А все ж це божевільна історія. Визнайте. Таке складно прийняти.
Є таке, але не варто зациклюватися й проводити решту ночі, повторюючи це.
Що там лишилося від тієї ночі!
Паркуйте машину, я чекатиму на вас нагорі.
Артур запаркувався на вулиці, щоб не будити сусідів шумом гаражних дверей. Він піднявся сходами й зайшов до квартири. Лорен сиділа по-турецьки посеред вітальні.
Ви цілилися на диван? весело запитав він.
Ні, на килим. На ньому й опинилася.
Брешете, я певен, що ви цілилися на диван.
Кажу вам, я планувала приземлитися на килим!
З вас погана актриса.
Я хотіла б приготувати вам чаю, але Ідіть краще відпочивати, бо лишилося надто мало годин для сну.
Він розпитував її про обставини нещасного випадку, а вона розповіла про «примху старої англійки», про свою улюблену машину «тріумф» і про вихідний у Кармелі на початку минулого літа, що завершився на Юніон-сквер. Вона не знала, що сталося тоді.
А ваш хлопець?
Що мій хлопець?
Ви їхали на зустріч із ним?
Перефразуйте ваше запитання, усміхнулася Лорен. Воно має звучати так: «Чи був у вас хлопець?»
Чи є у вас хлопець? повторив Артур.
Дякую за теперішній час. Вони в мене бували.
Ви не відповіли.
А вас це стосується?
Ні, зрештою, сам не знаю, навіщо лізу.
Артур розвернувся й попрямував до спальні.
Може, ви таки відпочинете на ліжку? А я розташуюсь у вітальні.
Лорен подякувала за галантність, але відмовилася, бо їй і на дивані буде добре. Артур пішов спати надто втомленим, щоб міркувати про те, що відкрив цей вечір, вони все обговорять завтра. Перш ніж зачинити двері, він побажав гості солодких снів, а вона попросила про останню послугу:
Чи могли б ви поцілувати мене в щоку?
Артур запитально схилив голову.
Так ви схожі на десятирічного хлопчика. Я просто попросила поцілувати мене в щоку. Мене вже півроку ніхто не обіймав.
Чоловік повернувся, підійшов до Лорен, узяв її за плечі й поцілував в обидві щоки. А вона притислася до його грудей. Артур почувався недоладним і розгубленим. Він незграбно обійняв її тендітні стегна. Вона провела щокою по його плечі.
Дякую, Артуре, дякую за все. Тепер ідіть відпочивати, а то почуватиметеся виснаженим. Я скоро вас розбуджу.
Він попрямував до спальні, зняв светр і сорочку, кинув штани на стілець і пірнув під ковдру. За кілька хвилин його здолав сон. Доки Артур міцно спав, Лорен, лишившись у вітальні, заплющила очі, зосередилася і приземлилася навпроти ліжка, на бильце крісла. Вона дивилася, як квартирант спить. Його обличчя було безтурботним; дівчина навіть помітила усмішку, що грала в кутиках вуст. Кілька довгих хвилин вона спостерігала за ним, доки її й саму не зборов сон. Це вперше вона заснула після катастрофи.
Коли Лорен прокинулася близько десятої ранку Артур іще міцно спав.
Трясця, буркнула вона, сіла біля ліжка й енергійно потрусила чоловіка. Прокидайтеся, вже дуже пізно.
Керол-Енн, не так гучно.
Чарівно, просто чарівно. Час прокидатися, уже пять хвилин на одинадцяту. І це не Керол-Енн.
Артур спершу злегка розплющив очі, а тоді враз витріщив їх і різко сів на ліжку.
Порівняння розчаровує? запитала вона.
Ви справді тут, це не сон?
А цього можна було й уникнути, надто вже очевидна реакція. Краще б вам поквапитися, десята година вже проминула.
Що? закричав він. Ви ж мали мене розбудити!
Я не глуха. А що, Керол-Енн слабувала на вуха? Вибачте, я заснула, такого зі мною не було, відколи я потрапила до лікарні, і я сподівалася відсвяткувати це з вами, але бачу, ви не в гуморі. Тож ідіть збирайтеся.
Притримайте цей іронічний тон, це ви спаскудили мені ніч, а тепер ще й за ранок узялися. Тож попрошу, годі!
Ви страшенно чарівний зранку. Коли спите, ви подобаєтеся мені більше.
Ви що, влаштовуєте мені сцену?
Навіть не мрійте! І йдіть уже вдягатися, а то знову я буду винна.
Звісно ж, це ви винні. А тепер будьте ласкаві вийти, бо під ковдрою я голий.
А ви нині стали соромливим?
Артур попросив припинити сімейну сцену із самого ранку й мав нещастя завершити своє речення словами «бо інакше».
«Інакше» це те слово, яке часто переповнює чашу! відповіла Лорен ударом на удар.
Злісним тоном вона побажала йому вдалого дня і різко зникла.
Артур роззирнувся, кілька секунд повагався, а тоді покликав:
«Інакше» це те слово, яке часто переповнює чашу! відповіла Лорен ударом на удар.
