Не минуло і трьох місяців, як Леонід уже літав на «Іл-76» як бортінженер. Курсували з Києва в Москву, Мурманськ, Тюмень і Ташкент. Тепер це був не зіпсований алкоголем екіпаж Шевчука. Тут у Гайдамаки навіть послідовники зявилися: у години відпочинку вони пили не горілку, а ароматний зелений чай 125 і вели тривалі бесіди про життя-буття
Один із флігелів на подвірї будинку по вул. Хорива, 2-В, Київ, серпень 1977 року
Коли у двері подзвонили, Веніамін Матвійович сидів в улюбленому глибокому кріслі біля ретельно затягнутого марлею (від комарів і мух) вікна і гортав-читав газету. Доки він вибрався з глибокого, місцями продавленого аж до пружин крісла, доки вдягнув капці й дочалапав до дверей, його взяли сумніви: а раптом почулося?! Може, то у вухах задзвеніло адже за дверима було надто тихо
Та варто було почалапати назад, як з-за дверей пролунало приглушене:
Веніаміне Матвійовичу, відкрийте, будь ласка. Це я, Спартак.
Мугикнувши під ніс щось нерозбірливе, він відчинив двері. Коли сусідський підліток увійшов до квартири, спитав лише одне:
Ти знав, що я вдома, чи просто так сказав?
Знав, звісно.
А звідки?
Та ще надворі перебуваючи, побачив крізь марлю краєчок газети над підвіконням. Отож зрозумів, що ви сидите в улюбленому кріслі біля вікна й читаєте газету.
А може, я заснув?
Ні-ні, тоді б газета не стирчала вертикально і я б нічого не побачив. Просто треба було дочекатися, поки ви до дверей підійдете, ото й усе.
Веніамін Матвійович замислено пожував губами й іронічно мовив:
Ач який спостережливий То чого ж тобі треба, Спарику?
Він прекрасно знав, що хлопчина терпіти не може, коли його отак називають, проте утриматися від глузування не міг. Спартак завжди був не за віком розумним, надмірно логічним і занадто спостережливим. Діти в його віці такими не бувають просто не повинні бути! Тому Веніаміну Матвійовичу завжди хотілося дражнити, так чи інакше підюджувати маленького розумаку, намагатися вивести його з рівноваги і показати істинну, притаманну його дитячому віку мармизку. Ось і зараз
Мені потрібно, щоб тітка Дора чи тітка Брушка позичили мідний тазик для варення. Мама Гатя дуже просить.
Ну так, звісно: від «Спарика» у малого помітно тіпнулися губи, проте в іншому він залишився незворушним. От же ж удавальник!..
На жаль, моя Дора поїхала до Охтирки до знайомих. А мама на базар пішла, її також немає вдома.
А хоча б Рина є?
Рини також нема.
А хіба ви не можете позичити мені тазик? Це ж лише позичити
Про те, що у сімейства Різберґів є старовинний мідний тазик, в якому дуже зручно варити варення, знали всі сусіди з їхнього двору. Знали аж з повоєнних часів, коли мати Веніаміна Матвійовича тітка Брушка варила в ньому на продаж іриски та козинаки, а її чоловік одноногий інвалід війни Матвій Янкелевич збував саморобні цукерки через інвалідську артіль «Солодке життя». Давно це було, ох і давно ж!..
Тепер же тітка Брушка мирно доживає свій вік, Веніамін Матвійович працює на заводі Ломоносова[3], його дружина тітка Дора на меблевій фабриці, їхня старша дочка вже заміжня, молодша Рина навчається у Київському художньому технікумі[4]. Однак про знаменитий мідний тазик Різберґів і досі памятає весь двір. Особливо у «плодово-ягідний сезон»
Звісно, можу, мовив Веніамін Матвійович, однак мені хочеться дізнатись, яке варення твоя мама збирається варити?
Знаєте, у мене немає часу на те, щоб
Спарику, і чого це ти такий занудний?! От поясни, чого?! власник заповітного тазика щосили вдавав серйозність.
Бо мамі Гаті треба варення варити, а нема в чому. На нашій великій мисці на дні емаль відкололася, там сироп пригорить, якщо
Ну, то скажи мені по секрету, що у вас буде за варення?! І що почому мама купувала? Ну, Спа-а-арику-у-у, ну скажи-и-и!..
А тазик ваш мідний дасте?
Захочу дам, не захочу то й не дам.
І Веніамін Матвійович поглянув на хлопчика очима заправського злодія.
То он воно що зітхнув хлопчина. Ну, тоді гаразд. Я зрозумів, що ви хочете поговорити зі мною знічевя. Гаразд!.. А все тому, що перед моїм приходом ви читали газету «Правда», в якій немає відомостей. Утім, як і в газеті «Известия» немає правди
Спартак!!! Та тьху на тебе!.. Та типун тобі на язик, що ти таке верзеш??? обуренню Веніаміна Матвійовича не було меж. Ти б хоч головою думав, перш ніж політичні анекдоти розповідати
Спартак!!! Та тьху на тебе!.. Та типун тобі на язик, що ти таке верзеш??? обуренню Веніаміна Матвійовича не було меж. Ти б хоч головою думав, перш ніж політичні анекдоти розповідати
Я, між іншим, подумав, мовив хлопець спокійно. Просто я терпіти не можу, коли мене Спариком називають. Так само ви до тремтіння в колінках боїтеся, коли при вас політичні анекдоти розповідають. А хочете про пенсію товариша Підгорного[5] поговоримо, чи теж боїтеся?
