Скільки взяли?
Трьох!
Скільки пройшло?
Два!
Ех, ви! Як же це ви зівнули?!
І от тоді на узліссі оповідання про колишні облави
А тоді, памятаю
А тоді
А раз
Та що там говорити
Кіндрат Калистратович аж упрів, оповідаючи про вовчу облаву. Очі йому блищать. Почервонів увесь.
Слухачі зачаровані
IV
Їдете, значить, ви на Попівське.
Обабіч дороги, аж ген-ген куди око дістає, закучерявилися зелені вруна колгоспної озимої пшениці.
А за зеленями, на пагорках, чорніє, ніби воронове крило, колгоспна зяб
Аж ось мчить з гори віз. Кобильчина летить галопом. На возі стоїть громадянин, кашкет йому набакир, в лівій руці віжки, а в правій батіг, що загрозливо навис над кобильчиною:
Н-н-н-о! Н-н-н-о!
Куди летиш, дядьку?
Вовк!
Де?
Отам, на горі, на пшениці! Мишкує! Н-н-но!
Кіндрат Калистратович, як старий і досвідчений убийвовк, резюмує:
Нічого вдивительного нема! Може бути! Старі вовки, розлючені, що нічого не бояться, іноді виходять і вдень помишкувать на поле. Буває. Сіпни, Петре, коні, може, справді побачимо
Підтюпцем вибираєтесь на гору. Праворуч од дороги пшениця пішла схилом до річечки. За річкою весь у вербах невеличкий хутірець.
Он! аж скрикнув Кіндрат Калистратович.
Справді, серед великого лану озимої пшениці стоїть сірий звір. Він нахилив голову і щось ніби винюхує. Потім починає гребти лапою землю.
Хлопці! шепотить Кіндрат Калистратович. Один стрибай тут і, пригнувшись, до річки. Другий ізстрибуй трохи далі. Петре Івановичу, ви станете отам за пагорком, а я спущусь до он тієї вербички. Поволеньки сходьтесь і наганяйте його на мене. Я не промажу. А ти, Петре, їдь собі потихеньку дорогою та співай, щоб він на тебе поглядав. Пішли.
Всі, попригинавшись, розбігаються, як наказав старий і досвідчений убийвовк Кіндрат Калистратович, і починають оточувати звіра. Звір, видать, не дуже полохливий, бувалий звір, бо не видно, щоб дуже нервувався. Побачивши, що до нього наближаються люди, він потихеньку почав одходити, і тоді тільки, як гарячий Петро Іванович, не витримавши, побіг за ним, легеньким скоком подався на хутірець, прямісінько на Кіндрата Калистратовича.
Підпустивши звіра метрів на пятдесят, Кіндрат Калистратович вистрілив.
Звір дико зааяяйкав, підстрибнув і вдаривсь об землю.
Кіндрат Калистратович його вдруге
Раптом із садка крайньої хати одчайдушний крик:
Тату! Нашу сучку вбили!
І на постріли, і на крик вибігають чоловіка з пять хуторян
Тут дозвольте хвилин на пять перервати оповідання
А через хвилин пять ясно вже було все:
Пятдесят і не менше!
Зійшлися на тридцяти.
Та заберіть семеро цуценят, бо чим я їх годуватиму!
Їдучи далі, Кіндрат Калистратович говорив:
Нічого вдивительного нема, що вовк виходить і вдень мишкувати на поле
А подумавши трохи, ніби сам уже до себе, додав:
Тільки ж той був без цуценят.
1945
«Ружжо»
Всі, розуміється, зразу на ґвалт:
Чому «ружжо», коли насправді «рушниця» А як не хочеться, щоб була «рушниця», то вже «ружье», але ж ні в якому разі не «ружжо».
«Рушниця» правильно. За всіма словниками «рушниця». Згодний.
І «ружье» правильно. Згодний. Це по-російськи.
А от мені хочеться, щоб було «ружжо», бо так називав цю річ той дід, що вчив мене колись з неї стріляти.
Так от, значить, про «ружжо».
«Ружжо» це така штука, з якої стріляють.
Виходить, що, коли нема ружжа, нема й мисливця.
Тобто він є, але він, сказать, не справжній мисливець, а яловий, платонічний.
Такий мисливець ходить сумний і задумливий, очі в нього печальні-печальні, і при зустрічі з вами він каже:
Ех, якби мені оце ружжо. Та ще таке ружжо, як у мене було. Скільки ж я виводків крижня знаю. А чирят! Хай мене бог побє, як випливуть Як ряски! Лисичачих шість нір назнав. По шестеро молоденьких та по дві старих у кожній норі. Сорок вісім шкурок висіло б у мене оце на горищі. А вовче лігво у Кривій балці! А ви оце з ружжом та тільки ото одного деркача й устрелили Ех! Ружжа нема!
Та одійде від вас кроків на десять, обернеться, подивиться ще раз на вас, махне рукою:
Нема ружжа!
От що таке «ружжо» для мисливця
Ружжа своєю конструкцією діляться на два види:
1) Шонполка. Дехто його неправильно називає шомполка.
Тут дозвольте хвилин на пять перервати оповідання
А через хвилин пять ясно вже було все:
Пятдесят і не менше!
Зійшлися на тридцяти.
