Містер Шо Бронсон.
Обидва хлопці з хвилину мовчки дивилися один на одного. Певно, вони були одного віку, проте новий матрос виглядав здоровішим та дужчим за Фриско-Кіда, що простяг до нього руку. Джо потис її.
Так ви оце хочете скуштувати плавби? спитав Кід.
Джо Бронсон на знак згоди хитнув головою і перш, ніж додати щось словами, цікаво озирнувся навколо.
Еге, я думаю, якийсь час поплавати тут, у затоці, а згодом, як оббудусь на воді, попрямую баком у широке море.
Чим?
Баком чи на баці ну, там, де живуть матроси, пояснював він засоромлено й спалахнув, не маючи певності, що сказав правильно.
У морській справі ви щось тямите?
Так ні цебто знаю тільки з книжок.
Фриско-Кід лише посвиснув у відповідь, крутнувсь на пятах і, запишавшись перевагою свого досвіду проти новака, пішов до каюти.
«На море плисти збирається, усміхався він сам до себе, розпалюючи в печі й заходжуючись кухарювати, та ще й «баком»! І гадає, що це дуже приємно!
Тим часом Піт-Француз демонстрував новому матросові своє судно так, ніби це був якийсь почесний гість. Він був такий чемний, такий улесливий навіть, що Фриско-Кід, вистромивши голову, щоб покликати їх вечеряти, ледве не зареготавсь уголос.
Давно вже Джо не вечеряв у такий смак. Їжа була проста, але здорова, солоне ж повітря й уся маринарська обстанова навколо збільшували апетит. У маленькій каютці було чисто й охайно. Усе, що було тут, містилося так, щоб і найменшого куточка марно не пропало. Стіл розкладався лише тоді, як треба було їсти, а то висів собі, припятий до стіни. З обох боків у каюті стояли два ліжка, що разом правили й за ослони, на які сідали до столу. Постіль удень згортали й сидіти доводилося на добре змитих дошках. Увечері в каюті присвічувала спеціальна морська лампа, що висіла, вилискуючи мідяним резервуаром, а вдень було видко, бо каюта мала аж чотири ілюмінатори, цебто круглі бокові віконечка, що в них заправлене товсте скло. З одного боку дверей містилася піч і стояв короб з паливом, а з другого шафа для посуду. Передню частину каюти оздоблювали дві гвинтівки й дробовик. До того ж з-під згорнутої постелі французової стриміло ще двійко револьверів та пояс-патронташ.
Усе це здавалося Джо за сон. Не раз, не двічі мріяв він за таку обстанову, ось тепер навсправжки сидів тут Здавалося йому, що й обох своїх нових товаришів він знає вже здавна. Піт-Француз до нього весело осміхався через стіл. Як правду мовити, то обличчя у капітана було махлярське, а Джо здавалося, що воно «у борвах обвітріле». Фриско-Кід набиваючи собі рота стравою, розповідав йому про шторм, який нещодавно подолав «Сліпучий» Джо, слухаючи, відчував дедалі то більшу пошану до цього хлопця, який давно вже плаває і так добре знається на всьому маринарстві.
Вечеряючи, капітан майже кожного шматка запивав вином нарешті, обличчя йому розжеврілося, пішло червоними плямами, він простягся на ліжку, не постеливши навіть як слід на ніч, і незабаром щосили захропів.
Раджу й вам зробити так само! Поспіть годин зо дві, привітно звернувся Фриско-Кід до Джо, показуючи на друге ліжко, бо, мабуть, уночі доведеться попрацювати.
Джо слухняно ліг, але заснути відразу не міг. Лежав із розплющеними очима, дививсь на держално будила, що теліпалося тут таки в каюті, й дивувався, що так хутко чергувалися події протягом якихось там дванадцятьох годин!.. Ще зранку сьогодні він був звичайнісінький школяр, а ось зараз він уже за матроса на «Сліпучому», й куди понесе його цей вітрильник він не знає.
Його пятнадцять років перетворилися в уяві на цілих двадцять. Джо почував, що він що не цаль, то доросла людина, та ще й моряк. От добре було б, якби його зараз побачили Фред і Чарлі Але вони таки незабаром довідаються про все!
Він уже бачив, як вони за нього оповідають хлопцям, що колом їх оточили.
Хто? Джо Бронсон?..
Так, він пішов на море! Ми з ним щиро товаришували!..
Джо, потішаючи свою гордість, уявляв собі цю сцену. Відтак йому трохи шпигнуло в серце: він згадав про матір, як вона турбуватиметься та сумуватиме але думка пурхнула далі до батька, й серце знов затужавіло.
«Не можна сказати, що батько був лихий чи поганий на вдачу Ні! Та він ніяк не міг зрозуміти його, свого сина Отут воно й лихо, думалося далі Джо. Ще ось-ось уранці він сказав, що життя не забавка, а хлопці, які так думають, здатні натворити всіляких дурниць та вскочити в таке, що потім не знатимуть, як його й ноги виволочити!.. Ну, щодо нього, то він, Джо, добре знає, що життя то тяжка праця й суворий досвід у світі. Але водночас він знає, що й недорослі хлопці мають свої права. Він покаже батькові, що сам зможе подбати за себе. У будь-якому разі може написати додому листа, як уже оббудеться тут і пристосується до свого нового вільного життя.
