Джо головою потакнув.
Ну, то берися до весел, але дотримуй тиші, Фриско- Кід сів за другого весляра, Піт-Француз узявся до стерна. Джо звернув увагу на те, що весла обмотано якимось плетивом і навіть кочети пообшивано шкірою. Неможливо було наробити галасу, хіба що схибне весло. Щоб запобігти цьому, Джо досить добре вмів веслувати, бо не раз управлявся на озері Мерит. Вони йшли у кільватері другого човна; Джо обернувся й помітив, що їхній човен посувається вздовж молу, де стояло кілька суден. На всіх ліхтарі ясно палали, але човни пливли поза смугою цього світла. За наказом, що його віддав Кід пошепки, Джо поклав весла. Обидва човни тихесенько, мов примари, причалили до невеличкого берега, і вони вилізли.
Джо слідком за іншими, що ступали дуже обережно, почав здиратися на високий, футів зо двадцять заввишки, берег. Угорі він опинився на вузькоколійній залізниці, рейки якої пробігали серед куп накиданого іржавого брухту. Оті кучугури тяглися з обох боків рейок хтозна як далеко, а десь ген-ген манячили неясні обриси будівлі, що скидалася на фабрику. Супутники Джо заходилися тягати залізо вниз до човнів; Піт-Француз, схопивши його за руку й ще раз перестерігши, щоб дотримував тиші, наказав робити те саме. На березі вони передавали свою ношу Фриско-Кідові, а той навантажував усе це то на один, то на другий човен. У міру того, як навантажені човни важчали й сідали глибше у воду, Кід, щоб вони не сіли на мілину, відштовхував їх далі від берега.
Джо робив щосили, хоч не міг не дивуватися чудності всієї цієї справи. Чому все це робиться так таємно? Чому бояться навіть слово голосно мовити? Лише почав він думкою ставити собі ці запитання, як ураз у мізку зародилася страшна підозра і тієї ж миті з берега раптом почувся совиний крик. Дивуючись, як воно сова опинилася в такому непідходящому місці, він зробив крок, щоб забрати нову партію брухту. Аж ось із темряви стрибнула людина, скерувавши на нього затьмареного з трьох боків ліхтаря. Засліплений, він одскочив і заточився. Тоді з револьвера, що був у руці в того чоловіка, гримнув постріл, неначе з гармати. Джо цієї миті лише й міг збагнути, що в нього стріляють, і що ноги самі хотять тікати. Якби він і схотів, то не міг би залишитись отут і давати пояснення цій розлюченій людині з димливим револьвером у руці; отже, він і припустив чимдужче вниз до берега; дорогою нагнався на другого чоловіка, що вистрибнув з-поза другої купи брухту, теж тримаючи в руці затьмареного з трьох боків ліхтаря. Цей швидко схопився на ноги й заперчив із револьвера наздогін хлопцеві, який чкурнув униз під насип. Женучи до човна, той скочив у воду. Піт-Француз сидів біля корми, а Фриско-Кід тримав уже весла напоготові.
Скерувавши човна передком до моря, вони спокійно чекали на нього. Весла хоч і були наставлені, але вони не ворушили ними, бо з берега стріляли. Другий човен стояв ближче до берега, був навіть наполовину витягнутий на берег. Біл силкувався зсунути човен у воду і гукав на Кокні, але цей джентльмен цілком знетямився і плюскався у воді, поспішаючи слідком за Джо. Не встиг Джо влізти в човен через корму, як Кокні за ним і собі поліз. Отож, перевантажене залізом суденце замалим не перевернулося і неабияк зачерпнуло води, а це було небезпечно. Тим часом ті обидва, на березі, знов зарядили свої револьвери й почали стрілянину На цей раз їм пощастило. Знялася тривога. Почулися голоси та крики на суднах, що стояли вздовж молу, яким пробігали ті, які стріляли. Десь удалині пролунав пронизливий поліційний свист.
Забирайтесь геть! заревів Фриско-Кід. Ми через вас затопимося. Ідіть, допоможіть вашому товаришеві.
Але тому зуби клацали з переляку, і він не міг ні говорити, ні поворухнутися.
Викинь сей пошефільний геть із шовна, наказав із корми Піт-Француз. Тієї ж миті куля розтрощила весло в його руці, але він спокійно витяг запасне.
Джо, допоможіть! наказав Фриско-Кід.
Джо зрозумів, і вони разом підхопивши людину, яка збожеволіла з жаху, викинули її за борт. Дві-три кулі плюхнули біля Кокні, як він випірнув, саме в пору, бо Біл, зсунувши таки з берега свого човна, тут його й витяг.
Ну, гайда! гукнув Піт-Француз.
Кілька ударів веслами й вони опинилися поза зоною вогню.
Проте в човні був завеликий тягар, й легке суденце могло щохвилини затопитися. З капітанового наказу Джо почав кидати залізо у воду, а тим часом ті, які сиділи на веслах, гребли. Плисти стало безпечніше, але як вони черканули бортом «Сліпучого», човен так скантувався, що перевернувся у воду, обдарувавши при цьому рештою брухту морське дно. Джо та Фриско-Кід випірнули, попліч буксуючи йолика за фалень. Піт-Француз допоміг їм видертися на палубу.
