Дрони шмигали в проходах, продаючи їдло та напої, дітвора гасала слідом, намагаючись вловити їх Якийсь товстун в широкому сомбреро з насолодою вминав хот-дог роботизованою щелепою, бабця й дід дрімали в громіздких шоломах віртуальної реальності, а спотворена виразками жилава, майже лиса жінка заряджала від розєму свого крісла очевидно саморобну енергетичну рушницю.
Облізлі губи цмолили із інгаляторів, а руки і протези тицяли в меню
Я розбудив вас поглядом, сказав хлопчина ще раз.
Що? Поглядом? озвалась вона сонно.
Вгляділась у вікно там стрімко сутеніло і пустеля меркла.
Самі лиш ховеркари охорони мигали ген віддалік.
Ну так. У мене чіпкий погляд дзеленчав хлопчина. Дехто каже. А я на вас дивився. Як ви спали. Вибачайте.
Зовсім ні, я
Просто ви красиві. Я й дивився.
Вона всміхнулась.
Дяка.
Ні, насправді! гукнув він.
Образився чи
Ну нехай. Спасибі.
Сказала, щоб відлип, а він ізнов
Ви з Ріно?
Що?
Із Ріно?
Ні, працюю там.
А я тамтешній.
Справді?
Народився там. Ви де працюєте?
На гідропоніці.
Серйозно? Інженером?
Охоронцем.
А, ну так кивнув. Онно і пістолет. Осака?
Що?
Ну, пістолет.
А, так Із термоелементом.
Усміхнулась. Ну й причепа!..
Це серйозно. А тепер куди?
Що-що?
Даруйте, може, це секрет
Та ні, я просто сонна До батьків.
А це далеко?
Ні, тут поруч. Скоро я зійду.
От шкода. А я подумав поговоримо іще
А ти далеко?
В гори.
В гори?
В гори. Я законник.
Що? Мисливець?
Зовсім ні! Я чесний виконавець і судовий службовець. Я служив у поліції Ріно.
Пробач, вона всміхнулась трошки зверхньо. Мені здалось, ти надто молодий.
Він ледь почервонів.
Я полісмен. Ну, був ним. А тепер я виконавець. Тут платять в рази вище, і до того ж це Я не якийсь там убивця чи головоріз, ви не подумайте. Виконую ухвали суду.
Працюєш на Бушемів?
Зовсім ні!
Він спалахнув.
На мешканців Ріно Ми не якісь там розбишаки чи бандити. Це у вас на пустищах вбивають ні за що і просто так, а ми
Не ображайся, просто я Ти надто молодий, невже тебе так ваблять ці убивства. Вистежувати покидьків і все оце.
Чого вона із ним патякає? От лихо
А він же не вмовкав.
Чому б і ні?
І ти вбивав до цього?
Ну
Вона поглянула пильніш, а він опустив погляд.
Так. Вбивав, сказав.
Неправда.
Що неправда?
Не вбивав.
Він одповів не зразу.
У вікні промигнули кілька поодиноких вогників ховеркари супроводу так і шмигали над темною пустелею.
Це неважливо, сказав він. Я вбю тепер.
Це дійсно того варте? запитала ще вона.
А він прорік мов сам до себе:
Так, убю.
Ти милий хлопець. Може, грець із ним? До того ж вбити можуть і тебе.
Не можуть.
Помиляєшся.
Не можуть. Я вправніший за усіх.
Так не буває.
Ні! Буває!
О повір Ти ж зовсім ще дитина.
Не дитина.
Вона поглянула на його руки в дрібненьких гнійниках хлопець тримав їх на колінах.
Я зможу вбити будь-кого, неголосно додав він.
Ні, не зможеш. Це не гра. До того ж ти не думаєш про те, що забираєш.
Забираю?
Про життя, котре ти забереш в людини. Навіть покидька Ти вбєш, а потім будеш думати про це. Весь час. Ти не забудеш тих, кого убив.
Чого б це?
Не забудеш. Це Убивство це убивство. От і все. Ти милий хлопець, зовсім юний
Ну то й що?
Навіщо тобі це?
Бо я це можу.
Що?
Я можу от і все. Я маю дещо незвичайне.
Ти про що?
Про те, що робить мене кращим.
Кращим? Слухай
Вона ще позіхнула й додала:
Ти так говориш, наче це змагання. А це зовсім не Це ненормально, от і все. Роби як знаєш, але це Вчинити комусь смерть неправильно. Просто
Лише це і правильно.
Що-що?
Є лише це. Є смерть і є безодня. Більш нічого.
Вона поглянула на нього ще пильніше.
Чому ти так сказав? спитала.
Він мовчав.
Про цю безодню
Його уста скривилися в півусмішці.
Я говорив із нею. Там.
Сказав він і кивнув у бік вікна. Тьма розлягалась за вікном, і одинокі вогники її не розганяли.
У цій пустелі. Казав, як сильно я її люблю.
Правиця дівки з фосфоричним манікюром потяглась до кобури.
Я говорив із нею. Там.