IX. На «Сліпучому»
Йолик, злегка чиркнувши об борт «Сліпучого», урвав Джо нитку його роздумів. Він здивувався, що не чув рипу веслового. Двоє людей ускочили на палубу й зайшли до каюти.
Бодай мене доля зацурала, коли вони тут не хроплять, крикнув той, що ввійшов перший і хвацько витягнувши Фриско-Кіда з його ліжка одною рукою, другою сягнув по пляшку. Піт-Француз, спавши по той бік, підвів голову й поздоровкався, але очі йому склепилися.
А це хто тут? проплямкав Кокні, як його називали, посмоктуючи з пляшки вино, і витяг Джо з ліжка простісінько на підлогу. Пасажир?
Ні, ні поспіхом відповів Піт-Француз, це наш нова юнґа. Туше гарна клопшик.
Гарний чи поганий, а доведеться йому тримати язика на зашморзі, пробурмотів другий прибулий. Він досі ще й пари з вуст не пустив і тільки люто позирав на Джо.
А я ось що скажу: як же це тепер випадає? заговорив перший. Сподіваюся, що ми з Білом матимемо свою частку!
«Сліпучий» дістає третину, решту ми ділити на пять частин. Пятеро люди й пять частка. Туше тобре так.
Піт-Француз схвильовано своєю каліченою мовою, обстоював, що «Сліпучий» має право тримати команду з трьох душ, і сподівався, що Кід його підтримає, але той, не встряваючи до їхньої розмови, узявся варити каву.
Усе це для Джо була китайська грамота, він утямив тільки одне, а саме, що він є причиною сварки. Нарешті Піт-Француз таки добився свого, і прибульці, посперечавшись, утихомирились. Випивши кави, усі пішли на палубу.
Залишись у кокпіті, не навертайсь їм на очі прошепотів Фриско-Кід. Як оснащувати й таке інше я покажу згодом.
Серце Джо раптом сповнилось великою вдячністю; він відчув, що тут на «Сліпучому» лише до Фриско-Кіда, тільки до нього, він може у скруті вдатися по допомогу.
До Піта-Француза в ньому вже наростала неприязнь. Чому саме, так він і не міг собі пояснити; просто почував до нього антипатію.
Спереду зарипіли блоки й величезний грот майнув над ними. Біл віддав вітпропуска, Кокні поклав стерно на облавок, Фриско-Кід поставив клівера, Піт-Француз підпер румпель, і «Сліпучий», підхоплений вітром, трохи скантувавши, вийшов на середину фарватеру. Джо чув, що розмова йшла про те, щоб не засвічувати ліхтарів і добре пильнувати, але з усього цього міг утямити лише те, що йдеться про якесь порушення навігаційних правил.
Берегові вогні Окленда проносилися повз них. Незабаром між доків і темних мас кораблів почали проглядати неясні обриси болотяних мілин, і Джо зрозумів, що вони простують до Сан-Франциської затоки. Вітер набігав із півночі з легким бурханням, і «Сліпучий» безгучно розсікав воду каналу.
Куди ми прямуємо? спитав Джо у Кокні, намагаючись і бути ґречним, і задовольнити свою цікавість.
Ми з моїм спільником Білом їдемо забрати крам зі своєї фабрики, з усміхом відповів цей поважний джентльмен.
Джо спало на думку, що як на фабриканта цей субєкт мав досить дивний вигляд; але взявши на увагу, що в цьому цілком новому для нього світі можуть бути речі ще дивовижніші, нічого не сказав. Він уже опинився на слизькому перед Кідом, показавши, що не знає доладу, що то воно є «бак», і не хотів виявляти своє неуцтво надалі. Трохи згодом його послали загасити лампу в каюті. «Сліпучий» змінив напрямок і попростував до північного берега. Усі мовчали, крім Біла й капітана, які пошепки перекидалися іноді словами. Нарешті судно поставили проти вітру й обережно спустили клівера та грота.
На коротка кітфа, прошепотів Піт-Француз Фриско-Кідові. Той пішов на корму й віддав кітву, викинувши дуже небагато ланцюга.
Підтягнули човен «Сліпучого», і того йолика, що ним припливли ці чужі люди.
Глядіть, щоб це цуценя не наробило нам клопоту! буркнув пів голосом Біл, сідаючи разом із товаришем до човна.
Веслувати вмієш? запитав Фриско-Кід, коли вони влізли у свій човен.
Джо головою потакнув.
Ну, то берися до весел, але дотримуй тиші, Фриско- Кід сів за другого весляра, Піт-Француз узявся до стерна. Джо звернув увагу на те, що весла обмотано якимось плетивом і навіть кочети пообшивано шкірою. Неможливо було наробити галасу, хіба що схибне весло. Щоб запобігти цьому, Джо досить добре вмів веслувати, бо не раз управлявся на озері Мерит. Вони йшли у кільватері другого човна; Джо обернувся й помітив, що їхній човен посувається вздовж молу, де стояло кілька суден. На всіх ліхтарі ясно палали, але човни пливли поза смугою цього світла. За наказом, що його віддав Кід пошепки, Джо поклав весла. Обидва човни тихесенько, мов примари, причалили до невеличкого берега, і вони вилізли.