Кноський палац. Фрагмент
Акробати з биком. Фреска з Кноського палацу
Ця дивовижна споруда, нині відома під назвою Кноський палац (Кнос назва міста, давньої столиці царя Міноса), має дуже своєрідну архітектуру. Центральну його частину займає прямокутний двір 23,5 м завширшки і 53 м завдовжки. Двір оточують численні будівлі. Ансамбль позбавлений будь-якої симетрії, але, попри все, в його розміщенні помітні певний порядок і гармонія. Палац не можна охопити поглядом з якоїсь однієї точки, тут ніде нема далекої перспективи, бо всі галереї весь час вигинаються. Найкраще його архітектура сприймається під час руху, коли погляду відкриваються нові й нові несподіванки. Стелі тут порівняно невисокі. Їх скрізь підтримують характерні колони, що мають форму перекинутого зрізаного конуса звужуються донизу і розширюються вгорі. Стовбури колон пофарбовані у яскраво-червоний колір, інші деталі у чорний та білий. Стіни прикрашають барвисті фрески. Особливо часто трапляється зображення бика, який, напевне, посідав особливе місце в релігійному культі мінойців. Але вченим не відомо, чи справді бику на Криті приносили людські жертви, як це оповідається у міфі про Мінотавра. Палац ніколи не був і не міг бути фортецею. У ньому нема нічого схожого на воєнні укріплення. Основним матеріалом, що застосовувався для його будівництва і оздоблення, був алебастр.
Глава 4
Архітектура давньої Греції
Осередок зародження давньогрецької культури знаходиться на Балканському півострові на узбережжі Середземного моря, там, де розташована сучасна країна Греція. У давнину вона називалась Еллада. Це не означає, що більшість памяток давньогрецької культури знаходять саме тут. Греки були торговельним та морським народом і засновували нові міста майже скрізь на узбережжі Чорного та Середземного морів. Їх порівнювали з жабками, що обсіли береги ставка. Північно-східним форпостом давньогрецької цивілізації було місто Танаїс у гирлі Дону біля сучасного Таганрога, найзахіднішим містом Масилія, нині французький Марсель. Дуже багато грецьких колоній було засновано в Південній Італії, що навіть дало привід саме цей регіон, а не Балканський півострів, назвати Великою Грецією. Значна кількість памяток давньогрецької культури знаходиться також у Малій Азії, на території сучасної Туреччини. Історія розвитку давньогрецького суспільства та культури традиційно поділяється на три періоди: архаїчний період, що охоплює VIIIVI ст. до н. е., класичний (V початок IV ст.) і період еллінізму (кінець IVII ст.). Останній період повязують з завойовницькою діяльністю Александра Македонського, наслідком якої став синтез давньогрецьких та східних культурних елементів. У II ст. на світову арену виходять римляни. Вони поглинули та творчо розвинули грецьку культуру. Ці дві споріднені культури грецьку та римську часто називають античними, на відміну від інших стародавніх культур, наприклад давньоєгипетської (мається на увазі найдавніший Єгипет, до моменту його підкорення Александром Македонським).
Значення досягнень давньогрецьких митців для розвитку світової культури взагалі, і архітектури зокрема, важко переоцінити. Звичайно, хтось може вважати єгипетські чи індійські споруди більш вражаючими, це його право. Але внесок давніх греків у архітектурне мистецтво все одно буде більш вагомим, бо вони створили ту основу, яку використовували і творчо розвивали архітектори багатьох країн протягом тисячоліть.
Естетичні ідеї мешканців Давньої Еллади принципово відрізнялися від ідей єгиптян. Це повязано з особливостями світосприймання обох народів. Єгиптянин був зорієнтований на потойбічні цінності, все життя він готувався до смерті. Для греків характерне відносно байдуже ставлення до питання, що буде з ними після смерті. Вони здебільшого переймалися своєю земною долею. Тому саме серед греків зявилися перші відомі історикам філософи-матеріалісти. Звичайно, не всі греки були матеріалістами, навпаки, релігія відігравала дуже важливу роль у їхньому житті, і головною архітектурною спорудою у давньогрецькому місті був храм, тим більше що греки класичного періоду влаштували у себе демократію і майже не знали палаців. Але ставлення до релігії тут було трохи іншим, ніж на Давньому Сході. Єгипетська архітектура покликана дати уявлення про безмірну могутність богів та фараонів (яких, до речі, теж вважали богами). Вона приголомшує своєю величчю. Перед грецьким архітектором стояло зовсім інше завдання. Грецький храм це, звичайно, домівка бога, але передусім це громадська будова, і прославляє вона велич і красу вільного громадянина. Бог у цьому випадку виступає як заступник громади, а не таємнича надлюдська сила. Тому і естетика тут інша. Митці Давньої Еллади проголосили принцип: «Людина є мірою всіх речей», і за цим принципом жили. З точки зору давнього грека, ніщо не може бути прекраснішим за струнке людське тіло, чоловіче чи жіноче. Тому одним з найпопулярніших видів мистецтва була скульптура, якою охоче оздоблювали храми. Але й більш абстрактні за формою архітектурні деталі повинні були знаходитись у гармонії з людською постаттю.
