Цієї світанкової хвилини панує тиша. Темніють згаслі вітрини, кілька волоцюг іще сплять на лавках. Охоронець паркінгу дрімає у своїй вартівні. «Тріумф» пожирає асфальт у ритмі руху важеля перемикання передач. Світлофор горить зеленим, і Лорен сповільнюється до другої швидкості, аби краще розрахувати поворот на Полк-стрит одну з чотирьох вулиць, розташованих навколо площі. Убрана в хустину замість шолома і спяніла від емоцій, вона здійснює крутий віраж перед величезним фасадом будівлі «У Мейсі». Бездоганна крива; шини легенько поскрипують, долинає дивний шум, ритмічні постукування усе відбувається дуже швидко, і вже вони сплітаються, плутаються, розсипаються.
Раптовий удар! І час завмирає. Кермо й колеса більше не розуміють одне одного, звязок остаточно втрачено. Машина летить убік і ковзає по ще вологому шосе. Обличчя Лорен напружується. Її руки стискають аж надто слухняне кермо, ладне безкінечно обертатись у порожнечі, яка ставить хрест на цьому дні. «Тріумф» продовжує їхати, час, здається, знову віднаходить свій ритм, а тоді раптом потягується, ніби від довгого позіхання. У Лорен іде обертом голова, але насправді це весь навколишній світ крутиться із запаморочливою швидкістю. Машина уявила себе дзиґою. Колеса різко бються об тротуар, капот підскакує і, врізавшись у пожежний гідрант, продовжує задиратися до неба. Останнім зусиллям автомобіль обертається навколо своєї осі та виштовхує водійку, що враз стала заважкою для таких піруетів, які кидають виклик законам гравітації.
Тіло Лорен здійнялося в повітря, перш ніж упасти на фасад універмагу. Велетенська вітрина вибухає та осипається килимом зі скалок.
Скляне простирадло приймає тіло молодої жінки, що спершу котиться по землі, а тоді завмирає. Скуйовджене волосся сплелося з уламками. А старенький «тріумф» закінчує гонитву і заразом свою карєру, перевернувшись на спину на тротуарі. З черева автівки здіймається пара і машина віддає свій останній подих. Остання примха старої англійки.
Лорен лежить, нерухома і тиха. Риси її обличчя спокійні, дихання повільне й рівномірне. Здається, напіввідкритий рот злегка всміхається. Очі заплющені, неначе дівчина спить. Довге волосся облямовує обличчя, а права рука впала на живіт.
Охоронець паркінгу кліпає очима у вартівні. Він усе бачив. «Як у кіно, але цього разу насправді», скаже потім він. Чоловік підводиться, вибігає надвір, але опановує себе та повертається. Він гарячково знімає телефонну слухавку й набирає 911. Кличе на допомогу і та вже вирушає.
Їдальня в лікарні Сан-Франциско це величезна зала, підлогу якої вкрито білими кахлями, а стіни пофарбовано в жовтий колір. Багато прямокутних формайкових[4] столиків розташувалися вздовж центрального проходу, що веде до автоматів з їжею у вакуумній упаковці та напоями. Лікар Філіп Стерн спав, умостившись на одному зі столів. Він тримав у руках чашку холодної кави. Трохи далі гойдався на стільці його колега, витріщаючись у порожнечу. У глибині кишені Стерна задзеленчав пейджер. Він розплющив око й невдоволено гмикнув, поглянувши на годинник. За пятнадцять хвилин мала завершитися його зміна.
Це неможливо! Не щастить же мені. Френку, звяжися з оператором.
Френк схопив телефон, що висів просто над ним на стіні, вислухав повідомлення, поклав слухавку й повернувся до Стерна.
Підводься, старий, є справа для нас. Юніон-сквер, код три, здається, щось серйозне
Обидва інтерни з відділення швидкої Сан-Франциско встали й рушили до санітарного боксу, де на них уже чекала машина із заведеним двигуном та увімкненими блимавками. Два короткі сигнали сирени ознаменували відїзд другої бригади. На годиннику за пятнадцять сьома, і Маркет-стрит порожня. Карета швидкої повним ходом летить крізь світанок.
А гарна ж погода сьогодні буде, хай йому грець.
На що ти скаржишся?
Я дохлий, тож пролежу весь день і не скористаюся нею.
Повертай ліворуч, рушаймо під «цеглу».
Френк послухався і карета виїхала на Полк-стрит у напрямку Юніон-сквер. А тоді колега гукнув:
Ну ж бо, тисни на газ, я їх бачу.
Прибувши на велику площу, інтерни насамперед помітили кістяк старого «тріумфа», зігнутого над пожежним гідрантом. Френк вимкнув сирену.
Ти поглянь, ще й влучив, зауважив Стерн, вискакуючи з карети швидкої.
Двоє поліціянтів уже були на місці, й один із них спрямував Філіпа до розбитої вітрини.
Повертай ліворуч, рушаймо під «цеглу».
