Тебе я бачила у цвіті. Це ти був?
Я була.
Ти жінка?
Я не маю статі. Для сина батько, для дочки мати. І там, і тут я одночасно. Як ваша мати, життя вам дала та воліла щасливими вас знати, діти!
Чому мене не зупиняла, коли я злилась на образи?
Ти маєш право творити все на власний розсуд. Як хто сягав на твою волю, ти так хотіла, нервувала. Твої емоції, дитинко, перетворились на отруту, якою нечисть вся наїлась, і збільшилася сила зла на світі всім.
Якщо в мені ти, то чому не зупиняєш ворога мого?
Не знаєш ти, що було би, коли б не втрутилося світло. Від долі злої зупиняють завжди обох, наскільки є можливим. Все ж, основні творці свого життя є ви. І заражаєте навколо всіх як радістю, так гнівом не говорячи нічого! Діточки, що поміж вас живуть, перепускають через себе усі ваші думки. А потім вторять навіть мові.