Церква височіла на самому узліску, за яким починалася широка балка. Євка добре знала лісові стежки, тож, не відпускаючи Яреминої руки, чкурнула вниз, ховаючись під стовбуром нахиленого до землі дерева.
Діти важко дихали, прислухаючись. За ними ніхто не йшов.
Ти така смілива, нарешті спромігся сказати Ярема, поволі зводячи на Євку очі.
Ой, ну а що лишалося робити, ніби виправдовуючись відповіла та, втупившись у свої запилені босі ноги й ніби щось там колупаючи.
Було ніяково. А ще було дуже страшно повертатися.
Умієш тихо ходити? Нам треба обійти церкву з іншого боку. Думаю, твої сльози вже висохли. Обітрись рукавом.
Ярема послухався, насухо витираючи всіяні рудими веснянками щоки.
Як спитають, де був, скажеш, що загрався й не помітив, як відійшов далеко. Ось тобі палиця. Уяви, що це твоя шаблюка. А тут, у балці, до речі, живуть чорти, моторошним голосом сказала вона, зводячись на ноги. Страшно?
Хлопчик згідно кивнув.
Не бійся, ти ж лицар. У тебе й шаблюка є! Ходімо, лицарю!
Нагорі жваво грала музика й дзвеніли чарки з горілкою. А сюди, донизу, долинало лиш відлуння свята. Було так тихо, ніби в іншому світі. Діти пробиралися крізь чагарники, перестрибуючи через рівчаки та обламуючи сухе гілля, щоб розчистити шлях.
Тут так
Лячно?
Ні Гарно. Мені тут із тобою подобається більше, ніж там, нагорі
Знаю, посміхнулася Єва. Я сама люблю тут гуляти. Коли зовсім нестерпно стає, я втікаю сюди. А люди бояться цього місця, наче проклятого, тому мене тут ніколи не шукають. Кажуть, тут живе нечистий з рогами, але цить, нікому про це не кажи!
Вони обійшли пагорб, на якому стояла церква, і поволі підіймалися вгору.
Ось він! крикнув хтось з-за дерева.
Це був Амір. Такого холодного й безжалісного погляду Євка не бачила ніколи в житті. І хоча Амір був однолітком Євки, але вдвічі сильнішим. Його спритне вишколене тіло рухалось по-котячому гнучко та беззвучно, тож Євка й незчулася, як він схопив її за запясток, витягуючи за собою нагору.
Як ти смієш викрадати панича? гаркнув на неї юнак.
Музика стихла. Усі принишкли.
Боженьки, і двох тижнів не пропрацювала, як уже в халепу влізла! Я так і знала, так і знала! Горенько яке! зарюмсала Стешка.
Мамо, мовчіть, наступила їй на ногу Хведора.
Вона не винна, ми просто гралися, показав на свою палицю Ярема, але його швидко відвели вбік до няньки.
Що це за пустощі такі? звернувся до Євки пан Антанас Вітовський.
Ми просто бавилися, не сміючи підвести очі, відповіла Євка.
Бавилися? Мій син зникає бозна-куди, повертається весь брудний, у пилюці, порізаний ожиною, а ти кажеш, що ви просто бавилися?
Євчині губи пересохли. Вона злегка їх облизала й відчула в роті солоний присмак крові. Усі дивилися на неї. Усі, і навіть учитель. Як він на неї дивився жалісно чи байдуже? Євці забракло сміливості підвести очі й побачити. Вона топталася на місці, прикриваючи клаптем сорочки розідране ожиною коліно.
Думаю, десять ударів батога тобі вистачить? І щоб я тебе в палаці більше не бачив!
Тату! викрикнула Марта.
Вона була вбрана, наче лялечка, у рожевій сукенці, шовковій хустці й щедрих намистах. Очей не відвести.
Марта закопилила губу:
Тату, я не хочу іншу челядницю. Я хочу цю.
Євка не знала, радіти їй чи сумувати. Але від здивування незчулася, як підвела на Марту очі.
Ну пан Вітовський роздумував. Тоді нехай буде дванадцять канчуків[6]. А завтра на світанку, щоб ти вже була в покоях панночки! І щоб навіть близько не підходила до моїх синів. Побачу власноручно прибю! Починайте.
Один із панських пахолків узяв батога. У натовпі зашепотіли:
На Святого Спаса Боже борони!.. Зовсім пан із глузду зїхав чинити таке в празник
Євку відвели до берези, що росла за церквою.
Батьку, не треба тихенько почав скиглити Ярема, але було запізно.
Батіг дзвінко залящав у повітрі та боляче впився в спину Євці, розриваючи полотно сорочки.
Матінко Божа, за що ж ти нас, грішних, так караєш? заголосила Стешка, але в ноги пана так і не кинулася.
Ніхто з рідні не кинувся. Усі стояли й дивилися, як батіг, у черговий раз прорізаючи повітря, лишає слід на Євчиній спині. Та мовчала, лише злегка здригаючись. Вона закусила рукав, як вчила її колись сестра, і мовчки терпіла. Було гірко нести покарання за всіх. Боляче, соромно, нечесно
Після четвертого удару дівчина перестала рахувати. Аж раптом десь, ніби далеко-далеко, залунав сріблястий голос, який підхопили десятки інших жіночих голосів:
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?
