Інь! несподівано заволав хтось із китайців.
Я не знав значення цього слова, а той «інь», який пара до «янь», тут явно був доречним, оскільки навіть вимовлявся інакше, хоча місцевою китайською говіркою я так-сяк володів. Китайці один за одним почали падати на коліна, вказуючи руками кудись вперед:
Інь!
Ні, лун!
Літає значить інь!
Лун теж літає!
Доннерветер! вилаявся лейтенант Оле Лунстрем (різноплемінні найманці кампанії розмовляють нижненімецькою мовою). Це таки дракон! А я не вірив!
Може, просто великий птах?
До тієї скелі, над якою він кружляє, рівно дві милі. Уявляєш, якого він розміру, якщо ми його побачили?
Дракон (птеродактиль?) покружляв і полетів у протилежному від нас напрямку. А я замислився: чи була випадковою ця поява тварини? Знову і знову лізуть у голову непрості питання Найперше з них: кого передала Клаусові та невідома людина? Мартіна фон Хальм (припустимо, імя справжнє) чи тіло, куди збиралися вмістити попаданця[6]?
Два роки тому
Клаусе, я хочу дещо спитати в тебе З першого дня хотів, але з уст малюка це питання прозвучало б доволі дивно.
Та людина, яка платить тобі за мене вона ж повинна тебе знати, так?
Ще й як добре знати! Гадаєш, я про це не думав? Та майже щодня! І взагалі про твою історію Найімовірніше, що ти бастард. Тим більше, в обличчі твоєму, вибач, є щось азійське. Але бастардів ніхто не соромиться, а надто тут, у колоніях. Він обвів поглядом двір, де гралися його бастарди, народжені від китаянок.
До того ж дуже дивно Мені з тобою дали він клацнув пальцями, бо не міг підібрати влучних слів, які б описали поняття «шкільна програма», список, чому тебе треба навчити, і він виглядає доволі дивно! Ну, латина це ясно. Німецька також. Закон Божий та етикет беззаперечно Арифметика куди ж без неї? Малюванню всіх дворян вчать, та і мене самого в дитинстві вчили. Верховій їзді та володінню зброєю очевидно. Навіть акцент на володінні шаблею цілком логічно. Якщо ти житимеш тут, в Азії то все-таки краще шабля, ніж шпага. Але це все!
Пробач, але
Так, я вчу тебе тактиці та португальський мові в Азії більшість європейських найманців португальці, у Вєтнамі він сам був у португальському загоні, тож це може знадобитися. Але це я сам, про всяк випадок. Іноді думаю: чи не шпигуна готують з тебе? Проте де шпигувати? В Азії ти занадто схожий на білого, а Європи ти не знаєш
А якщо на це й розраховують? Зявився такий собі прибулець з Азії, розповідає усякі дива
Не віриться відповів він мені розгублено. Мені, відверто кажучи, теж не віриться
Це було перше питання, яке так часто мене непокоїло, і на яке я ніяк не міг знайти відповідь. Друге було ще цікавішим скільки мені лишилося жити?
Моєму тілу років пятнадцять-шістнадцять, точно невідомо. Але я виглядаю на всі девятнадцять-двадцять. Чому так? Наслідок щоденних багатогодинних вправ зі зброєю? Можливо, адже я як ніхто розумію, як важко тут вижити, тому не шкодую власних сил.
Чи, може, моє тіло старить душа двадцятишестирічного філолога, і тому двадцять шість років у мене вже в мінусі? Скільки мені залишилося? Скільки? Більше питань, аніж відповідей
Намагаючись відволіктися, я звернувся до китайця на імя Ден.
Одні казали, що то був лунь, інші що інь. А яка різниця?
Він спочатку заговорив незрозумілою мовою, але потім обірвав себе, втямивши, що я нічого не розумію, і продовжив місцевою говіркою:
Якби можна було намалювати
Я витяг з-за поясу шкіряний футляр, а з нього дві навощені дощечки, зєднані смужкою шкіри, і гостру паличку. Саме таке приладдя тут використовують замість блокнотів. Дивно, щось подібне я бачив у якійсь книзі про стародавній Рим.
Науковий редактор. Хоча такі таблички найперше асоціюються з Античністю, проте насправді їх використовували до початку ХІХ ст.
Ден доволі швидко намалював двох драконів. Один мав дві лапи і широко розкинуті крила, а у іншого лап було аж чотири, проте крил не видно.
Лун! він вказав на чотирилапого. Інь! стилос впився в крилатого. Лун живе в ріках. Хтось каже, що він літає, хтось що ні. Але інь літає точно.
В уяві я домалював до обох драконів язики полумя, що начебто вириваються з пащеки.
Полумям дихати вміють?
Ден зрозумів мене не зразу, тому мені довелося повторювати у різних формах.
Ден доволі швидко намалював двох драконів. Один мав дві лапи і широко розкинуті крила, а у іншого лап було аж чотири, проте крил не видно.
