Передай-но сюди півміліграма адреналіну й підніми до 400.
Філіпе, припини, це позбавлено сенсу. Вона мертва. Ти коїш казна-що.
Стули пельку й роби що наказую!
Поліціянт кинув запитальний погляд на інтерна, який стояв навколішки біля Лорен. Філіп не звернув на нього жодної уваги. Френк знизав плечима, впорснув нову дозу в перфузійну трубку й перезарядив дефібрилятор. Він установив пороговий показник на чотириста міліамперів. Стерн навіть не наказав відійти й одразу послав розряд. Уражена сильним струмом, грудна клітина дівчини різко здійнялася над землею. Однак лінія лишалася безнадійно рівною. Інтерн навіть не глянув на неї: він усе знав ще до останнього удару струмом. Він ударив кулаком у груди Лорен:
Лайно, лайно!
Френк схопив його за плечі й міцно стиснув.
Годі, Філіпе, ти вже зовсім береги плутаєш, заспокойся! Констатуй смерть і збираймося. Ти зараз просто не витримаєш, поїдь відпочинь.
Філіп стікав потом, його очі гарячково палали. Френк стишив голос, обхопив голову друга руками й змусив поглянути собі у вічі. Наказав заспокоїтися. Зауваживши відсутність реакції, дав Філіпу ляпаса. Молодий лікар нарешті зреагував. Тоді колега помякшив тон:
Повертайся зі мною, друже, опануй себе.
Ослабнувши до краю, Френк відпустив Філіпа. Погляд його був так само порожній. Поліціянти нерухомо спостерігали за лікарями. Абсолютно розгублений Френк топтався на місці. Стоячи навколішки, згорблений Філіп повільно підвів голову, розтулив рот і тихо промовив:
Час смерті сьома година десять хвилин.
Тоді він звернувся до поліціянта, що досі тримав пляшку з розчином, затамувавши подих:
Віднесіть її, все скінчено. Більше ми нічого не можемо для неї зробити. Він підвівся, узяв колегу за плечі й повів його до машини швидкої. Ходімо, ми повертаємося.
Обидва поліціянти не відривали поглядів від лікарів, доки ті сідали до машини.
Щось ці медики непевні! зауважив один із них.
Другий поліціянт зиркнув на колегу.
Тобі вже доводилося розслідувати справу, де загинув хтось із наших?
Ні.
Тоді ти не можеш збагнути, що вони переживають. Хутчіше, допоможи мені. Обережно піднімаємо тіло й кладемо його на ноші у фургон.
Швидка вже повернула за ріг вулиці. Поліціянти підняли нерухоме тіло Лорен, поклали його на ноші й накрили простирадлом. Кілька запізнілих витріщак залишали місце дії, адже виставу завершено.
Усередині машини швидкої мовчки сиділи лікарі. Френк перервав тишу.
Що за муха тебе вкусила, Філіпе?
Їй ще й тридцяти немає, вона лікарка і надто гарна, щоб помирати.
Так, але саме це вона і зробила! Хіба щось змінюється від того, що вона лікарка, ще й красива? Вона могла бути бридкою і працювати в супермаркеті. Це доля, і нічого тут не вдієш. Настав її час. Ми повернемося, ти підеш поспиш і спробуєш лишити цю історію в минулому.
За два квартали позаду них поліційне авто виїхало на перехрестя, а таксі перед ним проскочило на жовтий. Розгніваний поліціянт різко загальмував і ввімкнув сирену, у відповідь на що водій «Лімо-Сервісу» зупинився й сухо вибачився. Тіло Лорен упало з кушетки. Чоловіки пройшли в задню частину машини, і молодший з них узяв Лорен за кісточки, а старший за руки. Та коли він поглянув на грудну клітину жінки, його обличчя закамяніло.
Вона дихає!
Що?
Кажу тобі, вона дихає! Стрибай за кермо і їдь до лікарні!
Повірити не можу! Казав же я, що ті двоє медиків якісь мутні.
Стули пельку й кермуй. Я нічого не розумію, але вони про мене ще почують.
На очах обох шокованих інтернів поліційна машина різко обігнала швидку. Це ж «їхні копи»! Філіп хотів увімкнути сирену й помчати за ними, однак колега заперечив: він почувався спустошеним.
Чому б це їм так летіти?
Гадки не маю, відказав Френк. А може, це й не «наші». Вони всі однакові.
За десять хвилин інтерни запаркувалися біля поліційної машини, двері якої лишилися прочиненими. Філіп вийшов з авто й рушив до санітарного боксу. Він прямував до реєстратури, пришвидшуючись із кожним кроком, а тоді звернувся до працівниці за стійкою, навіть не привітавшись:
У якій вона палаті?
Хто, лікарю Стерн? запитала чергова медсестра.
Молода жінка, яку щойно привезли.
Вона в третьому блоці, з нею Фернштейн. Здається, вона з його команди.
Старший поліціянт, що стояв позаду, поплескав його по плечі.
Старший поліціянт, що стояв позаду, поплескав його по плечі.
Коновали, чим ви взагалі думали?
Перепрошую?