Та заберіть семеро цуценят, бо чим я їх годуватиму!
Їдучи далі, Кіндрат Калистратович говорив:
Нічого вдивительного нема, що вовк виходить і вдень мишкувати на поле
А подумавши трохи, ніби сам уже до себе, додав:
Тільки ж той був без цуценят.
1945
«Ружжо»
Всі, розуміється, зразу на ґвалт:
Чому «ружжо», коли насправді «рушниця» А як не хочеться, щоб була «рушниця», то вже «ружье», але ж ні в якому разі не «ружжо».
«Рушниця» правильно. За всіма словниками «рушниця». Згодний.
І «ружье» правильно. Згодний. Це по-російськи.
А от мені хочеться, щоб було «ружжо», бо так називав цю річ той дід, що вчив мене колись з неї стріляти.
Так от, значить, про «ружжо».
«Ружжо» це така штука, з якої стріляють.
Виходить, що, коли нема ружжа, нема й мисливця.
Тобто він є, але він, сказать, не справжній мисливець, а яловий, платонічний.
Такий мисливець ходить сумний і задумливий, очі в нього печальні-печальні, і при зустрічі з вами він каже:
Ех, якби мені оце ружжо. Та ще таке ружжо, як у мене було. Скільки ж я виводків крижня знаю. А чирят! Хай мене бог побє, як випливуть Як ряски! Лисичачих шість нір назнав. По шестеро молоденьких та по дві старих у кожній норі. Сорок вісім шкурок висіло б у мене оце на горищі. А вовче лігво у Кривій балці! А ви оце з ружжом та тільки ото одного деркача й устрелили Ех! Ружжа нема!
Та одійде від вас кроків на десять, обернеться, подивиться ще раз на вас, махне рукою:
Нема ружжа!
От що таке «ружжо» для мисливця
Ружжа своєю конструкцією діляться на два види:
1) Шонполка. Дехто його неправильно називає шомполка.
2) Центрального бою, або централка.
Шонполка, значить, і централка.
Ну, ви, очевидно, знаєте, яка різниця поміж шонполкою і централкою.
Шонполка набивається просто в люфу (ствол), а централка набивається готовими набоями, що закладаються в так званий набойник (патронник). Ружжо «переламується», закладаються набої, потім знову складається і все
Та ви це все знаєте, розуміється, це я говорю для того, що може трапитися людина, яка зроду-віку ружжа не бачила.
Я, приміром, зустрічав людину, яка прожила півсотні літ на білому світі й кавуна не бачила
Буває
Яке ж ружжо краще: шонполка чи централка?
Цього я вам не візьмуся говорити: і не просіть, і не благайте.
Коли б ми з вами тут списали цілі стоси паперу, чи наговорили тисяч із десять кубометрів найученіших слів, доводячи перевагу централки перед шонполкою, все одно знайдеться кілька чоловіка з гурту, що зразу ж вас ошелешать:
Централка, кажете, краща?! І що ото воно говорить?! А чи бачили ви мою шонполку, що ще прадідові моєму оцього пальця одірвала, як курок одскочив?! Бачили?! Так чого ж ви ото так централку вихваляєте? Ну, куди, скажіть, ота ваша пукалка проти справжньої, як от і в мене, шонполки? Ви ж не бачили, як із моєї шонполки вовк на шістдесят сажнів перёкида пішов?! Бачили?
Ні, не бачив!
То й не говоріть! Централка вона, конешно, теж ружжо. Ложа красива, лакована, стволи теж рівні, виділані стволи Да У руки візьмеш, так вона справді таки вроді настояще ружжо. А от як на ділі вона, конешно, стріляє, то не так стріляє, як моя шонполка стріляє От сказать так: якби мені оце кріпкого стального дроту, небагато його й треба! щоб я кріпко ствола до ложі вкріпив, притяг, як слід, ех, ціни б не було моїй шонполці! Дід іще покійний як прикріпили, то й досі! Вони тоді, ох, і дроту ж дістали! У того, як пак його, та не дай збрехать, та в отого, що взяв племінницю в нашого графа Капніста. От, дивись, і вилетіло ж. Та ще він сірими в яблука жеребцями їздив Четвериком! А ліва пристяжна було голову аж до землі, курява з-під неї стовпом-стовпом! А кучер сидить та тільки покрикує: «Побережись! Поберррежись!» Так отоді ще дід покійний вкріпили, а тепер воно розхиталось трохи. Стріляє добре, тільки, як стрельнеш, так воно ніби цапки стає Дроту б мені, щоб вкріпить. І не багато й треба. Не видєлують тепер такого дроту. Ох, і сильно бє. Одного разу я націлив чирьонка, добре націлив, як гахнув, а воно мені повз праве вухо тільки д-з-з-з-з-з! як свисне, так куди сильнєй, як Штаньків паровик! А то воно курка вирвало, так він мені ото повз ухо тільки д-з-з-з! Лапнув рукою, вухо на місці, тільки з того часу трохи недочувати став. Дуже сильно ружжо бє. А ви кажете централка краща. Чирьонка я тоді не вцілив Та то нічого, на другий день я підкрався з-за очерету, а воно біля берега плавало, так я його палкою. Все одно не втекло. Так ото щоб після цього я проміняв свою шонполку на якусь там централку Та ніколи в світі.