Лун! він вказав на чотирилапого. Інь! стилос впився в крилатого. Лун живе в ріках. Хтось каже, що він літає, хтось що ні. Але інь літає точно.
В уяві я домалював до обох драконів язики полумя, що начебто вириваються з пащеки.
Полумям дихати вміють?
Ден зрозумів мене не зразу, тому мені довелося повторювати у різних формах.
Про лун ніхто з освічених мужів такого не каже. Про інь кажуть, що він має полумя, але не з рота. Як не знаю.
Пірати! вигукнув хтось з китайців, проте ніхто не злякався.
Річ у тім, що китайський уряд заборонив морську торгівлю. Проте тут, на півдні, потреба в такий комерції настільки велика, а Пекін так далеко, що законів не дотримуються. Купців-контрабандистів офіційно оголосили піратами, що аж ніяк не заважає їм відкрито базуватися у портах. Більшість із них організувалися у такі собі мафії, причому голова мафії нерідко може обіймати значну державну посаду, займаючись боротьбою з піратством, ну як же інакше? Ясна річ, випадки піратства все-таки бувають Практично немає купця будь-якої нації, який би не грішив цим хоча б інколи. Але щоб нападати на європейський корабель треба бути просто божевільними. На джонках зазвичай немає гармат, але навіть азійські кораблі з гарматами мають нижчі за європейські палуби, тому, якщо дійде до бою, то ми зустрінемо їх картеччю, і вони не зможуть ані стріляти, ані піти на абордаж, ані керувати кораблем. Так, пройшли повз. Хтось навіть пальнув у небо з мушкету щось таки чули про європейську звичку салютувати.
Вечоріло. Каравелу хитало, часом хвилі перекочувалися через палубу. Я піднявся на корму. Здається, ця надбудова називається ютом[7]. І саме це порятувало моє життя.
Несподівано у вічі вдарило блакитне світло, і я побачив у метрах тридцяти від судна дракона, з рогів якого в каравелу (прямо в фок-щоглу!) била блискавка.
Я відчув поштовхи знизу та попереду, і майже зразу вибухнув один із фальконетів на носі корабля. Я впав, і це порятувало мене вдруге.
Клятий інь пролетів, і тепер звідусіль лунали зойки та звуки падіння тіл у воду. Я лежав і ніяк не міг зрозуміти, що відбувається. Оскільки моя рушниця лишилася внизу, я прожогом кинувся до фальконету, чимдуж вирвав зі ствола заглушку, навіть не усвідомивши, що це було майже неможливо, адже вона була вбита з силою, з запального отвору корк.
Дракон повертався, дивно маневруючи. Напевне, він був збентежений усі кораблі, які він отак атакував, миттю перетворювалися на вогнище, але «Сан-Паулу» колись побудували з тикового дерева, а воно горить дуже погано. Щоправда, за моєю спиною все-таки щось розгоралося, і разом із цим, я, нарешті, почув якійсь голоси, але вони стрімко переривалися стрибками за борт. Я побачив, що ці люди поплили до шлюпки, що рухалася за кораблем на буксирі.
Ідіоти! А може й не зовсім У будь-якому разі, ці люди, ким би вони не були, цим вчинком скоріш за все згубили себе, проте, можливо, порятували мене.
Дракон не став витрачати на них постріли блискавки, а просто спустився й почав наносити удари головою, лапами, крилами, хоча зубами не рвав.
Поки в голові роїлася купа думок, я майже автоматично навів на нього фальконет. На жаль, саме на цьому не було кременевого запалу (хоча на фальконетах бувають). Якщо вистрелити в запальний отвір частина шроту може зрикошетити від краю, і влучити просто в мене!
Тому я вихопив з патронташу готовий паперовий набій з порохом, вставив в запальний отвір гармати і вистрелив в набій з пістолету. Фальконет не підвів. Але
Не знаю, скільки картечних куль влучили у дракона, проте жодна з них не вбила його. Він видав страшенний звук, який не був схожий ані на крик птахів, ані на рев ссавців, ані на шипіння рептилій, і я інтуїтивно відчув, що зараз він відповість блискавкою, проте десь зліва бабахнув рушничний постріл, і блискавка влучила саме туди. Удар був доволі слабким, можливо, поранення давалося взнаки.
Несподівано хтось тицьнув у мене мушкетом. Біс, він же ґнотовий! Проте наступної миті ті ж самі руки простягли палаючу тріску.
Я підпалив ґніт та випалив у драконову голову, молячись про те, щоб він був набитий кулями, а не шротом. Таки куля! І у відповідь від дракона ще один постріл, позаду!
Раптом мені здалося, що з голови, яка, до речі, за розміром була приблизно така, як в носорога, полетіли якійсь друзки, а мене обдало водою. Дракон упав. Не знаю, чи то подіяли кулі, чи то картечні рани виявилися смертельними, але він, нарешті, сконав.