California Man - Володимир Худенко

Володимир Худенко

CALIFORNIA MAN

БЛЕК-РОК, 2319

НЕОЗОРІ БІЛАСТІ ПІСКИ ПОТОПАЛИ В РОЖЕВОМУ СВІТЛІ. Ігуана принишкла й дивилась на тиху заграву над пасмами гір. Її оптико-електронні системи інформували ящірку-кіборга про рівень освітлення, відстань і температуру обєктів. Вечірня пустеля пашіла пательнею, і ігуана сприймала той жар як порізану фільтрами млу у близькому до інфрачервоного спектрі. Нерівності мертвих пісків відмічалися маркерами. Онде стелилася дюна, схил ближнього пагорба, гори в запонах далеких дощів. Усе колихалось, зображення бралось мазком термоопіків. Мертва пустеля. Колючка й мутована юка на схилах, а тут, на піску ні травинки, комашки, ні поруху. Самі сині марки рельєфу поверх віртуального жару. Та ще якісь мітки і написи, в кутику зору, котрих ігуана не знала і не розуміла. І це геть не дивно, бо написи ті ігуана отримала в спадок від предків, так само як термолокацію, нановізир, ехолот, маскування, канал передачі сигналу на кілька особин і все таке інше Та якщо всі корисні оці надбання ігуана і предки її вміло використовували для полювання і ігрищ, то символи, що виринали примарами з мертвих загублених десятиліть, мерехтіли не для ігуани. Слухняні примари жили в синтетичних тканинах рептилій, вгризались в структуру імплантів, текли наноботами в чорній крові і несли нейротрафіком сяючі написи-спалахи, мов замовляння до мертвих богів, що створили їх дуже давно, на зорі розпорошених літ.

Кольористо жахтіло у кутику зору рептилії, перетікало в щось ще, потім ще, потім ще:

Колючий бурян і мутовані трави на схилах, піски в віртуальному мареві, обриси дальніх розпластаних гір І німі ці закляття у кутику зору

І ще, і ще

Прицільна сітка спалахнула поверх всього і супроводила якийсь рух-не-рух, перспектива враз, пульсуючи, поглибилась, і ігуана розчинилася в понурому вечірньому пейзажі, задіявши хроматофорні елементи пігментації, принишкла. За найближчим схилом копошились двоє родичів, та ігуана поки що їх не звала, лишивши шифровані канали неактивними.

То був не хижак і не здобич. Перекотиполе. Під вялим безпомічним вітром.

Та все ж ігуана не втратила інтересу до перекотиполя. У хворому сімені, що воно розносило по пустощах, із недавнього часу стали селитись паразитичні мікроорганізми, що з часом еволюціонували з якогось різновиду наномарева. Вони поглинали усе хоча б скількись поживне, і здатні до самооновлення і самоосвіти компоненти ігуан навчились із часом розрізняти і асимілювати оті рукотворні бактерії. Часу ж на те вистачало

Ігуана втягнула у ніздрі розжарений запах пустелі

Ігуана метнулась до перекотиполя. Проте все ураз захиталось, і ящірка впала на ватних ногах. Штучні тканини її охопила судома. Судома, судома. А смужка заграви над дальніми горами враз помутилась завадами.

Ящірка зріла, як просто на неї летів КАРАВАН. Щільний стрій довоєнних вагонів підземки, поставлених на гравіподушки Пасажирські вагони летіли у центрі, за ними гігантські вантажні вагони й контейнери; усе те мигтіло вогнем габаритів і вікон, і голорекламою, мчало невисоко, геть не здіймаючи мертвих пісків. Вздовж вагонів неслись ховеркари і скутери в різноманітній барвистій броні, крючкуваті емітери поля щитів випинались із неї, а з башт і підвіски стирчала ще й лазерна зброя. Ховеркари і скутери шмигали вздовж каравану, злітали угору, кудись віддалялись, верталися знову і знов віддалялися Вогники в мертвій пустелі.

А попереду всіх, мов торуючи шлях, низько звісивши ніс, розчепіривши куці крилята, летів цілий зоряний ШАТЛ

І той шатл було останнє, що бачила ця ігуана. Караван розчавив її разом із перекотиполем.

