Ні, не ви, заперечив Артур.
Морін скинула поглядом кімнату.
Нас тут небагато.
Просто думки вголос.
Ви подумали вголос, що я забилася?
Та ні, я подумав про іншу людину, але висловився вголос, з вами таке не траплялося?
Лорен, що сиділа на краю столу, закинувши ногу на ногу, вирішила перебити Артура:
Зовсім не обовязково порівнювати мене із жахіттям!
Але я не називав вас жахіттям.
Цього ще бракувало! Тоді вам доведеться шукати інші жахіття, які готуватимуть для вас каву, відрізала Морін.
Морін, я звертаюся не до вас!
У кабінеті привид чи мене раптом вразила часткова сліпота і я чогось не помічаю?
Вибачте, Морін, це кумедно, я сам кумедний. Я виснажений, базікаю вголос і зовсім не зосереджений.
Морін поцікавилася, чи чув він узагалі про депресію від перевтоми.
Знаєте, треба діяти, щойно проявляються перші ознаки, інакше потім доведеться відновлюватися протягом місяців.
Морін, я не в депресії через перевтому, у мене була кепська ніч, ось і все.
Лорен продовжила:
Ах! От воно що, кепська ніч, жахіття
Припиніть, будь ласка, це неможливо, дайте мені хвилинку.
Але ж я нічого не сказала! вигукнула Морін.
Морін, залиште мене, будь ласка, я маю зосередитися, трішки розслабитися і все буде гаразд.
Ви розслабитеся? Артуре, я хвилююся за вас. Я дуже за вас хвилююся.
Та ні, все добре.
Він попросив секретарку вийти й не перемикати на нього жодний дзвінок, бо йому потрібен спокій. Морін знехотя вийшла й зачинила двері. У коридорі вона перетнулася з Полом і попросила побалакати з ним кілька хвилин наодинці.
Лишившись сам у кабінеті, Артур пильно поглянув на Лорен.
Ви не можете ось так зненацька зявлятися, через вас я опиняюсь у незручному становищі.
Я хотіла перепросити за ранок, бо поводилася нестерпно.
Це ви мені вибачте, я був у жахливому настрої.
Не варто витрачати ранок на вибачення одне перед одним, я хотіла поговорити з вами.
Пол зайшов не стукаючи.
Можна перекинутися з тобою словом?
Саме це ти й робиш.
Я щойно розмовляв із Морін. Та що з тобою таке?
Та дайте вже мені спокій, варто раз запізнитися і прийти втомленим, як миттєво оголошують, що я в депресії.
Я не казав, що ти в депресії.
Ні, але таку думку висловила Морін. Здається, вона вважає, ніби я змарнів.
Не змарнів, а мариш.
Я справді марю, друже.
Чому? Ти когось зустрів?
Артур широко розкинув руки й, хитро зиркнувши на компаньйона, кивнув на знак згоди.
Ось бачиш, ти нічого не можеш від мене приховати. Я ж казав. Я її знаю?
Ні, це неможливо.
Розкажеш про неї? Хто це? І коли я з нею познайомлюся?
Це буде трохи складно, адже вона фантом. У моїй квартирі мешкає привид, я вчора випадково про це довідався. Це примарна жінка, що ховалася в шафі моєї ванної. Я провів із нею ніч однак не спав, хоч вона й дуже гарна як на привида, не він скорчив гримасу, вдаючи мерця, зовсім ні, красива дівчина з того світу, але не те щоб вона прийшла з того світу, радше не пішла з цього, якось так. Тепер тобі зрозуміліше?
Пол співчутливо глянув на друга.
Гаразд, я відправлю тебе до лікаря.
Та годі, Поле, зі мною все гаразд, відказав Артур і звернувся до Лорен: Буде нелегко.
Що буде нелегко? поцікавився Пол.
Я не до тебе звертався.
Ти звертався до привида, він у цій кімнаті?
Артур нагадав, що йдеться про жінку, і повідомив, що вона сидить просто біля нього, на краю столу. Пол із сумнівом поглянув на компаньйона й дуже повільно провів долонею по його робочому столу.
Послухай, я знаю, що часто розігрував тебе всілякими дурницями, але зараз, Артуре, ти мене лякаєш. Ти б себе бачив: наче блекоти наївся.
Я стомився, мало спав і справді маю кепську пику, проте всередині чудово почуваюся. Запевняю тебе: все гаразд.
Всередині чудово почуваєшся? Бо зовні виглядаєш не дуже. А як справи по боках?
Поле, дай мені попрацювати, ти мій друг, а не психотерапевт, у мене взагалі немає психотерапевта. Він мені просто не потрібен.
Пол попросив його не приходити на підписання угоди, що ось-ось має відбутися, адже через нього вони втратять контракт.
Гадаю, ти не усвідомлюєш свого стану. Ти лякаєш.
Артур розгнівався, підвівся, взяв сумку й рушив до дверей.
Гаразд, я лякаю і марю, тому повертаюся додому. Посунься і дай мені вийти. Ходімо, Лорен!
Гаразд, я лякаю і марю, тому повертаюся додому. Посунься і дай мені вийти. Ходімо, Лорен!
Ти геній, Артуре, це просто неймовірний номер!
Немає в мене жодного номера, Поле. Твій розум як би сказати надто звичайний, щоб уявити, що я переживаю. Примітка: я не серджуся, бо дуже змінився з учорашнього вечора.