Випадкова хмаринка припливла з-за Держпрому, підморгнула і ствердно бризкнула теплим, короткочасним дощиком.
V
Гарно у тебе, татку! сказала Клара, всідаючись на улюбленому, єдиному дивані. Майже як у нас. А де Берта?
У неї сьогодні робочий день, тож я на господарстві, відповів Зіновій. Можу поспілкуватися з єдиною донечкою, сказати щось розумне, якесь напуття. Бо ж, коли приїдете офіційно, усім святим сімейством, буде вже не до напуття, вся душевна енергія піде на Михайлика.
Ця енергія нікуди не подівається, посміхнулася Клара. Вірніше, чим більше її витрачаєш, тим більше прибуває.
Зіновій кивнув, затим запитав:
Слухай, ну як ви вирішили щодо дитсадка? Є там дитсадок? І взагалі
Клара похитала головою чи то байдуже, чи то все-таки трохи стурбовано:
По господарству та з Мітуликом нам буде Надійка Писаревська допомагати. Це місцева дівчина, нам дали її адресу, ми вже з нею списалися. Будемо у неї жити, вона буде готувати їжу і за Мітуликом доглядати.
З платівки Бернес співав «Темну ніч», а в кімнаті на розі Маяковського та Сумської було світло і затишно. Клара подивилася на платівку і зітхнула.
Це пісні стомлених чоловіків, а не аж зайво бадьорих «перемірків», зауважив Зиновій. Якщо така людина говорить, що з тобою все буде добре, значить, йому можна і треба вірити.
Згодна, прогнала сумніви Клара. Гірше зневаження майбутніх труднощів лише їхнє перебільшення.
Ось це слова моєї доньки, а не вихованки пансіону благородних дівиць!
Клара розсміялася.
Отже, я недостатньо благородна? Чи вже не дотягую до дівиці чи то пак, перетягую? Скажи прямо, татку, маніритися тут не годиться!
Зіновій поцілував її густе чорне волосся, неначе старанно завите, а в дійсності майже від народження хвилясте. Не кучеряве так було б усе-таки не надто красиво, а саме в міру хвилясте. Втім, як це у Клари може бути щось та не в міру?
Значить, будеш захищати невинних? посміхаючись, запитав Зіновій.
Клара навзаєм поцілувала батька і, не замислюючись, адже вона вже й так достатньо передумала про це на лекціях професора Фукса, відповіла:
І винних також. Audiatur et altera pars тобто нехай я буду почутою. Я, татку, і є та сама «протилежна сторона», і я хочу, щоб мене чули і дослухалися. А без мене так ніколи й не розберуться, хто винен: «народ, що камінь божеством вважав, чи ниций кат прекрасного творіння».
Зіновій сів у крісло, слухняно і з задоволенням слухаючи доньку.
Можна, звичайно, страчувати усіх без винятку, на лобному місці. Але для того треба лише кільканадцять вбивць, до того ж не «поганих», як ті, кого вони вбиватимуть, а «хороших», аби вони вбивали тільки визначених кимось «поганих». У начальства ж тонкі види, як говорять Гоголь та Володимир Федорович. Начальству видніше.
Зіновій пожалкував, що кинув палити. Вийняв кілька монпансьє з кольорової бляшаної коробки, яку Клара принесла йому в подарунок від Володимира Федоровича, посмоктав їх, потім розгриз і зїв. Мабуть, саме красива бляшанка надавала маленьким різнокольоровим льодяникам особливий присмак. Навіть палити розхотілося, так було смачно.
Начальству, замислено сказав Зіновій, намагаючись не обвалювати на Клару все, що коли-небудь усе одно обвалиться, без огляду на його «тонкі види», завжди чогось, та не видно і завжди чогось та не вистачає. Одному пасовищ для незчисленних скакунів, іншому скринь для небачених скарбів, третьому просто тісно, жити ніде бідоласі. Ну, й не жив би, навіщо свої проблеми вирішувати за чужий рахунок?
Клара посміхнулася:
Мабуть, у нього немає власного рахунку, от і доводиться користуватися чужим.
Помовчали.
А це Верхнє, спитав Зіновій, що це за населений пункт такий? Якщо це дрімуче село, то навіщо там адвокат?
Клара ствердно похитала головою:
Верхнє, татку, хоч і село, але зовсім не дрімуче. У всякому разі, я намагаюся на це надіятися, а Сеня мені в цьому допомагає. Усе, що не робиться, на краще.
А що не робиться, доню?
Щоб це зрозуміти, треба спершу щось зробити. Ну, а те, що зроблене, вже зроблено, продовжила Клара. Райцентр, селище міського, зазнач, а не зовсім уже сільського, типу. А я буду адвокатом районної прокуратури.
На обличчі Зіновія промайнув вираз гордості за доньку та частково й за себе.
Це зовсім інша справа, зауважив він. А персоналії тобі уже відомі? Я маю на увазі не підзахисних, а начальство.
На обличчі Зіновія промайнув вираз гордості за доньку та частково й за себе.
