Це та, котру буде заручено із молодшим Вандомом? запитала Йоланда, примруживши світлі очі.
Вона вже втратила цікавість до дівчини, роздумуючи лише про родинні звязки та інтереси, яким та слугуватиме.
Так, ваша величносте, відповів граф де Вертю. Така була воля монсеньйора, мого батька.
А який за неї дають посаг?
Ла-Ферте-Сен-Обен та Шато-Мілон, ваша величносте.
Досить скромний посаг. Хіба що для молодшого сина. Бо герцоги Орлеанські розгубили свої маєтності й багатства за роки боротьби із герцогом Бургундським. А тепер ще потрібно зібрати й викуп за полоненого герцога. Його ще й досі не призначили, і він буде Йоланда певна королівським. Герцогиня Орлеанська, якби її воля, Ізабеллі посагу не виділяла б та заміж не видавала. Кожен із тих двох замків, що піде на придане, лише подовжить час повернення її чоловіка з полону. Королева завжди поділяла раціональні пояснення. Проте, як не крути, ця дівчина, як там її звуть? Ізабелла? Онука короля Франції за батьком. Коли б покійний герцог Орлеанський був живий, могла б отримати й кращого нареченого, аніж молодший Вандом. Королева згадала, як чула, що батько дівчини колись чи то жартома, чи то всерйоз поскаржився у приватній розмові, що його дружина народжує самих синів, а йому потрібні доньки, щоб одружити їх із синами короля, свого брата. Йоланда вперше і, мабуть, востаннє в житті бачила чоловіка, який висловлював своє невдоволення з такого приводу. Звичайно, у герцога були матримоніальні плани і на позашлюбну доньку, саме тому він одразу ж пообіцяв за нею посаг. Королева колись бачила при дворі і матір Ізабелли, Маріетту дАнгієн. Її прозвали Маре, що гарно танцює. Вона була дамою дуже тонкої рідкісної вроди, але відтоді, як її видали заміж за сіра де Кані, ніхто не бачив її усміхненою. Придворні пліткували, що чоловік через ревнощі нещадно її бив. Одного дня вона, попри власну побожність, поставилася прихильно до залицянь покійного герцога Орлеанського та зникла з палацу Сен-Поль назавжди. У дами, що наважилася піти від чоловіка, було небагато варіантів вибору: або залишитись визнаною шльондрою при дворі, або ховатись у дальніх володіннях свого коханця, чи зрештою спокутувати свій гріх у монастирі. Маріетта обрала друге. При дворі її більше ніколи не бачили, казали, що герцог Орлеанський подарував їй маєтності Вєж та Фаньйоль, де вона жила в розкошах, проте ніколи не приймала гостей. Дітей од неї відразу ж забрали та віддали на виховання герцогині Орлеанській. Після вбивства герцога Маріетта сховалась у невеличкому монастирі у Кле, відтоді про неї ніхто нічого не чув. Королева марно намагалася, вдивляючись в обличчя Ізабелли, згадати витончену граційну вроду її матері, що змушувала придворних шевальє з відкритим ротом обертатись їй услід. Ні, ця простіша. Хоча, може, й вона колись своїм білим личком та пристрастю в очах задурить голову якомусь герцогу чи графу аж так, що він наважиться викрасти її від законного чоловіка.
Стара графиня де Вандом зверхнім поглядом зміряла тонку постать своєї майбутньої невістки, наче кобилу обирала зі стайні. Зрештою, немає жодного значення, як вона виглядає і чого хоче, в майбутньому шлюбі мадам графиню хвилює лише посаг. Рауль третій син, а якби її воля, то задля отримання приданого одружила б із герцогською байстрючкою четвертого, хоч він на два роки від неї молодший.
Королева мовчки вказала Ізабеллі приєднатися до кола своїх фрейлін. Старша придворна дама, мадам де Гокур, одразу ж крижаним тоном, що не терпів ані заперечень, ані подальших запитань, почала сухо розповідати дівчині правила. Дами ночують у покої по дві, жодних чоловіків, жодних гостей, жодних легковажностей. До сну йдуть, коли ледь темніє, якщо у замку немає бенкету, прокидаються до світанку та відвідують месу. Два рази на місяць кожна дама чергує у її величності вночі: допомагає роздягнутись, прийняти ванну, змастити тіло східними оліями, розчесати волосся та зробити нічну зачіску. Потім почитати на ніч Псалтир чи роман це вже як королева матиме бажання. Якщо її величності захочеться надвечір сиру чи паштету, то доведеться бігти через подвіря до замкової кухні й будити кухаря та стільничого. Вино та солодощі завжди мають стояти на столі в покоях. Камін має бути запалений, в грубці суха лаванда. Королева звикла до тепла та сухості. Усі дами мають вбиратися в однакові сукні, які шиють коштом королеви; одягнути щось інше можна лише з дозволу чи наказу її величності. Незаміжнім дівчатам дозволено не заплітати волосся та голови не покривати. До міської відьми не дозволено ходити, бо коли її величність дізнається (а вона обовязково дізнається!) про привороти, амулети чи наведення вроків, то даму із ганьбою повернуть до родини. А якщо королева дізнається, що у відьми замовили зілля, щоб уникнути небажаної вагітності Побачивши широко розплющені, аж круглі очі Ізабелли, мадам де Гокур зрозуміла, що це правило поки що її не стосується. До меси треба йти двічі на день, до сповіді щонайменше раз на тиждень. Навіть якщо нездужаєш. Але краще не хворіти королева не терпить кволих дам біля себе. Те, що наказала королева, виконується швидко, без запитань та сумнівів.
