Немає сумніву, що У. Самчук, наповнивши твір гострими і напруженими дискусіями, викриває надзвичайну агресивність, насильство, жорстокість більшовицьких ідеалів, їхній згубний вплив на особистість і ворожість українству. Усі елементи драми покликані напружити реципієнта, змусити його співпереживати, перетворити на учасника дискусії, спонукають думати по-національному.
За своїм ідеологічним спрямуванням «Слухайте! Слухайте! Говорить Москва!» пєса-антиагітка, що її письменник-емігрант протиставив численним кліше у драматичній пролетарській літературі. За логікою останньої позитивним героєм драми мала би бути переконана революціонерка, а в непростих взаєминах із коханим її вплив на обранця мав би відроджувальний характер під нестримним натиском закоханої жінки він переймав би її ідейні вподобання. В У. Самчука все навпаки: жінка «нової доби» є носієм всуціль негативного дискурсу, її настійні намагання вплинути на світогляд коханого зазнають фіаско і допомагають студентові остаточно переконатися в хибності життєвої філософії колишнього члена трибуналу. Так письменник у доступній для нього формі намагався пояснити світові істинну сутність більшовицького феномену. Зрештою, частково автор досягнув поставленої мети, адже є свідчення про особливу роль одноактівки у формуванні ставлення західноукраїнського населення до совєтської влади. У книзі «Голодомор 1933-го і Західна Україна (трагедія Наддніпрянщини на тлі суспільних настроїв західноукраїнської громадськості 2030-х років)» Микола Кугутяк наводить цікавий факт, повязаний з організацією 1933 року діячами Українського національно-демократичного обєднання акції допомоги голодуючим України і руху протесту проти політики більшовицького режиму. З ініціативи націонал-демократів 29 жовтня було оголошено Днем національної жалоби і протесту з приводу голоду в Україні. Усі громадські організації того дня проводили збори, засідання, віча та демонстрації на знак жалоби і протесту. У селі Делятині Надвірнянського повіту провели Богослужіння, панахиду за невинно убієнними і велелюдне народне віче. На потвердження своїх антибільшовицьких настроїв аматорський гурток села поставив одноактову пєсу Уласа Самчука «Слухайте! Слухайте! Говорить Москва!»[12].
Тому вже 1930 року письменник глибинно усвідомлював сутність більшовицької ідеології, відчував катастрофу, що насувалася на український світ під ідеологічним тиском тоталітарної держави. Своїм твором письменник відкрито виступив супроти «закону, що велить усім породам звірів носити хвіст серпом». Аналізуючи стан тогочасного українського суспільства під владою більшовиків, драма У. Самчука передавала «страшну силу зла» (М. Чехов), звучала застереженням усьому світові, мимовільно стаючи передвісником апокаліптичних потрясінь 1930-х років.
Драма «Жертва пані Маї» (Прага, 12 лютого 1940 р.) залишилася недописаною і до сьогодні зберігається в архіві письменника у Відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.
Драматичний конфлікт пєси розгортається на матеріалі морально-етичних проблем, які гостро постали перед європейською спільнотою в 19301940-ві роки і були повязані з початком Другої світової війни і проголошеними нацистами концепціями Нової Європи, місця арійських і неарійських народів у світі, чистоти раси тощо. Власне, до цих проблем У. Самчук повернеться в публіцистиці воєнних років і мемуарах повоєнної доби, а для 1940 року, коли було розпочато «Жертву пані Маї», це було справжнім новаторством. Очевидно, випробовуючи своїх героїв на міцність і вірність обраним постулатам, письменник намагався спрогнозувати їхню майбутню долю, а відтак змусити свого сучасника розважливо поставитися до світу, в якому він живе, і до нових ідей, що претендують на статус непогрішимих.
У центрі твору перебуває тридцятилітня пані Мая, яка прагне якнайскоріше розвязати важливу для неї проблему знайти гідного чоловіка і народити йому здорових і розумних дітей. Однак її обранець Альберт Сам, виконуючи офіцерський обовязок, полетів за рівник (екватор). Мая намагається відшукати достойного мужа серед своїх знайомих і, не відповідаючи на почуття директора великого підприємства Едуарда Гріна, починає гру із закоханим у неї Фріцом Кольбертом, який після поранення на Східному фронті приїхав у відпустку. Проблема здобування щастя повязана з існуванням двох любовних трикутників, у яких задіяна Мая (Сам Мая Грін і Мая Фріц Ада), й ускладнена певними приписами життєвої філософії головної героїні. Пані Мая висловлює цікаві думки з приводу справедливості війни, чистоти раси, нижчості культури східних народів щодо німецької, долання низьких інстинктів розмноження, активної боротьби за своє щастя тощо. У полеміку з нею втягуються всі персонажі драми не стільки для того, щоб заперечити щось, як для того, аби продемонструвати власне бачення суті обговорюваного. У. Самчук прагне виявити морально-етичні принципи своїх героїв і зіставити з конкретними вчинками кожного з них.
