Докучай ліг і лежить біля ніг, а Бандит напявся, мов струна, підніс голову і нюхає, нюхає, нюхає
Які ж запахи проскакують через рожеві твої ніздрі в чистопорідний твій мозок, Бандите? Які? Чи фіалковий од рипиці пишної «труби» хитрої лисиці, чи густий сморід зголоднілого сіроми-вовка, чи невиразне пахкотіння і уві сні тремтячого зайчика-побігайчика? Які? Ляж, Бандите, заспокойся!
Ви обдивляєтесь навкруги
Он од ялинки простягся вузенький ланцюжок-слідок і біля груші обірвався.
То білочка.
Може, спить вона тепер солодким сном, листячком у грушевому дуплі прикрившись, і сняться їй соснові шишки та солодкі горішки
А он далі трохи покотилися в ярок одна за одною кругленькі ямочки, і де-не-де між ямочками ніжнолегесенький по снігу «чирк».
То лисичка з нічного полювання в ярок одпочивати пішла
Значить, єсть!
Легенький свист.
То Йосип Явдокимович подає знак, що він уже на місці.
Відпускаються з смика Докучай і Бандит.
Ну, хлопчики, вперед! Ні пера ні пуху!
Три хвилини напруженої тиші Пять хвилин Ще тиша
Раптом одчайдушне скавучання Бандита і нервово-густий Докучаїв бас:
Гав!
Бандит однаково істерично скавучить, чи то зайця він підійме, чи то лисицю, а Докучай, почувши зайця, спочатку дає легесеньке «скаву-скаву», а потім спокійний «гав», і далі рівномірне «гав», «гав», «гав»
Погнав, значить
На лисицю Докучай подає перший «гав» значно нервовіше і йде за нею, гавкаючи трохи частіше і вищим тембром, ніж за зайцем.
А Бандит і за зайцем, і за лисицею однаково істерично:
Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!
Погнали лисицю
Ну, тут уже у вас пульс із 72 ударів зразу на 90, очі рогом на лоба, «прострілюючи» ліщину, і ходором ходить у руках двадцятка.
Спокійно! сам до себе. Спокійно!
Перша горжетка на вас іде!
Метрів за 50 од вас, з легеньким тріском, із ліщини на поляну вилітає вона
Вона не біжить, а летить, червона-червона на сліпучо-білому фоні, випроставши трубу (хвіст) і витягши мордочку.
Бах! легкий стрибок і червоного нема, самий тільки білий фон
Вискакує Докучай, за ним Бандит.
Докучай зиркає у ваш бік, бачить, що нічого нема, рявкає суворим басом і мчить далі.
За ним Бандит.
Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!
Покотила горжетка через яр, і ви бачите, як майнула біла китичка на її хвості у ліщині по той бік яру.
Докучай мало-мало не на хвості в неї сидить.
На Йосипа Явдокимовича пішла.
Пильнуй, старий!
Аж ось:
Бах!
Дим і снігова курява біля Йосипа Явдокимовича.
Бий, кричу, старий, удруге, щоб певніше було!
Кріпко лежить! кричить Йосип Явдокимович і додає таке, про що, хочи ви як мене просіть, написати не можу.
Я зриваюсь з місця, лечу крізь кущі в ярок, засапавшись, видираючись на гору, й підбігаю до Йосипа Явдокимовича.
Єсть? питаю.
Він дивиться кудись убік і не каже, а стогне:
Єсть! Он! За терном!
Я стрибаю за терен
Крутиться Докучай і смикає лівою ногою.
Я падаю в сніг
А десь далеко, аж у другім кінці яру, Бандит аж плаче та заливається:
Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!
Горжетку ганяє
Приїздите ви додому в старому Йосипа Явдокимовича кашкеті, бо лисичачу капелюху ви загубили, як через кущі бігли
Вам дома й кажуть:
Горжетка? Чорнобурка?! Одна була лисичача капелюха, та й ту прополював. І хто ті рушниці вигадав?!
Ладно, ви собі думаєте, ладно! Говори! Говори! Одужає Докучай знову за горжетками їздитимемо.
1945
Заєць
I
Золота осінь
Ах, як не хочеться листу з дерева падати, він аж ніби кровю з печалі налився і закривавив ліси.
Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й «раскудря-кудря-кудрява», ген там на узліссі білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітаном жде чи, може, Чайковського на симфонію викликає.
Креслять тригонометричні фігури високо в небі запізнілі журавлі, запитуючи своїм «кру-кру»:
«Чуєш, брате мій, товаришу мій?» Відлітаємо!
Золота осінь
От в цей саме час заєць уже збігав до підборщика хутра, той йому вже на всі прорішки попідбирав густо-теплі шматочки, вичистив вуха й лапки і посадив на ріпицю білий помпон.