Чи вам усе зрозуміло, дамуазель? поцікавилася радше формально мадам де Гокур, її високий лоб аж нависав над очима, що надавало їй одвічно похмурого й невдоволеного вигляду.
Ізабелла квапливо кивнула головою, жадібно зауважуючи, у що вбрані придворні дами. З її різьблених вуст не збігала щаслива посмішка.
Життя в Анжері, попри певну стриманість, все одно здавалося Ізабеллі повним цікавостей та розваг. Після завішаного чорним сукном, похмурого, як склеп, Блуа, після безкінечних істерик герцогині Орлеанської та відсутності жодних веселощів, навіть ловів, анжерський двір королеви Йоланди видався дівчині найкращим місцем у світі.
Ізабелла, привчена з дитинства до скромного життя, завжди із заздрісним захватом задивлялась на сукні королеви Йоланди. Навіть домашні сукні, у які її величність вбирається, коли немає прийомів і вона не має наміру полишати свої особисті покої, здавалися дівчині неймовірно розкішними. Овдовіла шляхетна дама мала небагатий вибір пристойного вбрання: огидний чорно-білий вдовиний однострій, як у черниці, де біла барбетта складками закриває усю шию та навіть підборіддя, а широкі білі манжети обтинають запястки, як кайданки, або ж темні сукні без жодного шиття, гаптування чи мережива, навіть узимку хутро чорне чи темно-коричневе. І звичайно, прикрите волосся, шия та груди. Королева ж віддає перевагу коштовним тканинам та кольорам ночі: чорному чи чорнильно-синьому оксамиту, фіолетовим брокатам, темно-сірим шовкам. Проте фасони суконь завжди за останньої модою, шлейфи по три фути, і хоч без золотого шиття, проте із хутром на комірі чорнобурки чи соболя. До того ж її величність не відмовляє собі у коштовних прикрасах: її досі прекрасні руки завжди щедро внизані перснями та каблучками, а вбрання з коштовним поясом. Дивлячись на неї, не виникне ані сумніву, що дама в жалобі, хіба що в королівській.
При дворі Ізабеллі дозволено було зняти звикле чорне, що вона носила, скільки себе памятала. Усі придворні дами королеви вбрані в її кольори: темно-сині сукні з яскраво-червоним опояском, манжетами та коміром. Червоні акценти у вбранні лише підкреслюють її юність та свіжість. Ізабелла наймолодша, досі найменша за зростом та завжди йде в парі з мадемуазель де Буассі останньою. Це подалі від її величності та суворої мадам де Гокур, зате як легко пустити бісики придворним принца Шарля, коли той приїздить до Анжера! Як весело тоді стає при дворі! Менестрелі, музика, співи, танці. Ізабелла навіть два рази танцювала павану із дофіном. Королева пильнує, яка дама припаде до вподоби принцу. Вона прекрасно розуміє, що впливу на чоловіка від своєї доньки не дочекається. А ймовірну коханку краще тримати під наглядом та навчити негайно доповідати про все, що стосується принца.
Хоча придворні дами більше думають про молитви, гаптування та читання Псалтиря, ніж про танці та музику, однак в Анжері справжній двір шляхетної дами. Як обійтися без соколиного полювання, прогулянок верхи, забавок на свіжому повітрі та співів менестрелів? Проте у розписаному жовто-червоними квітами дамському покої із канарками у срібних клітках відбуваються набагато цікавіші речі, ніж читання романів та гаптування шовком. Принаймні для Ізабелли. До королеви увесь час прибувають посланці; інколи вона лише мовчки читає повідомлення, негайно знищуючи його в грубці, інколи має розмову із гостем уголос чи пошепки, інколи її шамбелан та секретар, замислено хитаючи головами, сперечаються з її величністю, не завжди второпавши хід її думок. Мати, донька французької принцеси, з дитинства виховувала Йоланду володаркою. Вона часто подумки сердиться через те, що її радники не встигають за нею, отож інколи доводиться по два-три рази повторювати чи пояснювати такі прості й очевидні речі. Королева зрідка кидає стурбований погляд на придворних дам у синьо-червоних сукнях на подушках біля вікна, але їм, пустотливим та зацікавленим лише у придворних плітках, немає діла до тих політичних справ, що обговорюють біля столу із документами. Політика геть не жіноча справа, до того ж брудна. Вона б і сама з радістю не бралася до неї! Але ж мусить. Хто, як не вона? Її майбутній зять досі недолугий дітвак у цих іграх.
Це все чутки, ваша величносте Лише чутки закудкудакав секретар, від нервування його гладке обличчя взялося дрібними червоними плямами.
Звідки ж вони взялися, месіре? Король без памяті, королева ще останнього розуму не втратила, аби так ганьбити себе Йоланда добіла зчепила свої тонкі, всипані каблучками пальці.