Злісним тоном вона побажала йому вдалого дня і різко зникла.
Артур роззирнувся, кілька секунд повагався, а тоді покликав:
Лорен? Досить, я знаю, що ви тут. Але у вас справді кепський характер. Виходьте вже, це безглуздо.
Голий, він стояв посеред вітальні й розмахував руками і зненацька перетнувся поглядом із сусідом з будинку навпроти, який здивовано спостерігав за ним зі свого вікна. Артур приземлився на диван, схопив плед, обгорнув його навколо стегон і пішов до ванної, бурмочучи:
Я стою в чім мати народила посеред вітальні й розмовляю сам із собою що це за божевільна історія?
Зайшовши до ванної, він відчинив двері гардеробу й тихенько запитав:
Лорен, ви тут?
У відповідь ні звуку, і це засмутило Артура. Він хутко прийняв душ. Відтак побіг до своєї кімнати, ще раз заскочивши до гардеробу. Жодної реакції не було, тож він надягнув костюм. Чоловік тричі перевязував вузол краватки, лаючись:
Здається, сьогодні руки в мене ростуть не з того місця!
Одягнувшись, Артур рушив на кухню, понишпорив стільницею, шукаючи ключі ті виявилися в кишені. Він квапливо вийшов з квартири, зупинився, обернувся і ще раз відчинив двері:
Лорен, ви ще не тут?
Кілька секунд панувала тиша. Тоді Артур зачинив двері на подвійний замок. Спустившись одразу на паркінг через внутрішні сходи, він узявся шукати свою машину, а потім згадав, що лишив її на вулиці. Перебіг коридор і зрештою опинився надворі. Підвівши погляд, він знову побачив сусіда, що спантеличено спостерігав за ним. Соромязливо йому всміхнувся, незграбно демонструючи ключі у дверцятах авто, сів за кермо й блискавично помчав геть.
Коли чоловік прибув на роботу, у вестибюлі йому зустрівся компаньйон. Побачивши Артура, Пол кілька разів хитнув головою й скривився, перш ніж звернутися до нього:
Тобі варто було б узяти кілька вихідних.
Сам їх бери, Поле, і не доколупуй мене із самого ранку.
Чарівно, ти сама ввічливість.
Може, візьмешся за свої справи?
Ти бачився з Керол-Енн?
Ні, я не бачився з Керол-Енн, із Керол-Енн усе скінчено, ти чудово це знаєш.
Якщо ти вже опинився в такому стані, є лише два пояснення: Керол-Енн або новенька.
Ні, жодної новенької немає. Відійди, я вже і так спізнився.
Ні, серйозно, зараз тільки за чверть одинадцята. Як її звати?
Кого?
Ти свою пику бачив?
А що з моєю пикою?
Ти ніби провів ніч із танком! Тож розповідай.
Але мені немає чого розповідати.
А твій нічний дзвінок, коли ти верз усілякі дурниці, що це було?
Артур поглянув на компаньйона.
Послухай, учора ввечері я зїв якусь бридоту, тому огидно почувався вночі. Я дуже мало спав. Будь ласка, я зараз не в гуморі, дозволь пройти, я справді спізнююся.
Пол відступив, але поплескав Артура по плечу, коли той проминав його.
Я ж твій друг, хіба ні?
Артур озирнувся, тож Пол додав:
Ти розповів би мені, якби опинився в халепі?
Ти що, не з тієї ноги встав? Я просто погано спав сьогодні, ось і все. Не треба робити з мухи слона.
Добре, добре. Зустріч о першій годині, вони на нас чекатимуть на горішньому поверсі готелю «Хаятт Ембаркадеро». Якщо хочеш, поїдемо разом, я потім повернуся до офісу.
Ні, я візьму свою машину, бо потім маю зустріч.
Як забажаєш!
Артур зайшов до кабінету, поставив сумку й сів. Викликав свою асистентку, замовив кави, повернув крісло, розташувавшись обличчям до краєвиду, відхилився назад і замислився.
За кілька секунд Морін постукала у двері, тримаючи в одній руці папку «На підпис», а в іншій кухлик і пончик, що балансував на краю блюдечка. Вона поставила гарячущий напій на край столу.
Я додала вам молока. Гадаю, це ваша перша кава за сьогоднішній ранок.
Дякую. Морін, а що в мене з пикою?
Вона промовляє: «Я ще не випив ранкової кави».
Я ще не випив ранкової кави!
Для вас є повідомлення, але снідайте спокійно, там нічого термінового. Лишаю вам листи на підпис. У вас усе гаразд?
Так, усе гаразд, просто я дуже стомлений.
Саме цієї миті в кабінеті матеріалізувалася Лорен, ледь-ледь оминувши край столу. Вона швидко зникла з поля зору Артура, впавши на килим. Чоловік ураз підскочив.
Ви не забилися?
Ні, ні, все гаразд, відказала Лорен.
Чому б це я мала забитися? запитала Морін.