Піраміда Хеопса у розрізі
Глава 3
Фінікійські та крито-мікенські архітектурні споруди
Видатними будівниками Стародавнього світу були також фінікійці. Фінікія вузька смуга землі на східному узбережжі Середземного моря. Зі сходу вона обмежена Ліванськими горами. На цій порівняно невеликій території ще в третьому тисячолітті до н. е. виникло кілька міст, які згодом перетворилися на торгівельні держави. Найвідоміші з них Тір, Сідон і Бібл. Всі вони відігравали важливу роль в біблійській історії і часто згадуються у Біблії. Найбільшого розквіту ці міста досягли в середині II тисячоліття до н. е. Кожне з великих міст мало менші, залежні від нього міста. Такі «дочірні» міста засновувались і у Фінікії, і скрізь по берегах та островах Середземного моря, бо фінікійці мали чудові кораблі і вели торговельні справи в далеких країнах. Отже, зразки їхньої архітектури можна побачити і в Північній Африці, де вони заснували могутнє місто Карфаген, і на заході, в Іспанії. Найстарішим зразком фінікійської будівельної майстерності є укріплення міста Єрихона, що був могутньою фортецею. Облозі Єрихона ізраїльським військом і його падінню відведено чимало місця в Старому Заповіті. Єрихон розташований досить далеко від морського берега, на схилі западини Мертвого моря на 250 м нижче рівня моря. Його укріплення, зруйновані приблизно в XVXIII ст. до н. е., являли собою подвійну камяну стіну. Зовнішня стіна мала товщину 2 м, внутрішня 4. Заввишки стіни сягали 10 м. Між ними лишався простір 5 м завширшки. Цей простір заповнювали житлові будови.
Стіни Єрихона. Реконструкція
Фінікійці зводили будівлі не лише з каменю. Чудовим будівельним матеріалом був славнозвісний ліванський кедр. Великі ліси з цих могутніх та струнких дерев вкривали схили Ліванських гір. Цілі стовбури кедра добре годилися на те, щоб робити з них бантини та перекриття. Деревина була міцною і добре оброблялася. Часто з неї виготовляли і декоративні частини будови. Іноді деревину вкривали тонким шаром золота. Саме так був оздоблений храм, споруджений за наказом царя Соломона в Єрусалимі. Цю роботу виконали для мудрого царя будівельні майстри, яких він запросив з Тіру.
Цікавим різновидом фінікійських споруд були штучні гавані, які вони будували для своїх кораблів. Давні літературні джерела свідчать, що Карфаген мав велику штучну гавань, зроблену у формі правильного кола. До наших часів вона не збереглась. Велике враження на сучасників справляли міські мури Карфагена, у другому ярусі яких були влаштовані приміщення для утримання бойових слонів. Ці мури були вщент зруйновані римлянами під час так званих Пунічних воєн, і ми знаємо про них лише з літературних джерел.
Ще одна велика культура розвивалася в II тисячолітті до н. е. у середземноморському регіоні. Йдеться про так звану мінойську, або крито-мікенську, цивілізацію, головні центри якої знаходилися на островах Криті та Санторіні. Памятники цієї культури зустрічаються і на континенті. Найвідоміші з них міста Мікени та Тірінф, розкопані наприкінці XIX ст. археологом-любителем Г. Шліманом на Балканському півострові. Міста оточені мурами, що складені з великих оброблених брил. Таке мурування називають циклопічним, бо в грецьких легендах розповідається, що його робили не люди, а велетні-кіклопи. Видатною памяткою мінойської архітектури є Брама левів у Мікенах. Вона являє собою прямокутний портал, складений з важких кубічних блоків і перекритий зверху довгастою камяною бантиною. Зверху встановлена велика трикутна плита з барельєфом, який зображує двох левів, що сидять.
Храм Соломона в Єрусалимі, збудований фінікійськими будівельними майстрами. Реконструкція
Зовсім інший характер має мінойська архітектура на островах. Тут майже зовсім відсутні товсті мури. Навіть на березі немає фортець. Цей дивний факт звичайно пояснюють тим, що мінойці мали наймогутніший у світі воєнний флот. На своїх островах вони відчували себе у цілковитій безпеці і фортець не потребували. На Криті археологи знайшли велику кількість будов, що відрізнялися своєрідним стилем. Особливої слави зажили царські палаци у Фесті та Кносі.
Середземноморські острови здебільшого розташовані у сейсмічнонебезпечній зоні. Тут часто трапляються землетруси. Мінойські будівельники перші вигадали гнучку сейсмічно стійку конструкцію. Вони вмонтовували у стіни спеціальні рейки, що запобігали руйнуванню будови від підземних поштовхів. На жаль, цей чудовий винахід не врятував давню цивілізацію від катастрофічної загибелі.