Френк послухався і карета виїхала на Полк-стрит у напрямку Юніон-сквер. А тоді колега гукнув:
Ну ж бо, тисни на газ, я їх бачу.
Прибувши на велику площу, інтерни насамперед помітили кістяк старого «тріумфа», зігнутого над пожежним гідрантом. Френк вимкнув сирену.
Ти поглянь, ще й влучив, зауважив Стерн, вискакуючи з карети швидкої.
Двоє поліціянтів уже були на місці, й один із них спрямував Філіпа до розбитої вітрини.
Де жертва? запитав Френк у поліціянта.
Там, перед вами. Це жінка. Вона лікар, вочевидь, працює на швидкій. Може, ви її знаєте?
Стерн уже став навколішки біля тіла Лорен і гукнув колезі, аби той швидше підбіг. Він уже розрізав ножицями джинси і светр, оголюючи шкіру потерпілої. На довгій нозі значний вигин, оточений гематомою, вказував на перелом. Інших помітних ушкоджень на тілі не спостерігалося.
Підготуй присоски й розчин, у неї ниткоподібний пульс і немає тиску, частота дихання 48, поріз на голові, закритий перелом у правому стегні і внутрішня кровотеча. Дай дві шини. Ти її знаєш? Вона з наших?
Я вже бачив її, вона інтерн у реанімації, працює з Фернштейном. Єдина, хто його не боїться.
На останню заувагу Філіп не зреагував. Френк розташував сім присосок від монітора на грудях молодої жінки, приєднав кожну з них дротом певного кольору до портативного електрокардіографа й увімкнув прилад. Екран спалахнув миттєво.
І що каже техніка?
Нічого хорошого. Дівчина залишає нас. Тиск 80 на 60, пульс 140, ціаноз губ. Я приготую ендотрахеальну трубку 7, виконаємо інтубацію.
Лікар Стерн щойно ввів катетер і простягнув поліціянтові пляшку з розчином.
Тримайте повище, мені потрібні обидві руки.
Миттєво переключившись із офіцера на свого напарника, він попросив увести в трубку для внутрішньовенного вливання пять міліграмів адреналіну, сто двадцять пять міліграмів «Солумедролу» й негайно підготувати дефібрилятор.
Температура тіла Лорен почала різко падати, а її кардіограма стала нестабільною. Унизу зеленого екрана заблимало червоне сердечко і водночас почав лунати короткий повторюваний писк, попереджаючи про неминучу фібриляцію серця.
Ну ж бо, красуне, тримайся! У неї внутрішня кровотеча. Як там живіт?
Мякий. Мабуть, то нога кривавить. Ти готовий до інтубації?
Менш ніж за хвилину Лорен зробили інтубацію, до дихальної трубки причепили мундштук. Стерн попросив надати загальні показники, і Френк сказав, що дихання стабільне, а тиск упав до 50. Не встиг він закінчити речення, як уривчасте пищання змінилося різким свистом, що долинав із приладу.
Ну от, у неї фібриляція, дай-но мені 300 джоулів.
Філіп притиснув електроди приладу один до одного.
Добре, ти молодець! крикнув Френк.
Відійди, застосовую електрошок!
Під дією розряду тіло різко вигнулося, живіт дугою здійнявся до неба, а тоді опав.
Ні, не працює.
Виставляй на 360, починаємо спочатку.
360, уперед.
Відійди!
Тіло підскочило й нерухомо впало.
Дай пять міліграмів адреналіну і заряди до 360. Відійди!
Новий розряд, тіло підскакує.
Фібриляція триває! Ми втрачаємо її, введи одиницю лідокаїну внутрішньовенно і заряджай. Відійди!
Тіло піднялося.
Введи пятсот міліграмів берилію і негайно заряджай до 380!
Лорен дали ще один розряд, її серце зреагувало на введені ліки й забилося в стабільному ритмі, але тільки на кілька секунд: свист, який ненадовго змовк, залунав знову.
Зупинка серця! вигукнув Френк.
Філіп одразу ж, із надзвичайним завзяттям, узявся виконувати серцево-легеневу реанімацію. Намагаючись повернути дівчину до життя, він благав її:
Не дуркуй, сьогодні така гарна погода, повертайся, не чини з нами так.
Потім він наказав колезі ще раз зарядити дефібрилятор. Френк спробував його вгамувати:
Філіпе, облиш, це не допоможе.
Однак Стерн не здавався. Він гарикнув, щоб Френк зарядив дефібрилятор. Той послухався. Філіп укотре наказав йому відійти. Тіло знову вигнулося, але кардіограма лишилася рівною. Філіп знову взявся до масажу, на його лобі замерехтіли краплини поту. Утома тільки посилювала відчай молодого лікаря, не здатного прийняти власну неспроможність щось змінити. Його колега побачив, що поведінка Філіпа втрачає логіку. Уже багато хвилин тому варто було все припинити й констатувати смерть, однак він продовжував виконувати масаж серця.