Це зовсім інша справа, зауважив він. А персоналії тобі уже відомі? Я маю на увазі не підзахисних, а начальство.
Я дізнавалася (щоби Клара не дізналася?): мій начальник адвокат району, його звуть Никифор Федорович. А от прізвище, татку, боюся промовити.
Чому ж так?
Вивести рідного батька з рівноваги не тільки безжалісно, але й надто легко, а от увести назад незміримо складніше. Надіюся лише на твій фронтовий гарт.
Зіновій виколупав з бляшанки червону цукерцу, потім, мабуть, щоби притлумити хвилювання, й жовту.
А саме?
Даремно ти наполягав, зітхнула Клара. Ну, гаразд. Гнида його прізвище. Тільки не «Гнида» a la russ, а одвічно полтавська Гнида.
Вона вимовила «г» по-українськи як дзвінке «х».
Зіновій відколупнув третю цукерку, зелену.
Мало там що, заперечив він, заспокоюючи і Клару, і, здається, себе також. Прізвище саме по собі зовсім нічого не означає. Я ось Стольберг, ну і що в мені від сталевої гори? Ти тепер Блехман, але на бляхаря зовсім не схожа. Або візьми династію Романових. Одне й те ж самісіньке прізвище, а якщо вдуматися, люди всі зовсім різні, навіть нічого, можна сказати, спільного, особливо між такими, як, наприклад, Олександр ІІ і такий же другий, але Ніколашка.
Клара подивилася на нього чи то з сумнівом, чи то з надією.
Ти мені все-таки не відповіла, Зіновій перевів розмову на іншу тему, більш предметну. Тобі ніколи не хотілося стати не адвокатом, а прокурором?
Інколи хочеться, відповіла Клара, майже не замислюючись. Таке, буває, бере зло на всяку сявоту. Розвелося її До війни усе-таки їх стільки не було А тепер, боюся, настає сявотська ера.
Це в тебе вікове, доню! розсміявся Зіновій. Раніше було краще, зараз стало гірше, а буде зовсім поганюче коли постарієш. Або зовсім ніяк не буде.
Татку, ну ти ж мене знаєш. Мені завжди добре. Але сявок раніше стільки не було. Особливо зараз їх може розплодитися, як ніколи.
Ну, сявки та ракли це явище вічне, усміхнувшись, кивнув Зіновій. Ти просто не одразу почала їх помічати. До війни тобі було всього нічого Щоправда, зараз і дійсно багато що зміниться, але сявкам привільніше, гадаю, не буде. Ну, хіба що ледь-ледь.
Він знову розсміявся. Клара подумала, також кивнула і продовжила, зовсім не засмучено, не зважаючи на невеселість теми:
Уже стало, татку, і не ледь-ледь. Обсявили все довкруж. Подивишся на такого: усе ж у нього є, то чого йому ще треба? Чого ж він казиться? Ну, був би якийсь нещасний, голодний, або ще якийсь-там, а то ж, ген, стільки ситих сявок глузду не добереш! Буття ж має визначати свідомість, а воно поводить себе непередбачувано, як перезріла дівиця.
Ну ось, а ти збираєшся їх захищати?
Клара знову недовго подумала.
Якщо не існуватиме altera pars, значить, сявки перемогли.
Сявки no pasaran! весело підняв стиснутий кулак Зіновій. Інша рука в кулак не стискалася: три пальці відірвало під Сталінградом, разом зі шматком рукояті кинджалу, коли вони ішли, вірніше, бігли, мороз був скажений, в рукопашну і він зчепився з дивовижно дужим фріцем.
Мабуть, Клара зітхнула, є категорія людей, котрим призначено бути сявками. Як деяким холопами, скільки не відміняй холопство. І скільки потому не стріляй у тих, хто його відмінив.
Та й хто такий сявка? стенув плечима Зіновій. Той же самісінький холоп, тільки ситий та не битий Але проблем довкола і без того вистачає, донечко. Сявки не найбільша, ти ж знаєш
Клара похитала головою:
Це, таточку, все з однієї опери, усе ланки одного ланцюга. Маленький сявка маленькі проблеми. Великий великі.
Зіновій зітхнув: ще й які!.. Поставив іншу платівку Шульженко.
Молодець, землячко! похвалив Зіновій. Скільки часу не мине, ніякий прогрес не замінить мистецтво.
Клара замислилася ще довше. Подивилася у вікно, повз їхні вікна саме проїзджала «четвірка», акуратно тримаючись штангами за електричні проводи. Темно-коричневий дерматин сидінь так затишно пахне, але зараз тимчасово не для Клари, а для не чисельних пасажирів: у суботу вранці в тролейбусі народу небагато.
Знаєш, татку, я гадаю, промовила вона, помовчавши, що прогрес і цивілізація це зовсім різні поняття. Більше того, вони протилежні. Чим більше прогресу, тим, врешті-решт, менше цивілізації Мистецтво це частина цивілізації, як, скажімо, Римське право. Або «Війна і мир».