Знайомство з головною героїнею відбувається у пролозі, що відкриває драму. Пані Мая постала перед прихильним до неї судом, який має на меті не стільки засудити її за незрозумілий вчинок, скільки зясувати глибоко трагічні обставини, що спонукали «високорозвинену, здібну, освічену людину европейської культури» до нього. Така нетрадиційна побудова сюжету дала можливість У. Самчуку тримати реципієнта в постійній напрузі, щораз загострювати його увагу на окремих репліках, вчинках, жестах персонажів, провокуючи передбачити, до якої насправді жертви вдалася пані Мая.
Драматург вважає за потрібне якнайбільше розповісти про героїню і використовує для цього різні засоби. Скажімо, у ремарках завжди наголошує на її портретних деталях, де підкреслено молодість, красу, поставу, витонченість смаку. Іноді автор вдається до промовистих деталей, які стосуються не стільки зовнішнього, скільки духовного єства героїні. Так, свою служницю Міці пані називає імям диктаторки Римської імперії Лівії, «під пантофлем якої сиділо чотири Цезарі» і яка за життя була проголошена богинею; подарованого Гріном папугу величає імям чоловіка Лівії Августом, а отриману від директора кобилу зве Ріа, що походить від імені римської Великої Матері Реї (Rhea). Античний алюзивний шар визначає головні тематичні лінії пєси: місце і призначення сильної жінки в сучасному світі, вплив кохання й інстинктів на покликання жінки бути матірю, побудова Нової Європи (Нового Риму), війна як протиборство вищих і нижчих культур тощо. Нема сумніву, що образ пані Маї яскравий, інтригуючий, інакше він не був би головним, однак це не означає, що висловлювані героїнею погляди і думки неодмінно мають бути правильними.
Мая виправдовує римські імена власним прагненням до гармонії, краси, відважності, але ми можемо інтерпретувати їх і як підсвідоме намагання відректися від звичайних жіночих розваг (танців у готелі «Савой», веселих вечорів у компанії друзів, їзди верхи, тенісу), наповнити життя якимось вищим сенсом і стати іншою: «Я могла б дати щастя порядному мужчині. Я могла б стати матірю. У нас стільки говориться про відновлення культу матері. Я готова понести цю жертву, але я не можу отак кожному першому ліпшому віддатись, аби тільки завагітніти. Ви погляньте на мене. Я мушу мати чоловіка, рівного собі. Расово, духово». Пані Мая готова стати матірю «двох-трьох чудових, здорових дітей», щоб потім «не турбуватись, що станеться за тисячу років». Життєві постулати головної героїні цілком відповідні тезі Гітлера про те, що сімя не є самоціллю, вона служить більш високому завданню збільшенню і збереженню людського роду і раси. Отже, переконання Маї виказують у ній людину, якій імпонують проголошені ідеї про «диво німецького воскресіння».
Нагромадження алюзій, які постійно відсилають до історії Римської імперії, не випадкові. З одного боку, це важливі моменти, які допомагають розгадати моральні і світоглядні принципи головної героїні і вказують на її прагнення бути винятковою, з другого це вдалий прийом зображення часопростору, в якому відбуваються події, адже автор ніде в ремарках цього не вказав. Однак читач розуміє, що йдеться про Німеччину початку 1940-х років. У. Самчук подав ще кілька штрихів (розповіді Фріца Кольберта про початок війни протистояння німецьких танків і польських уланів; його намір відвідати матір у Карлсбаді (м. Баден); відрядження Альберта Сама до колонії Італійської Східної Африки тощо), і ми виразно розуміємо, що події відбуваються в Німеччині, яка в Європі розпочала Другу світову війну, а на Африканському континенті готувала свої плацдарми для майбутніх завоювань.
Розгортаючи свої міркування вголос перед подругою Адою і закоханими в неї чоловіками, пані Мая щораз більше вірить у призначену саме їй виняткову місію стати добропорядною матірю дітей від «одного з тих, що там десь літають, що бються на фронтах, що чуються в Европі, мов у власній робітніБо нащо наша наука про раси, про надлюдину, про місію европейця, коли ми будемо паруватись, мов дикі коти. Плекаємо собак, коней і ціним їх чистокровність». Приваблива зовні, освічена, інтелігентна жінка демонструє свою прихильність і ніжну любов до тварин, та її репліки з приводу фронтового епізоду з участю польської кавалерії вказують на дивовижну нечулість до людей: «Бідні звірята!..», «Це найбільша жорстокість, яку може допустити людина». Мая шкодує тварин, але не виявляє жалю до людей, які в патріотичному пориві захистити свою землю від нападника мчали на конях супроти танків і достеменно загинули. Якби читач володів знаннями про «жертву пані Маї», можливо, ці моменти можна було би потрактувати більш упевнено. Дозволю собі припустити, що в такий спосіб автор нагадав, що звіряча сутність хоч і стримується цивілізацією, проте ніколи не вмирає в людині. Вона схована неглибоко і виступає назовні за найменших сприятливих для цього умов.