СМУЖКА ЗАГРАВИ ДОТЛІЛА НАД ПАСМАМИ ГІР. У холодній безхмарній німій вишині тихо жевріли зорі. Від мертвих пісків відділилися кілька тіней у старих маскувальних халатах. Низенькі і неоковирні, вони шкутильгали пустелею й дивно приглушено лаялися, кілька штовхалися, один же тримав у покручених жовтих руках напівкруглу антену детектора, підсліпувато вдивляючись у невеличкий дисплей. Він утробно гарчав на остачу, і ті врешті змовкли, йшли мовчки слідом. Невисокі, худі, довгорукі. Мутанти. Вони говорили дивною говіркою, що геть не скидалась ні на довоєнну англійську, ані на якусь із інших мов Якесь ухкання мавпоподібних чи ще щось таке

Це була зграя траперів з пагорбів, котрі десятками літ промишляли торгівлею з Ріно і меншими селищами та містечками. В основному вони полювали на ящірок. Видирали із тих що зуміють імпланти, хорду нейротрафіку, шкіру із хроматофорною сіткою, мязи усе, що зуміють Інколи навіть ловили живих, забиваючи вадами і паралізуючи, але видавалось те рідко, і мало хто рвався усе ж небезпечно. Ось і нині, йдучи по піску, вони все бубоніли, і крізь мішанину отих глухих риків, гарчання і писку одне за одним прорізались звичайні і звичні для їхніх клієнтів слова: «ящірка мікропроцесор інтегрована шина імплант модулятор потоку очне волокно реплікатори слизь»

Вони знову почали лаятись, а потім змовкли. Відшукавши в піску рештки ящірки, мовчки розсілись округ півколом. Світили на ящірку тим же детектором, мовчки вдивлялись в дисплей. І раптом дисплей просвітлів, і зображення ящірки в нім колихнулось. Траперам це не сподобалось, і вони всі підняли свої морди у зоряне небо, принюхались. Небо беззвучно губило свої ясні зорі. Над пасмами гір горобино займались далекі туманні зірниці. Ніч була тиха й бездонна, як вічний сон згиблого людства. Мутанти втягнули повітря обрубками куцих носів. І почули віддалений гул. І тут же над ними мигнуло два вогники, потім ще два, іще три Гул усе ще стогнав, а самі шатли зникли за обрієм, там, де не так давно зник караван. Мутанти загелкотіли з новою силою і затицяли покручами брудних пальців у зоряне небо, і в тій мішанині гарчання і вересків чулось постійно одне людське слово, чи майже людське: «синт синт синт»

А потім за обрієм, з боку, де зник караван і надшвидкісні шатли, мигнула яскрава-яскрава зірниця, впівнеба, а ще через кілька хвилин прикотився й немислимий гуркіт. Мутанти покидали зброю і прилади, здобич побігли куди який бачив, чимдуж, стрімголов

ГОЛОС ВИРВАВ ЇЇ З МОНОТОННОГО ГУЛУ ВІДНОВЛЕННЯ СЕНСОРІВ, ПЯНОЇ МЛОСТИ ЧУЖИХ ДРІМЛИВИЦЬ, СКРИПІВ ВИТОКУ ПАМЯТІ, ЛАГІВ І ХИБ, МИЛКИХ ГЛІТЧІВ

 Даруйте

Сказав отой голос, і індикація прояснилась. Вона побачила власника голосу під щільним кольористим масивом даних. Дані розсмокталися, округлилися і прилипли сяючими текстурами до його лиця Хлопчина, підліток із невинним здоровим обличчям і смішною кіскою, що звисала на плече, одягнений у вицвілу чорну формену куртку поліції Ріно зі зрізаними пізнавальними знаками, світло-сірі джинси Він сидів у кріслі навпроти неї, так само коло вікна.

А вона була сонна.

Тому, коротко зиркнувши на нього, одразу ж рефлекторно потяглась правицею до пояса перевірити, чи контейнер на місці. Хлопчина прослідкував за її рухом і помітив під її сірим світшотом нейлоновий пояс, втиканий енергоємностями, кобуру і пластикову рукоять дорогого лазерного пістолета з фосфоричною фіолетовою бабкою

Манікюр у дівчини також злегка світився фіолетовим, і він замилувався її доглянутою рученькою, поки вона ковзала пальцями під кобуру Потім він іще раз оглядів її всю. Заспана дівчина семітської зовнішності з чималими сережками-перлинками у вухах, у світшоті і коричневих ковбойських штанях

 Даруйте  сказав їй ще раз.

 Що, пробач?  спитала вона з ледь вловимим акцентом.

І розгублено огляділась по вагону, цій дивній суміші довоєнного хай-теку і потертості пустищ. Зручні крісла з віртуальними меню, голографічні інсталяції, екрани, ядучі кольори, приємне сяйво, широченні вікна і прохід Але от пасажири

Дрони шмигали в проходах, продаючи їдло та напої, дітвора гасала слідом, намагаючись вловити їх Якийсь товстун в широкому сомбреро з насолодою вминав хот-дог роботизованою щелепою, бабця й дід дрімали в громіздких шоломах віртуальної реальності, а спотворена виразками жилава, майже лиса жінка заряджала від розєму свого крісла очевидно саморобну енергетичну рушницю.