«Звісно, перепросити не завадить, думав поліціянт, але цього не достатньо. Як він міг констатувати смерть дівчини, яка ще дихала у фургоні?»
Ви хоч усвідомлюєте, що, якби не я, її б живою запхали в холодильник?
Він це так просто не залишить.
Тієї самої миті з блоку вийшов лікар Фернштейн. Він удав, ніби не помічає поліціянта, і звернувся одразу до молодого лікаря.
Стерне, скільки доз адреналіну ви вкололи?
Чотири рази по пять міліграмів, відказав інтерн.
Професор дорікнув новачкові: мовляв, його поведінка свідчить про надмір зусиль, прикладених для порятунку жертви. А поліціянта він запевнив, що Лорен померла задовго до того, як лікар Стерн констатував її смерть.
А ще додав: єдина помилка медиків те, що вони аж надто прагнули запустити серце пацієнтки і робили це за рахунок інших застрахованих осіб. Аби покласти край балачкам, він пояснив, що впорснута рідина скупчилася навколо перикарда.
Коли ви різко загальмували, розчин потрапив у серце. Відбулася суто хімічна реакція, внаслідок якої серце запустилося. Це нічого не змінює, адже мозок жертви помер. Ну а щодо серця, то щойно з нього витече рідина, воно зупиниться, якщо цього не відбулося просто зараз, доки ми розмовляємо.
Він порадив поліціянтові попросити вибачення у лікаря Стерна за надмірну емоційність своєї промови, а самому медикові сказав заскочити до нього, перш ніж іти додому.
Поліціянт повернувся до Філіпа й буркнув:
Бачу, корпоративна етика не лише в поліції існує. Не бажаю вам хорошого дня.
Він різко розвернувся й вийшов з лікарні. І хоча за ним уже зачинилися двері санітарного блоку, чути було, як він хряснув дверцятами автівки.
Стерн так і стояв, поклавши руки на стійку, й дивився, примружившись, на чергову медсестру.
Що це взагалі за історія? знизала вона плечима й нагадала: На вас чекає Фернштейн.
Філіп постукав у прочинені двері керівника Лорен. Професор запросив його всередину. Він стояв за своїм столом, повернувшись обличчям до вікна: вочевидь, чекав, що Стерн заговорить першим. Філіп так і зробив. Він зізнався, що не розуміє, про що той говорив із поліціянтом. Фернштейн сухо його перебив.
Послухайте, Стерне. Те, що я розповів поліціянтові, найпростіше пояснення, якого вистачить, аби він не написав на вас доповідну і не зруйнував вашу карєру. Ваша поведінка не припустима для людини з вашим досвідом. Коли настає смерть, треба вміти це визнати. Ми не боги, і ми не несемо відповідальності за долю. Ця дівчина померла ще до вашого прибуття, а впертість могла вам дорого коштувати.
Але як ви поясните те, що вона знову почала дихати?
Ніяк, та я й не можу цього зробити. Нам не все відомо. Вона мертва, лікарю Стерн. Хай навіть вам це не до вподоби, але вона відійшла. Мені начхати, що її легені здіймаються, а серце бється саме по собі. Її електроенцефалограма рівна. Смерть її мозку незворотна. Почекаємо, поки й інші органи відмовлять, а тоді спустимо її в морг. Крапка.
Але ви не можете так вчинити, особливо коли є такі факти!
Фернштейн висловив роздратування, хитнувши головою і стишивши голос. Він не мав наміру вислуховувати моралі. Чи знає цей Стерн, скільки коштує день реанімації? Чи ж він гадає, що лікарня виділить ліжко, аби підтримувати штучне життя «овоча»? Він негайно наказав молодику подорослішати.
Я відмовляюся прирікати родину на довгі тижні очікування біля ліжка нерухомої та несвідомої істоти, життя в якій підтримує лише апаратура. Відмовляюся брати на себе відповідальність за таке рішення, просто щоб потішити еґо якогось лікаря. А тепер підіть прийміть душ і згиньте з моїх очей.
Та молодий інтерн так і лишився стояти перед професором, наводячи аргументи з подвоєним завзяттям. Він констатував смерть через десять хвилин після того, як у пацієнтки зупинилося серце. Її серце й легені померли. Так, він докладав багато зусиль, адже вперше за всю медичну карєру відчув, що ця жінка не хотіла помирати. Він описав, як побачив у її розплющених очах боротьбу. Дівчина відмовлялася зникати в порожнечі.
Тож він боровся за неї довше, ніж прийнято, і через десять хвилин, усупереч будь-якій логіці, усупереч всьому вивченому, серце знову забилося, легені почали вдихати й видихати повітря вона повернулася до життя.
Ви маєте рацію, не здавався він. Ми лише лікарі, і нам не відомо абсолютно все. Ця жінка також лікар. Благаю, дайте їй шанс! Ми ж бачили, як після шести місяців коми люди поверталися до життя, хоч ми й нічого не розуміли. Те, що з нею сталося, не траплялося раніше ні з ким, і байдуже, скільки це коштуватиме. Не відпускайте її, вона не хоче йти, саме це вона нам сказала.