Чия ж то дівчина розпустила коси?
Вона незчулася, як усе закінчилося. Але хор продовжував виводити на два голоси тужливу пісню про тополю. Євка не могла більше стояти на ногах і важко опустилася на розпанахані ще в лісі коліна, сідаючи на витоптану траву. Усі якось дивно дивилися на неї, і Євка ніяк не могла взяти до тями, що ж дивного було в їхніх поглядах.
А малий Ярема тепер ридав, навіть не прикриваючись, лише винувато зиркаючи на Євку. Вона усміхнулася йому ледь помітно, кутиком вуст, і похитала головою. Він схлипнув ще раз і перестав плакати, мужньо шморгаючи носом.
Хор доспівав.
У нас же свято, що ви розвели тут бабську печаль. Де музики? Чого не граєте? гримнув пан Вітовський.
Знову заграла басоля, защебетала скрипка.
Семене, ну ж бо, обережно перенеси її до мене в хату, наказала тітка Кальопа, блискаючи очима й кидаючи палючий погляд на пана. Чи ти вже пяний, Семене? Тьху, батько називається. Хлопці, хто тверезий? Понесіть її. Та не торкайтеся спини! Стешко, неси свіжу сорочку!
Та де я на таку чортову дитину сорочок напасуся! крикнула Євчина матір, спльовуючи собі під ноги. Оце мамці дісталася нагорода на старість. Треба було її тоді в полі забути й не вертатися!
Знахарка
Євка вперше була в Кальопиній хаті, хоча стільки разів проходила повз її двір. Дівчину поклали животом донизу на стіл, підстеливши чистий рантух.
Сестри принесли сорочку, дали напитися води.
Усе, ідіть далі святкувати! Я сама розберуся, скомандувала Кальопа, виганяючи з хати жінок і дівчат.
Вона зняла просяклу кровю сорочку та заходилася промивати рани.
Не бійся. Я трохи знаюся на травах. Скоро не болітиме.
Та я і не боюсь, тихенько відповіла Євка.
Невже ця горда жінка, від одного вигляду якої в Євки завше дрижали коліна, і справді сама взялася за її лікування? Вона співала їй і навіть посміла забрати з-під самісінького панського носа Чому ж Євка раніше остерігалася знахарки? Можливо, тому, що таємно завжди хотіла бути, як вона?
А ти, як кластимеш свої трави, розказуй, що робиш, раптом осміліла дівчина. То і я знатиму наступного разу, як себе вилікувати.
Ач яка! плеснула руками по колінах тітка, хитрувато мружачись. То ти ще не раз збираєшся скуштувати батога? Більше про таке навіть не думай! Добре, що Богдан, той пахолок, упівсили бив. А якби на повну? То б уже й не жива була.
Тітко Кальопо, підвелася на ліктях Євка. А чого всі на мене так дивилися? Наче вперше бачили.
Ну, то може, і вперше. Усі чекали, що ти почнеш звинувачувати інших, розплачешся чи почнеш просити милості в господаря.
Не знаю, знизала плечима Євка. А що б змінилося, якби я просила пощадити?
Тітка Кальопа похитала головою.
Отож нічого. То навіщо марно витрачати сили та ще й принижуватися перед цими панами. Якщо схочу, зможу й ввечері поплакати, коли вже ніхто не побачить.
Жінка лише посміхнулася своєю загадковою посмішкою.
Випий, сказала вона, підносячи теплий відвар.
Пахло мелісою та ще чимось незнайомим.
Поспи зараз. Памятаєш, що до завтра маєш уже бути на ногах? Ти ж не з тих, хто так просто здається ворогу?
Я просто не хочу ні з ким ворогувати, відповіла Євка, позіхаючи. Хіба так не можна жити, не ворогуючи?
Зранку прокидатися було важко. Ще важче виявилося поворушитися.
Кальопа поралася поруч. Вона налила настояних трав, відкраяла шматок паляниці й внесла з погребу кавалок масла та пару огірків.
Чим багаті, простягнула Євці їжу вона.
Євка вдихнула прянощі, неспішно відпиваючи з кухля, і одразу скривилася, схопившись за груди.
Не знаю, чи зможу зїсти бодай крайку. Мені навіть ковтати боляче, зізналася вона у відповідь на питальний погляд Кальопи.
Побіжу до сусідки, попрошу для тебе молока
Немає часу, похитала головою дівчина. Уже розвиднюється. Не переймайся, тітко Кальопо, мене в палаці нагодують.
Євка спробувала підвестися на ноги, але ноги не тримали. Зойкнувши, вона ледь втримала рівновагу.
Твоя сестра занесла одяг і взуття. Поможу вдягнутися, заходилася біля Євки Кальопа.
Тепер Євка могла розглядати жінку, не криючись. Вона була молодою й проворною, пишною та гарно складеною. Її красиве обличчя супилося, коли Євка знову зойкала від болю, і вдоволено всміхалося, коли дівчині вдавалося щось зробити без сторонньої помочі. Перевдягаючи дівчину у свіжу сорочку й корсетку, вона пестила Євку по голові, заспокоюючи й тихенько нашіптуючи, що незабаром усе загоїться.