Зовсім інший характер має мінойська архітектура на островах. Тут майже зовсім відсутні товсті мури. Навіть на березі немає фортець. Цей дивний факт звичайно пояснюють тим, що мінойці мали наймогутніший у світі воєнний флот. На своїх островах вони відчували себе у цілковитій безпеці і фортець не потребували. На Криті археологи знайшли велику кількість будов, що відрізнялися своєрідним стилем. Особливої слави зажили царські палаци у Фесті та Кносі.
Середземноморські острови здебільшого розташовані у сейсмічнонебезпечній зоні. Тут часто трапляються землетруси. Мінойські будівельники перші вигадали гнучку сейсмічно стійку конструкцію. Вони вмонтовували у стіни спеціальні рейки, що запобігали руйнуванню будови від підземних поштовхів. На жаль, цей чудовий винахід не врятував давню цивілізацію від катастрофічної загибелі.
Брама левів у Мікенах
Острів Санторін, на якому, на думку деяких археологів, була розташована головна столиця мінойців і база їхнього флоту, нині має форму тонкого серпа. Але у давнину він мав майже круглу форму і на ньому існував вулкан. Близько 1450 р. до н. е. цей вулкан вибухнув, а разом з ним зникла і більша частина острова. На багатьох інших островах Середземного моря відбулися землетруси, а їхні береги дуже постраждали від цунамі. Мінойські міста були зруйновані, лани вкрилися вулканічним попелом, але найстрашнішим виявилось те, що у столиці на Санторіні загинули найосвіченіші люди мінойського суспільства. Невдовзі ця неповторна культура прийшла в цілковитий занепад, але залишилась у памяті сусідів, у міфах та легендах єгиптян та греків. Особливо барвистими були давньогрецькі легенди. Тривалий час їх вважали цілковитою вигадкою, поки археологічні відкриття кінця XIX початку XX ст. не довели, що народна фантазія мала під собою історичну основу. Однією з таких легенд дехто вважає розповідь про таємничу Атлантиду щасливу країну, яку за одну ніч поглинули морські хвилі.
Легенда про Лабіринт та археологічні дослідження Артура Еванса
Відомий давньогрецький міф розповідає про славетного афінського майстра Дедала, який був вимушений залишити свою батьківщину і після тривалих мандрів знайшов притулок на острові Крит, у столиці могутнього царя Міноса. Для Міноса Дедал збудував величезний палац, де було безліч кімнат та заплутаних коридорів. Планування палацу нібито було таким складним, що ніхто, потрапивши усередину, не міг знайти шлях до виходу і мусив залишитись у палаці до самої смерті. Це творіння Дедала дістало назву Лабіринт. Тепер так називається будь-яка будова, що має складну й заплутану систему переходів.
Мешканцем палацу Мінос зробив страшне чудовисько на імя Мінотавр (Бик Міноса). Чудовисько мало могутню людську постать та голову бика. Увязнений в Лабіринті Мінотавр не міг звідти вийти і був безпечний для жителів Криту. Але він потребував їжі, і його годували полоненими. Цар Мінос був могутнім володарем, і греки мусили йому підкорятися. Він наклав на афінян данину. Зобовязав віддавати йому по сім дівчат і сім юнаків. Їх привозили на Крит і пускали у Лабіринт, де вони блукали, поки не зустрічали людожера-Мінотавра, а разом з ним свою смерть. Цю криваву данину афіняни мали сплачувати, аж поки серед приречених на жертву юнаків не опинився царський син Тесей. Він убив Мінотавра і звільнив таким чином своїх співвітчизників від страшного податку.
План Кноського палацу
Протягом тривалого часу вважали, що усі розповіді про царя Міноса і палац Лабіринт лише плід багатої народної уяви. Більшість учених дотримувалися цієї думки до початку XX ст., аж поки на Криті почав свої дослідження англійський археолог Артур Еванс. Він приїхав на острів у 1899 р. Неподалік від античних споруд класичного періоду, якими дуже багатий Крит, його увагу привернули дивні горби на грунті. Він почав копати в цьому місці. Скоро археолог натрапив на фрагмент великої будівлі, архітектура якої вочевидь не мала нічого спільного з класичною давньогрецькою. Зрозуміло, Еванс продовжив розкопки, і крок за кроком йому відкрився величезний палац, що складався з безлічі кімнат, двориків, переходів та галерей. Коли через 35 років розкопки були завершені, зясувалося, що палац займає площу близько 10000 кв. м і має чотири поверхи. Два з них наземні, а два містяться під землею. Встановили, що палац був збудований у II тисячолітті до н. е., тобто років на тисячу раніше того часу, коли давньогрецькі письменники записали міф про Мінотавра, завдяки чому ми змогли з ним познайомитись. Отож історики ще раз переконалися: іноді легендам варто довіряти, адже Лабіринт дійсно існував. Щоправда, народна уява у цьому випадку була занадто похмурою. Знайдений Евансом палац, хоч у ньому і легко заплутатись, аж ніяк не нагадує гігантську пастку-вязницю, якою змальовують Лабіринт греки. Може, десь у ньому і тримали вязнів, але в цілому він мав, вочевидь, інше призначення.