California Man - Володимир Худенко 2 стр.

Дрони шмигали в проходах, продаючи їдло та напої, дітвора гасала слідом, намагаючись вловити їх Якийсь товстун в широкому сомбреро з насолодою вминав хот-дог роботизованою щелепою, бабця й дід дрімали в громіздких шоломах віртуальної реальності, а спотворена виразками жилава, майже лиса жінка заряджала від розєму свого крісла очевидно саморобну енергетичну рушницю.

Облізлі губи цмолили із інгаляторів, а руки і протези тицяли в меню

 Я розбудив вас поглядом,  сказав хлопчина ще раз.

 Що? Поглядом?  озвалась вона сонно.

Вгляділась у вікно там стрімко сутеніло і пустеля меркла.

Самі лиш ховеркари охорони мигали ген віддалік.

 Ну так. У мене чіпкий погляд  дзеленчав хлопчина.  Дехто каже. А я на вас дивився. Як ви спали. Вибачайте.

 Зовсім ні, я

 Просто ви красиві. Я й дивився.

Вона всміхнулась.

 Дяка.

 Ні, насправді!  гукнув він.

Образився чи

 Ну нехай. Спасибі.

Сказала, щоб відлип, а він ізнов

 Ви з Ріно?

 Що?

 Із Ріно?

 Ні, працюю там.

 А я тамтешній.

 Справді?

 Народився там. Ви де працюєте?

 На гідропоніці.

 Серйозно? Інженером?

 Охоронцем.

 А, ну так  кивнув.  Онно і пістолет. Осака?

 Що?

 Ну, пістолет.

 А, так Із термоелементом.

Усміхнулась. Ну й причепа!..

 Це серйозно. А тепер куди?

 Що-що?

 Даруйте, може, це секрет

 Та ні, я просто сонна До батьків.

 А це далеко?

 Ні, тут поруч. Скоро я зійду.

 От шкода. А я подумав поговоримо іще

 А ти далеко?

 В гори.

 В гори?

 В гори. Я законник.

 Що? Мисливець?

 Зовсім ні! Я чесний виконавець і судовий службовець. Я служив у поліції Ріно.

 Пробач,  вона всміхнулась трошки зверхньо.  Мені здалось, ти надто молодий.

Він ледь почервонів.

 Я полісмен. Ну, був ним. А тепер я виконавець. Тут платять в рази вище, і до того ж це Я не якийсь там убивця чи головоріз, ви не подумайте. Виконую ухвали суду.

 Працюєш на Бушемів?

 Зовсім ні!

Він спалахнув.

 На мешканців Ріно Ми не якісь там розбишаки чи бандити. Це у вас на пустищах вбивають ні за що і просто так, а ми

 Не ображайся, просто я Ти надто молодий, невже тебе так ваблять ці убивства. Вистежувати покидьків і все оце.

Чого вона із ним патякає? От лихо

А він же не вмовкав.

 Чому б і ні?

 І ти вбивав до цього?

 Ну

Вона поглянула пильніш, а він опустив погляд.

 Так. Вбивав,  сказав.

 Неправда.

 Що неправда?

 Не вбивав.

Він одповів не зразу.

У вікні промигнули кілька поодиноких вогників ховеркари супроводу так і шмигали над темною пустелею.

 Це неважливо,  сказав він.  Я вбю тепер.

 Це дійсно того варте?  запитала ще вона.

А він прорік мов сам до себе:

 Так, убю.

 Ти милий хлопець. Може, грець із ним? До того ж вбити можуть і тебе.

 Не можуть.

 Помиляєшся.

 Не можуть. Я вправніший за усіх.

 Так не буває.

 Ні! Буває!

 О повір Ти ж зовсім ще дитина.

 Не дитина.

Вона поглянула на його руки в дрібненьких гнійниках хлопець тримав їх на колінах.

 Я зможу вбити будь-кого,  неголосно додав він.

 Ні, не зможеш. Це не гра. До того ж ти не думаєш про те, що забираєш.

 Забираю?

 Про життя, котре ти забереш в людини. Навіть покидька Ти вбєш, а потім будеш думати про це. Весь час. Ти не забудеш тих, кого убив.

 Чого б це?

 Не забудеш. Це Убивство це убивство. От і все. Ти милий хлопець, зовсім юний

 Ну то й що?

 Навіщо тобі це?

 Бо я це можу.

 Що?

 Я можу от і все. Я маю дещо незвичайне.

 Ти про що?

 Про те, що робить мене кращим.

 Кращим? Слухай

Вона ще позіхнула й додала:

 Ти так говориш, наче це змагання. А це зовсім не Це ненормально, от і все. Роби як знаєш, але це Вчинити комусь смерть неправильно. Просто

 Лише це і правильно.

 Що-що?

 Є лише це. Є смерть і є безодня. Більш нічого.

Вона поглянула на нього ще пильніше.

 Чому ти так сказав?  спитала.

Він мовчав.

 Про цю безодню

Його уста скривилися в півусмішці.

 Я говорив із нею. Там.

Сказав він і кивнув у бік вікна. Тьма розлягалась за вікном, і одинокі вогники її не розганяли.

