задоволенням тримав шефство над пошуками зниклого жокея.
Після вагової я повів Депа у роздягальню. Там вертілися троє жокеїв, які були явно не з нашого іподрому. «Своїх» я знав дуже добре, так як часто приїздив сюди. Джо серед них ми не знайшли. Пошуки у буфеті і конюшні виявилися марними. Ніде не промайнула його вишнева форма. Хлопець ніби під землю провалився.
Після третього забігу Чарльз знайшов нас із Депом біля стійл для приїжджих коней.
Жуль, де Джо? Ви не знайшли його? Чарльз був занепокоєний.
Ні, наче у повітрі розчинився, розвів я руками.
Його негайно потрібно знайти. Джо мусить виступати у 5 і 7 скачках. Усе заплановано, без нього не можна.
Джо ніде нема, повторив я. Схоже, він утік. Ми з Депом уже усе обнишпорили.
Жуль, знайдіть його, прошу, у очах Чарльза промайнула безпорадність. Якщо у простих забігах жокея можна замінити, то у фіналі на Метеорі мусить їхати саме Джо.
Ми спробуємо, підбадьорююче сказав я.
Довелося продовжувати пошуки.
Деп, на мій подив, досі не проявляв особливого інтересу до справи. Здавалося, що йому нудно. Але я не хотів звертати на це увагу. З іншого боку, він не має стосунку до іподрому.
Коли ми вийшли з конюшні, я оглядівся. Мій погляд зупинився на скупченні дерев вдалині. Там, під вербами, у кількох загонах розміщувалися штучні ставки, де коні полюбляли прохолоджуватися у літню спеку. Більше того, я знав, що Джо часто бував там. Він казав, що там під тихий шелест листя можна відпочити і поринути у гармонію. Ніхто не звертав уваги на усамітнення жокея у тихому куточку іподрому. Джо належав до тієї групи жокеїв, які працювали на іподромі не лише під час скачок і ранкових тренуваннях чистокровок, а і для виїздки інших коней. Він часто перебував на роботі цілий день, тому мав можливість поїздити верхи і відпочити біля ставків, куди я тепер мав намір відправитися.