Так, боюся!!! Бо ти ще надто малий і дурний, ти ще не знаєш!..
Все я знаю, Веніаміне Матвійовичу, не переживайте. Просто вас треба було якось зупинити. Ну, то я й зупинив як міг І ви мене негайно Спартаком назвали, як мені й подобається. А тепер давайте тазик, чи що?..
Дурнику, я ж по-доброму, а ти!..
І я по-доброму.
Ну, диви мені
Веніамін Матвійович сходив на кухню, заліз на табуретку, зняв зі стіни знаменитий артефакт, що висів на цвяху майже попід стелею, та виніс хлопцеві, що спокійно чекав у передпокої.
Мама спочатку абрикоси варити збирається, а потім ще й аличу, мовив Спартак, приймаючи дорогоцінний предмет їхніх сперечань. Почому вона купувала точно не знаю. А цукор-пісок я приніс, то по сімдесят вісім копійок за пачку, як завжди.
Та годі вже тобі! Не цікавить мене все це, відчепися.
Ех-х-х!.. Я ж казав, що вам просто нудно самому вдома, отож і відволікаєте мене. А мама Гатя між тим чекає.
От поскаржусь твоїй мамі, що ти про політику патякаєш!..
Вас же треба було зупинити, знизав плечима Спартак.
Та йди вже собі, неси тазик мамці!.. махнув на нього рукою вкрай роздратований сусіда. Хто там розбере, що тебе насправді цікавить і про що з тобою можна поговорити?..
Можна.
Що-що?
Тепер у голосі Веніаміна Матвійовича прозвучало щире здивування.
Зі мною можна поговорити про те, що мене цікавить.
І що ж це, наприклад?..
Наприклад, як ви вважаєте, чи може вийти з мене письменник?
Хто-хто?!
Письменник. Людина, яка літературні твори пише.
Тепер Веніамін Матвійович лише очима мовчки кліпав, геть розгубившись. Сказати, що запитання сусідського хлопчика його здивувало, це нічого не сказати!.. Ну так, вміє він ошелешити, вміє.
То вийде чи ні?..
Якщо з тебе хтось і вийде, то лише «стукач», який пише доноси «конторським», нарешті зібрався з думками Веніамін Матвійович.
А якщо серйозно?
Якщо серйозно Кгм-м-м Умгу сусіда переступив з ноги на ногу, пожував губами. Якщо серйозно, то письменник повинен, насамперед, багато читати. А ти що зараз читаєш, піонере юний, голова чавунна?! «Казки народів СРСР» з картинками чи щось серйозніше?
Зараз я на середині другого тому «Графа Монте-Кристо», якщо вас це й справді цікавить. А далі хочу взятися за «Гойю» Фейхтвангера.
Що-що?! Ти в якому класі, піонере юний?..
У сьомому. Тільки не треба мене «головою чавунною» обзивати, бо я знов про політику почну.
Веніамін Матвійович проковтнув грудку, що застрягла в горлянці. Далі спробував пригадати, що він читав у далекому повоєнному дитинстві, коли сам навчався у сьомому класі. «Граф Монте-Кристо» і «Гойя» Ото піонери пішли!.. Але що ж йому відповісти?! Гм-м-м
Не вийде з тебе письменника, нарешті виніс вердикт сусіда. Надто багато ти язиком ляпаєш, а такі патякала, як ти, довго не живуть.
Це те, що ви можете мені сказати?
Так, це саме воно. А тепер неси тазик своїй мамуні, патякало.
Дякую, мовив хлопець. Але перш ніж переступити поріг квартири Різберґів, озирнувся до Веніаміна Матвійовича і загадково посміхнувся.
* * *Справді, додому Спартак повертався задоволений. Зовсім не через те, що сусіда так і не дізнався про його головну таємницю. Не дізнався, що зразковий піонер і круглий відмінник-семикласник уже не один рік потроху збирає і запамятовує розповіді дорослих про Куренівську трагедію. У порівнянні із цим загальновідомі політичні анедоти видавалися дрібними «квіточками», отож про це не знав загалом ніхто в усьому світі.
Однак Веніамін Матвійович хоч як намагався дуркувати у притаманному йому стилі, та все ж сказав Спартакові дуже важливу річ: «Не вийде з тебе письменника. Такі патякала, як ти, довго не живуть». Почувши це, хлопець одразу ж запосміхався, бо згадав рядки з відомої пісні Висоцького:
И нож в него! Но счастлив он висеть на острие,
Зарезанный за то, что был опасен!..
І бажав сусіда того чи не бажав, але тим самим відповів на запитання, що стояло руба перед Спартаком щонайменше протягом півроку. Все почалося на його день народження 4 січня. Оскільки їхня сусідка вийшла заміж, перетворилася на Клару Мусіївну Алфьорову-Габель та переїхала жити до свого шляхетного чоловіка з «мужицького» Подолу на «панський» Печерськ, Спартак дістав можливість уперше в житті збирати в окремій тепер квартирі яку завгодно кількість друзів. І все це під чудовою ялиночкою