 У цій пустелі. Казав, як сильно я її люблю.

Правиця дівки з фосфоричним манікюром потяглась до кобури.

 Я говорив із нею. Там.

Сказав він і кивнув у бік вікна. Тьма розлягалась за вікном, і одинокі вогники її не розганяли.

 У цій пустелі. Казав, як сильно я її люблю.

Правиця дівки з фосфоричним манікюром потяглась до кобури.

А він сказав до дівки тихо-тихо:

 Ну ж бо, Плакса-Зої, ухопи його. Молю тебе, благаю ухопи.

Його гноїсті руки все лежали на колінах, так само розслаблено.

Правиця дівчини дрібненько задрижала й віддалилася від кобури.

І зблідлі губи дівчини тихенько видихнули:

 Рон?

Незносно потяглися безкінечні миті, миті, миті

Повіки дівчини дрижали, а в очах бриніли сльози.

 Рон? Це ти?

Вона повільно опустила руки на коліна.

 Так. Це ти у всьому винен. Це твоїх рук

 Досить. Наостанок я скажу тобі.

 Це ти

Дівча дрижало.

А хлопчина проказав неголосно:

 Асемблери. Так я їх називаю. Несуттєво. Це лиш сімя, що запліднює мерців.

Вагон струснувся, світло з голограмами померкло на хвилину. За вікном мигнув яскравий спалах, ще один хтось верескнув десь поруч, і вагоном покотилась веремія

Пасажири позлітали з місць, чкурнули до дверей. Усі, крім двох. Ці двоє все сиділи там, коло вікна, одне напроти одного, дивились очі в очі і тримали руки на колінах. Дівчина в світло-сірому світшоті і юнак. У поліцейській куртці.

Беззвучні спалахи з вікна освітлювали їхні лиця, мов заграви.

І юнак повів:

 Вони не забарились, так? Не забарились.

 Роне, я благаю  хрипло мовила дівчина.  Все ще можна

 Передавай привіт батькам, -

Сказав він їй, і світло згасло. Потім був звук лазерного пострілу у тьмі і гуркіт, тріск і свист. А потім вже нічого не було.

ДВА МІСЯЦІ ПОТОМУ, ОРБІТАЛЬНИЙ КОМПОНЕНТ «НАВАХО»

ІГУАНА НЕ МАЛА ОДНОГО ОКА. Замість нього з очниці рептилії ледь випинався тонкий і вертлявий наріст-резонатор, від нього до тім'яної зони і аж далі до грізного колючого гребінця строкато завивались оптоволоконні патрубки системи реєстрації та контролю. Але інше, заледве відведене вбік, надчутливе око рептилії бачило все навкруги неозору долину в спекотному мареві, жовто-червоні піски, чахлі трави, кущі ялівця і полин вздовж ущелин, червоне каміння, червоні останцеві скелі-гіганти, що німо тяглись до хмарин у бузковому небі. Та погляд кібернетичної ігуани був нині сконцентрований виключно на одній складовій цих пейзажів дівчаті, котре сиротливо стояло навпроти в тіні ферокактуса. Дівча було юне, не надто високе таке, худорляве, розхристане, в сірім мундирі і майці, такій жовтуватій, чорняве, із пасмом таким у волоссі ядуче-бузковим. На поясі в того дівчати висіла важка кобура з пістолетом патрульного. Зорова індикація враз підсвітила отой пістолет, окреслила весь силует дівчиноньки і враз підписала його як:

Сформувала шкалу, підписала як:

І розмножила марки з написом:

Одна з тих марок прилипла до кобури з пістолетом, друга до руки, що застигла над кобурою, мов паралізована, а третя до лоба дівчати.

Вітер протяжно завив у останцевих скелях, погнав тремке марево і похилив чахлі трави. Дівча ледь примружилось, видихнуло. Шкала поповзла трохи вище і враз зчервоніла, а марки замигали разом із написом:

Тужний вітер потяг одну ноту, ослаб, чахлі трави застигли, завмерли, немов на картинці, червоні крупинки піску зупинились в повітрі Дівчатко із пасмом немов теж вповільнилось, але не сильно воно витягало тепер пістолет з кобури Але безуспішно. Ігуана пустила чіткий травматичний розряд із резонатора-ока, й чорняве дівча повалилось на спину, впустивши в червоний пісок пістолет.

Вітер знову повів свою пісню, а чахлі травиночки затанцювали під неї, червоні крупинки піску полетіли галасвіта А з бузкових небес донеслось громове реготання. Таке сильне, що скелясті монументи враз затріщали й посипались каменепадами. Дівча підвелося на ноги, струснулося і покривилось. А потім роздратовано прокричало до небес:

 Але це неможливо!

Голос із неба одразу на те одповів:

 За язик я тебе не тягнув.

 Але це неможливо,  повторило дівча спокійніше.

 От і ні, курсанте,  прогуркотів голос.  Ну що ж позапланове чергування. Ідеш у патруль з Басовою і Леонетті. Не проти? Внесу тебе в реєстр.

 Тут є якийсь секрет  пробурчало дівча, обтрушуючись.  Якийсь трюк