Храм у Гарні (яскравий приклад так званого периптеру)
Втім, варто повернутися трохи назад і розповісти історію давньогрецького храмового будівництва з самого початку. Найдавніші храми будували на камяній платформі, але стіни складали з необпаленої цегли і оздоблювали деревяними колонами. Пізніше стіни почали обличковувати розфарбованими плитками з теракоти (обпаленої глини). Згодом як будівельний матеріал стали використовувати вапняк і нарешті мармур. Храми ставили на високих уступчастих платформах, так званих стилобатах. Висота сходів, що вели до дверей храму, була завеликою для людини. Це робило ходу жерців під час релігійних процесій більш урочистою. Храми, що ставилися небесним богам, були звернені входом на схід, а ті, що були присвячені обожненим предкам, на захід, у бік країни мертвих. У VII ст. до н. е. склався особливий тип будови, так званий периптер, що ліг в основу подальшого розвитку грецької храмової архітектури. Периптер являв собою прямокутну в плані споруду, з усіх боків оточену колонадою. Наслідування цього зразка не робило грецьку архітектуру одноманітною. Творча індивідуальність виявлялась у виборі пропорцій та деталей. Всупереч поширеному уявленню, грецькі храми не були зовсім білими, якими ми їх бачимо зараз. Верхні частини розфарбовувалися в червоний та синій кольори. Широко використовувалася позолота. Розфарбовувалась також скульптура, якою любили прикрашати храм. Інтерєрові надавалася менша увага, ніж зовнішньому вигляду, бо грецький храм не був місцем, де збиралися віруючі. Він вважався домівкою бога, усередині ставили його зображення. Сюди, як правило, заходили лише служителі культу. Громадяни, що прийшли віддати шану богові, збиралися на площі перед східним фасадом храму. Тут же зазвичай зводили вівтар для жертвоприношень.
Задумлива Кора. Скульптура з Афтського акрополя. VI ст. до н. е.
Вівтар це особливий тип античних культових споруд. Іноді він зводився і там, де не було храму. Вівтарі встановлювали на вершинах гір та пагорбів, у священних гаях та на перехрестях. Найдавніші вівтарі складали просто з дров, на яких спалювали жертви. Потім почали будувати постійні вівтарі прямокутні в плані, уступчасті камяні споруди. Їх прикрашали квітами і гірляндами, а потім скульптурами та барельєфами. В елліністичний період зявилися споруди грандіозних розмірів. Одним з найуславленіших був вівтар Зевса в малоазійському місті Пергамі, прикрашений грандіозною скульптурною композицією, що зображувала боротьбу олімпійських богів з титанами, синами богині-Землі.
Більша частина храмів у грецьких містах зводилася на акрополі, природному пагорбі або скелі, що височіли над містом і оточувалися мурами, що могли правити за воєнні укріплення. Акрополь це серце міста, місце проведення релігійних свят, його намагалися робити якомога ошатнішим. Часто храми ставили також на агорі міській площі, що була осередком повсякденного громадського життя.
Для грецького житлового будинку типовою є замкненість. Всі його вікна виходять у внутрішній дворик, до вулиці він звернений глухою стіною. Будинки, що були дуже прості в архаїчний період, щодалі стають ошатнішими. Але і в класичний період серед них немає таких, котрі особливо вирізнялися б своїми розмірами. Славетні афінські воєначальники мали досить скромні житла. У деяких містах будинки можна назвати навіть типовими за розмірами та плануванням. Найвідоміший приклад житлові споруди невеличкого містечка Олінф у Македонії. Їх, звичайно, не можна вважати видатними архітектурними памятками, але й у цих скромних спорудах знайшли втілення уявлення давніх греків про порядок і гармонію. Середній розмір такого типового будинку становить 280 кв. м. Приблизно 1/5 частину загальної площини займає внутрішній двір. Головні житлові приміщення знаходилися з північної сторони. Їх двері та вікна виходили не просто у двір, а в так звану пастаду, криту галерею, глибиною близько 3,5 м. Пастаду підтримували деревяні колони. Південна частина була нижча за північну, щоб не заважати проникненню сонячного світла у житлові приміщення.
Пергамський вівтар. Реконструкція
Втім, у тому ж таки Олінфі знайдено будинки, що вочевидь належали непересічним громадянам. Та ці будинки теж не можна назвати палацами, хоч вони розташовані окремо, далеко один від одного, за межами житлових кварталів. Їхні розміри перевищували звичайні приблизно в півтора раза. Внутрішнє убрання відрізнялося більш витонченим смаком, але його не можна назвати розкішним. Основною прикрасою такого будинку була чудова мозаїка, що вкривала двір. Значну роль відігравали розписи на стінах та заглиблення, у які ставили вази чи статуетки.