Розгортаючи свої міркування вголос перед подругою Адою і закоханими в неї чоловіками, пані Мая щораз більше вірить у призначену саме їй виняткову місію стати добропорядною матірю дітей від «одного з тих, що там десь літають, що бються на фронтах, що чуються в Европі, мов у власній робітніБо нащо наша наука про раси, про надлюдину, про місію европейця, коли ми будемо паруватись, мов дикі коти. Плекаємо собак, коней і ціним їх чистокровність». Приваблива зовні, освічена, інтелігентна жінка демонструє свою прихильність і ніжну любов до тварин, та її репліки з приводу фронтового епізоду з участю польської кавалерії вказують на дивовижну нечулість до людей: «Бідні звірята!..», «Це найбільша жорстокість, яку може допустити людина». Мая шкодує тварин, але не виявляє жалю до людей, які в патріотичному пориві захистити свою землю від нападника мчали на конях супроти танків і достеменно загинули. Якби читач володів знаннями про «жертву пані Маї», можливо, ці моменти можна було би потрактувати більш упевнено. Дозволю собі припустити, що в такий спосіб автор нагадав, що звіряча сутність хоч і стримується цивілізацією, проте ніколи не вмирає в людині. Вона схована неглибоко і виступає назовні за найменших сприятливих для цього умов.
Мая діє несхибно, прямолінійно, але щось трагічне сталося в її житті (розгадати це неможливо з огляду на незавершеність тексту), адже пані «у чорному зі завішаним злагодою обличчям» у пролозі ніяк не вяжеться з образом самовпевненої і духовно сильної інтелектуалки в основній дії драми. Це надає вчинкам героїні живої, глибокої вібрації. Цей момент свідчить про тонку, ледь вловлювану емоційну насиченість драматичної дії, бо він, власне, дає можливість головній героїні оглянутися назад, погодитися на пропозицію суду і розповісти про власну драму, заново пережити свою жертву.
Історія пані Маї символізує ідеї, що не завжди називаються у драмі прямо, але дають можливість суттєво переосмислити зміст того, про що йдеться відкрито, зокрема в численних діалогах персонажів. Так, Фріц Кольберт типовий німецький офіцер, який стверджує, що війна в Європі це «війна культур», «просунення цивілізації на Схід». Свою позицію він відверто висловив у розмові з Гріном: «І коли я говорю про вищість чи нижчість культур це ніяка теорія, а також намацальна дійсність, якої не можна заперечити І не в новаторах суть У тих кліматах, у яких ті новатори зріли А щоб заокруглити мою думку, скажу, що культура нашої частини Европи є найактивнішою, найсприятливішою для росту потуги як людини зокрема, так і людських колективів А ми якраз досягли верха визрівання у цій культурі». Фріц щиро поділяє погляди Маї на призначення жінки у світі, готовий стати батьком її расово чистих дітей. Однозначно назвати Фріца фашистом важко, бо цей образ ламає усталені стереотипи. Однак логіка спогадів про недавнє минуле (чин офіцера діючої німецької армії, участь у боях, поранення), і міркування про нижчість одних і вищість інших культур потверджують це.
У драмі проступає цільне прагнення головної героїні до ідеальної мети виконати свій громадянський обовязок і дати нації повноцінне потомство. Зіштовхуючись з іншими персонажами, жінка все більше переконується в істинності своїх бажань і власному місійному призначенні. Єдність дії в драмі забезпечує кожна сцена, що моделюється на зразок «словесного поєдинку», щоправда, кожного разу він має особливу емоційну палітру.
Щодо головної героїні і центральної дії всіх персонажів можна поділити на дві групи. Фріцу і Маї протистоять своїми поглядами Едуард Грін і Ада. Звертаючись до Маї, закоханий у неї Грін зауважує, що не має наміру псувати її добру расу, визнає вищість її культури над своєю, чим потвердив належність до іншої нації. Загалом, основні враження від цього персонажа впродовж двох перших дій формуються через його ставлення до Маї та численні міркування останньої з приводу того, чому вона терпить біля себе цього закоханого дивака. Однак у третій дії з образом директора заводу відбуваються стрімкі зміни. Грін, позбувшись нарешті ілюзій щодо особистого щастя з Маєю і зреагувавши на її кусливу заувагу щодо своєї окриленості (він нарешті почувається вільним від бажання пошлюбити свою обраницю), іронічно констатує: «Велика епоха! Великі діла! Новий Рим Август, Лівія Навкруги самі натяки на велике Ну, що ж Можливо, це так є, коли наші хоробрі молоді люди будуть дійсно панами Европи А ви як думаєте, пане сотнику?». Грін викриває блюзнірство виголошуваних Маєю і Фріцом тирад, які не підкріплені реальними справами, бо говорити можна одне, а на меті мати зовсім інше: «Знаю постаті, про котрі день і ніч верещать міліони, і їх вважають скромністю За те тільки, що носять прості одяги чи їдять з одної тарілки Скромним одягом чи одною тарілкою можна закрити найнескромніші смаки й хотіння». Образ звичайного обивателя, який по-своєму розуміє природу проповідуваної його знайомими ідеології, несе важливе ідейне навантаження у драмі. Можливо, окремі Грінові сентенції можна приписати й самому У. Самчуку, оскільки його ідеалом завжди були розум, снага, витривалість усе, що дозволяє «міцно жити».