Вони вже кінчали вичерпувати з човна воду, коли на кін зявився Біл зі своїм спільником. Усі заходилися гарячково працювати, і перш ніж Джо встиг опамятатися, грот та клівер були вже на місці, кітву витягли, і «Сліпучий» линув униз фарватером. Біля якихось темних мілин Біл та Кокні попрощалися й відпливли своїм човном. Піт-Француз у каюті проклинав на всі лади й усякими діалектами невдачу і топив лихо у пляшці.
X. Серед берегових піратів
Чим далі відпливали вони від берега, то дужчав вітер, і незабаром «Сліпучий» так скантувався, що надвітряний бік його поринав у воду мало не до поруччя кокпіту. На нарядді в них висіли ліхтарі. Судном керував Фриско-Кід. Джо сидів поруч і обмірковував події цієї ночі.
Далі дурити себе він не міг. Події промовляли за себе. У голові йому вирували всякі думки. Якщо він і зробив щось негаразд, то несвідомо міркував він а тому було не за минуле соромно, а страшно за майбутнє. Він опинився в товаристві злодіїв та розбишак, тих берегових піратів, що про їхні дикі вихватки він чув лише поголоски. І от тепер він сам потрапив до них, знає про них таке, що зараз їх можна до вязниці посадити. Саме це й примусить їх пильнувати його, як ока, а це зменшить його шанси на втечу. А проте він таки втече за першої нагоди.
Тут пасмо його думок перервав шквал; він із такою силою хитнув «Сліпучого», що той дуже скантувався, і хвиля аж на палубу хлюпнула. Фриско-Кід жваво поставив проти вітру, а разом зарифував грота, а там заходився зарифляти й далі; робив це сам-один, бо Піт-Француз лежав у каюті, а Джо лише без діла дивився.
Шквал, що мало не перекинув «Сліпучого», тривав недовго, але він віщував негоду. Незабаром вихор і справді почав налітати подувами з півночі. Грот не забирав вітру, а тому полоскався й шарпався так, що здавалося, от-от роздереться у шмаття. Судно скажено кидалося на розбурханому морі. Усе наче б то змішалося, але навіть недосвідчене око Джо спостерігало певну організованість серед цього замішання. Він пересвідчився, що Фриско-Кід наперед знає, що й коли треба робити. Усе це спостерігаючи, Джо засвоїв собі ту істину, що її не знаючи, люди часто життя своє занапащують, а саме: мусиш знати, на що ти спроможний.
Фриско-Кід знав, на що він спроможний, а тому був певний у собі. Був розважний, не втрачав самовлади, робив усе хутко, та неабияк. Не було тут недбалості. Кожного рифа закріплено на шталі. Звичайно, щось несподіване могло трапитися, але ні наступний шквал, ні навіть сорок таких шквалів не спромоглися б порвати його рифових вузлів. Він покликав Джо, щоб той допоміг підтягнути грота, вибираючи ґафель-гардель. Пройти бушпритом та взяти одного рифа на клівері це була вже дурниця проти того, що зроблено; отже, за кілька хвилин вони знов сиділи в кокпіті. За Кідовим приводом Джо вибрав клівер-шкота й, раніш ніж піти до каюти, щось на фут спустив висувного кіля. У запалі боротьби зі стихією неприємні думки на деякий час розвіялися. Беручи собі за приклад Фриско-Кіда, Джо зберігав самовладу.
Виконував накази свого товариша негайно й моторно. Поєднавши свої кволі сили в боротьбі проти бурхливої стихії, вони її таки подолали.
Джо знов наблизився до свого нового товариша, що стояв біля румпеля й керував судном.
Він був гордий і за нього, і за себе. Коли ж він прочитав у Фриско-Кідових очах мовчазну ухвалу, то почервонів так, мов молоденька дівчинка, що вперше почула комплімент. Але тієї ж миті майнула йому думка, що цей хлопець злодій, звичайнісінький злодій, і він інстинктивно від нього відсахнувся. Йому ще ніколи не доводилося зазирати у прірву життя. Добірні книжки, які він читав, вихваляли чесність і правдивість, і ще змалку звик він жахатися злочинців. Тому, відсторонившись трохи від Фриско-Кіда, він сидів мовчки. Але Фриско-Кід увесь поринув у керування судном і не звернув уваги на раптову зміну в настрої нового товариша.
Та Джо дивувала одна річ: думка, що Фриско-Кід злодій, відштовхувала його, а сам Фриско-Кід ні. Чесна людина відчула б відразу до нього, а його тягло до цього хлопця. Кід йому подобався; чому саме він і сам не знав.
Якби Джо був старший, то зрозумів би, що в цьому хлопці його ваблять прекрасні риси характеру: самовлада, мужність, упевненість у собі, сміливість і якась прирождена лагідність та доброзичливість. Але через свій недосвід Джо гадав, що це власна зіпсованість перешкоджає йому зацурати Фриско-Кіда. Червоніючи за цю свою ваду, він не міг затлумити в собі тієї палкої симпатії, яка зростала в ньому до цього, якогось надзвичайного, пірата.