Сказав він і кивнув у бік вікна. Тьма розлягалась за вікном, і одинокі вогники її не розганяли.
У цій пустелі. Казав, як сильно я її люблю.
Правиця дівки з фосфоричним манікюром потяглась до кобури.
А він сказав до дівки тихо-тихо:
Ну ж бо, Плакса-Зої, ухопи його. Молю тебе, благаю ухопи.
Його гноїсті руки все лежали на колінах, так само розслаблено.
Правиця дівчини дрібненько задрижала й віддалилася від кобури.
І зблідлі губи дівчини тихенько видихнули:
Рон?
Незносно потяглися безкінечні миті, миті, миті
Повіки дівчини дрижали, а в очах бриніли сльози.
Рон? Це ти?
Вона повільно опустила руки на коліна.
Так. Це ти у всьому винен. Це твоїх рук
Досить. Наостанок я скажу тобі.
Це ти
Дівча дрижало.
А хлопчина проказав неголосно:
Асемблери. Так я їх називаю. Несуттєво. Це лиш сімя, що запліднює мерців.
Вагон струснувся, світло з голограмами померкло на хвилину. За вікном мигнув яскравий спалах, ще один хтось верескнув десь поруч, і вагоном покотилась веремія
Пасажири позлітали з місць, чкурнули до дверей. Усі, крім двох. Ці двоє все сиділи там, коло вікна, одне напроти одного, дивились очі в очі і тримали руки на колінах. Дівчина в світло-сірому світшоті і юнак. У поліцейській куртці.
Беззвучні спалахи з вікна освітлювали їхні лиця, мов заграви.
І юнак повів:
Вони не забарились, так? Не забарились.
Роне, я благаю хрипло мовила дівчина. Все ще можна
Передавай привіт батькам, -
Сказав він їй, і світло згасло. Потім був звук лазерного пострілу у тьмі і гуркіт, тріск і свист. А потім вже нічого не було.
ДВА МІСЯЦІ ПОТОМУ, ОРБІТАЛЬНИЙ КОМПОНЕНТ «НАВАХО»
ІГУАНА НЕ МАЛА ОДНОГО ОКА. Замість нього з очниці рептилії ледь випинався тонкий і вертлявий наріст-резонатор, від нього до тім'яної зони і аж далі до грізного колючого гребінця строкато завивались оптоволоконні патрубки системи реєстрації та контролю. Але інше, заледве відведене вбік, надчутливе око рептилії бачило все навкруги неозору долину в спекотному мареві, жовто-червоні піски, чахлі трави, кущі ялівця і полин вздовж ущелин, червоне каміння, червоні останцеві скелі-гіганти, що німо тяглись до хмарин у бузковому небі. Та погляд кібернетичної ігуани був нині сконцентрований виключно на одній складовій цих пейзажів дівчаті, котре сиротливо стояло навпроти в тіні ферокактуса. Дівча було юне, не надто високе таке, худорляве, розхристане, в сірім мундирі і майці, такій жовтуватій, чорняве, із пасмом таким у волоссі ядуче-бузковим. На поясі в того дівчати висіла важка кобура з пістолетом патрульного. Зорова індикація враз підсвітила отой пістолет, окреслила весь силует дівчиноньки і враз підписала його як:
ОБЄКТ_Сформувала шкалу, підписала як:
РІВЕНЬ АГРЕСІЇ ОБ ЄКТА МІНІМАЛЬНИЙІ розмножила марки з написом:
СУПРОВІД ЦІЛІОдна з тих марок прилипла до кобури з пістолетом, друга до руки, що застигла над кобурою, мов паралізована, а третя до лоба дівчати.
Вітер протяжно завив у останцевих скелях, погнав тремке марево і похилив чахлі трави. Дівча ледь примружилось, видихнуло. Шкала поповзла трохи вище і враз зчервоніла, а марки замигали разом із написом:
ШОКЕР ЗАРЯДЖЕНО_ БІЙТужний вітер потяг одну ноту, ослаб, чахлі трави застигли, завмерли, немов на картинці, червоні крупинки піску зупинились в повітрі Дівчатко із пасмом немов теж вповільнилось, але не сильно воно витягало тепер пістолет з кобури Але безуспішно. Ігуана пустила чіткий травматичний розряд із резонатора-ока, й чорняве дівча повалилось на спину, впустивши в червоний пісок пістолет.
Вітер знову повів свою пісню, а чахлі травиночки затанцювали під неї, червоні крупинки піску полетіли галасвіта А з бузкових небес донеслось громове реготання. Таке сильне, що скелясті монументи враз затріщали й посипались каменепадами. Дівча підвелося на ноги, струснулося і покривилось. А потім роздратовано прокричало до небес:
Але це неможливо!
Голос із неба одразу на те одповів:
За язик я тебе не тягнув.
Але це неможливо, повторило дівча спокійніше.
От і ні, курсанте, прогуркотів голос. Ну що ж позапланове чергування. Ідеш у патруль з Басовою і Леонетті. Не проти? Внесу тебе в реєстр.
Тут є якийсь секрет пробурчало дівча, обтрушуючись. Якийсь трюк