Образ Ади приятельки головної героїні найменш виразний у драмі. Дівчина життєлюбна, безжурна, хоча надто заземлена, позбавлена будь-яких політичних емоцій. Її світ обмежений чоловіками, новими капелюшками і легкою музикою. Хоча в епізоді імітації гри пальцями виявляє байдужість, а може, й жорстокість щодо Фріца, який утратив на війні кілька пальців правої руки. Якщо Грін намагається сперечатися з паном сотником, то Ада не може дати сміливу інтелектуальну відсіч Маї. Тим більше, що подруги у швидкому часі стануть ворогами: Ада любить Фріца, закоханого в Маю, яка не має наміру відмовлятися від расового красеня і готова боротися за право назватися його дружиною, незважаючи на своє кохання до Сама.
Драматичний твір У. Самчука має виразні ознаки інтелектуалізму. Інтелектуальна пєса, як стверджує Ю. Борев, це особливий тип драматургії: персонажі в особах розігрують художню концепцію автора; пєса дає раціональний аналіз актуальних проблем сучасності; світ пєси реальний і умовний. Інтелектуальна драма це зіткнення не тільки характерів, але передовсім думок, які ці характери висловлюють і розігрують; це не стільки сутичка характерів, скільки сутичка ідей. Інтелектуальна драма прагне не стільки правдиво показати типові характери, які діють у типових обставинах, скільки розвязувати ту чи іншу проблему в усій її багатогранності[13].
Інтелектуалізація мистецтва, як то помітив свого часу Б. Брехт, була повязана з гіпертрофією емоційного начала. Доба фашизму робила ставку на емоції, культивувала дикі пристрасті, і це спонукало художників до різкого підкреслення раціонального начала в мистецтві. Пєса «Жертва пані Маї» спонукає реципієнта до глибинного аналізу ідеологічних і філософських проблем; вона відзначається увагою до актуальних питань сучасності, органічним переходом зовнішньої дії у внутрішню, діалогізацією, використанням підтексту і символіки. Розмова про наміри пані Маї вийти заміж за достойного чоловіка і народити від нього дітей поступово переходить в інтелектуальну дискусію про долю людини і нації в сучасному світі. У. Самчук створив драму з інтелектуальною проблематикою, де увага з побутових обставин переноситься на проблеми буття, духовні драми і колізії. Звертаючись до нової теми, письменник, відповідно до власних ідейно-художніх настанов і вимог, надав їй несподіваного оригінального, почасти дискусійного трактування. Кожний із персонажів висловлює свою думку і позицію, що створює особливу поліфонію твору. Думка у драмі це те саме слово-дія, яке набуло подоби інтелектуальної абстракції.
Аналізуючи трилогію «Ост», Г. Костюк відзначав досконале володіння письменником технікою конструювання монологів і діалогів: «На діалог Улас Самчук першорядний майстер. Знайти йому відповідника в нашій сучасній літературі трудно»[14]. Щодо мистецьких вартостей драматичного діалогу сумніватися теж не доводиться. Він вибудовується у пєсі за різними принципами: то він лаконічний, сконструйований за допомогою гострих і стислих реплік, то він розлогий, позначений епічною неквапливістю дії, що виказує в авторові драми фахового епіка. Діалог насичений натяками, характеризується дискусійністю, інтертекстуальністю, іноді іронією чи скепсисом. Суперечку, яку ведуть герої, важко розгадати наперед, істина має народитися у процесі самої дискусії. Приховані смисли роблять структуру діалогу багатошаровою. Специфічне функціональне навантаження несуть і паузи, особливо в третій дії. Виникає особливий підтекст, значення якого стають зрозумілими не відразу, а усвідомлюються лише у процесі розгортання дії. Іноді ці смисли так і залишаються прихованими і не розгаданими. Тим більше, що інтригу протягом усього твору тримає нетрадиційний початок драми з інформацією про суд над Маєю, щодо нього основна дія драми розгортається ретроспективно, а в заключній частині третьої дії, як підказує логіка, мала би бути несподівана розвязка конфлікту.
У тексті драми можна відшукати численні посилання на факти і явища з різних галузей знання і мистецтв. Зокрема, це формулювання й інтерпретація окремих філософських ідей А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, О. Шпенґлера, відомості про особисте життя історичних осіб (Гораціо Нельсона і леді Гамільтон, Наполеона Бонапарта і Жозефіни), роздуми над творчістю класика англійської літератури Роберта Ранке Грейвса, коментарі з приводу біологічних експериментів з омолодження французького хірурга російського походження Сергія Воронова тощо. Такий міждисциплінарний інтертекст теж сприяє інтелектуалізації художнього матеріалу.