Набиваються набої крупним шротом, витягаються теплі штани й піджак, мастяться грубіші чоботи, деруться на онучі теплі підштаники, відкидається набік веселенький картузик-кепочка, а натомість розтягається на кулаках сумовито-серйозна капелюха
Набиваються набої крупним шротом, витягаються теплі штани й піджак, мастяться грубіші чоботи, деруться на онучі теплі підштаники, відкидається набік веселенький картузик-кепочка, а натомість розтягається на кулаках сумовито-серйозна капелюха
Коли в качачому полюванні більшу вагу мали помідори й огірки, то тут їх заміняють сало й ковбаса.
Незмінною залишається стопка.
При полюванні на качки стопка, як ми знаємо, береться, щоб вихлюпувати воду з човна, а при полюванні на зайця з неї, при певному досвіді, дуже добре оглядати обрій; коли дивитись крізь дно, місцевість рельєфнішає.
Всі вищейменовані тверді, плинні й газуваті речі розкладаються в певному порядку на канапі, ви ходите й усе кілька разів перераховуєте, перевіряючи, чи нічого не забули:
Штани, значить є! Чоботи є!.. Онучі, значить, є!.. Набої є!.. Сало й ковбаса є!.. Гм-гм є Чи не мало буде?
Досить, досить! поспішає посемейство
А де ж стопка?
Та ось, за рюкзаком!
Поклади в рюкзака, а то закотиться. Ну, все, здається. Так я краще зарані виїду, щоб не спізнитись на поїзд.
Ви швиденько одягаєтесь, вкладаєте все в рюкзак.
Ну, бувайте, здорові! Не сумуйте. Деньків за два-три я буду!
А рушницю ти взяв?
Ай справді, де ж це вона?
Та я стола нею підперла, бо ніжка поламалась
Та хіба ж можна рушницею?!
А що їй зробиться? Хоч яка-небудь користь із неї А то ж
Ну, годі, годі! Бувай здорова. Поспитай у Катерини Миколаївни, як зайця салом шпигувати, а то ж потім зіпсуєш Та купи сала не менш як на трьох зайців.
На трьох?
Ну, купуй на пять! Я більше як пять не стрілятиму.
Поїхали
II
Полюють зайців в основному трьома способами: з підйому, з-під собак-гончаків і на засідах.
З підйому можна полювати одному й колективом.
Ідеш собі один чи ріллею, чи озиминою, чи бурянами і «витоптуєш» зайця, який, як відомо, вдень лежить і відпочиває Ви підходите до його лігвочка, заєць і вискакує
Коли полюєте компанією, тобто колективом, краще йти так званим «котлом», такою ніби дугою, щоб фланги були спереду від центра. Заєць як вискочить, приміром, в центрі, то вже йому, інакше як на сковорідку, бігти нема куди.
Як же краще, спитаєте, полювати: одному чи колективом?
Майже однаково.
Коли йдете один, то один промазуєте, коли йдете колективом, то промазуєте колективом.
Дуже цікаво полювати зайців з собаками-гончаками.
Коли такі собаки є, їх пускають у лісок чи в байрак, вони біжать, підіймають зайця і «голосом» його гонять.
Ви стаєте на путі, де має бігти заєць, і мажете по ньому на тій путі.
Та краса заячих ловів з гончаками не тільки у вашому промахові
Ви уявляєте собі, коли ціла зграя гончаків іде слідом за зайцем, ніби якийсь оригінальний, ні в якій філармонії не бачений і нечуваний, оркестр. Заливається флейта, трубить з переливами трубач, рявкає бас, гуде баритон
«Скільки жару, скільки страсті в голосах»
Ех, якби в наших оркестрах з такою пристрастю грали оркестранти, які б були симфонії!
Стоїш, слухаєш, рве серце тобі груди, поломеніє в тебе мозок, і ти мажеш, мажеш, мажеш
На засіди ви виходите, коли вже добре стемніє
Виходите в великому дубленому кожусі. Хазяїн вас питає:
Може б, і свитку ще надягли?
Ні, кажете, не треба. Не так уже воно й холодно. І вітру нема. Та й первак у вас з коміром. Теплий первак, я його добре підпережу, воно не продме.
Засідаєте біля величезного колгоспного ожереду соломи
Ніч темна, бадьора.
На небі, над ожередом, зорі, на землі, під ожередом, зайці.
Сіли, закутались.
Ну, налітайте, которі тут зайці є!
Тихо-тихо
Аж ось десь аж із сусіднього села:
«Котила-а-а-ася»
І тихо.
Ще щільніше закутуєтесь у кожуха
Замислюєтесь
Мимоволі із грудей:
Ой, зійди, зійди, ясен місяцю,
Як млиновеє коло
І знову тихо.
Голова на солому хилиться, хилиться, хилиться Під кожухом тепло-тепло
І на серці тепло-тепло
Раптом над вухом:
Доброго ранку! Заснули?!
Драстуйте! Невже заснув?!
А вже й сніданок на столі! Ходімте!
Ходімо.
А де ж ваша рушниця?
Нема Дивись.
Сюди-туди нема рушниці.
Та то так! Тут у нас не зівай! Підслідили, значить, і хапнули. Ну, нічого: може, десь випливе
Неприємно! Не кажіть хоч нікому!