Відкритих конфліктів іще жодного разу не спалахувало, сьогоднішня сварка зі штурманом Маратом стала першою. Зазвичай польоти проходили простіше: дістали наказ, здійснили переліт, відпочили, повернулися додому, знов відпочили Щоправда, хлопці з екіпажа (за винятком Леоніда) випивали, але помірно. Так і літали у трикутнику «Київ Харків Львів», дуже рідко, буквально пару разів моталися з Києва до Ленінграда чи до Кишинева. Але таких нудних рейсів, як теперішній, не було вже давненько.
Почалося, мабуть, з того, що біля свого підїзду борттехнік зустрів Марата. Виявляється, навпроти жила теща штурмана, у якої він тимчасово квартирував, позаяк удома дружина затіяла ремонт. Привіталися й розбіглися. Однак ввечері Марат завітав до Леоніда додому і попросив:
Послухай-но, підкинь мене завтра на роботу, бо через ремонт і переїзд до тещі я вже двічі запізнювався. Наш командир Володимир Михайлович попередив, що коли спізнюся ще раз будемо прощатися. Так і сказав!..
Гаразд, погодився Леонід, тільки не спізнюйся.
Та нізащо!..
Домовились.
Вранці Леонід чекав на Марата хвилин двадцять, потім потрапили у затор і забарилися іще на чверть години. Марат одразу втік до зали очікувань, а Гайдамака ще деякий час паркувався. Через тривалу затримку їхній екіпаж відправили не до Кишинева, як було заплановано, а до Ростова-на-Дону, та ще й на «Ан-12» полетіли, й наостанок, через жахливу негоду, застрягли у пункті призначення на цілих три дні. Весь цей час члени екіпажа пиячили і вовком дивилися на бортінженера, якого звинувачували в усьому, що сталося: адже розповісти про те, що насправді запізнення сталося через Марата, Леонід не вважав за пристойне.
Пізно ввечері снігопад нарешті припинився. Аеродром розчистили, льотні смуги підготували до роботи. Вночі прийшла рознарядка перевезти до Харкова якесь обладнання. Проте оскільки екіпаж, за виключенням непитущого борттехніка, іще не встиг протверезіти, це завдання довірили їхнім колегам. Непитущим.
Святковий ранок Дня Радянської Армії і ВМФ зустріли з новими надіями. Справді, годин через пять надійшла інша рознарядка на літаку-лабораторії «Ан-12» перекинути зовсім неподалік, усього лише в Єйськ, обладнання та людей. Тепер уже екіпаж був готовий попрацювати на совість. Ще й як був готовий просто-таки рвався в небо, аби лише подалі від обридлого Ростова-на-Дону хоч би до дідька лисого!.. Як раптом радість сповзла з облич через категоричну заяву борттехніка:
Командире, машина до польоту не готова! Немає даних про час заправки літака. Для перевезення пасажирів літак не пристосований, вантаж лабораторне устаткування не упакований і належним чином не закріплений. Ось висновок і відповідний рапорт про це.
Тут почалися та-а-акі крики й матюки!.. На дошкульний вислів не поскупився жоден з членів екіпажу. Проте Гайдамака твердив неухильно:
Літак до польоту не готовий, і крапка.
Гризлися пару годин поспіль і втихомирилися, стомившись остаточно. Третя за добу рознарядка передбачала рейс до рідного Києва. Цього разу устаткування завантажили й закріпили як слід.
Ну що, товаришу борттехніку, сподіваюся, цього разу у вас заперечень немає? просичав крізь зуби командир.
Машина до польоту готова, спокійно підтвердив Гайдамака.
Злетіли. Коли набрали висоту й лягли на визначений курс, то всі мовчки покинули кабіну, залишивши борттехніка і командира сам-на-сам.
Ну, Леоніде Семеновичу, пиши за власним
Тобто?.. здивувався він.
Заяву на звільнення за власним бажанням пиши, проскреготав Володимир Михайлович. Не хоче колектив з тобою працювати, розумієш?
Не розумію.
Та невже?!
Мої дії були правильні
Можливо! Справа в іншому: не бажають люди з тобою працювати!
Чому?
Не бажають, і все. Вважай, не спрацювалися.
Але!..
Ну, годі про це. Годі!..
Коли Леонід виходив з кабіни пілота, у вухах гупало, голова йшла обертом і, здавалося, ось-ось розірветься. Він почав повільно осідати по стіні та, щоб не впасти на підлогу, намацав відкидний стілець, сів, прийняв «позу кучера», заплющив очі й повільно, але впевнено почав медитувати. При цьому перед внутрішнім поглядом чомусь стояла зеленоока дівчина, яка впевнено твердила, стискаючи порізаний палець: «Усе зміниться. Інші вже не літатимуть нікуди, натомість ви літатимете й надалі. Все зміниться. Зміниться. Зміниться». Насилу вдалося відігнати навязливий образ
Коли Леонід виходив з кабіни пілота, у вухах гупало, голова йшла обертом і, здавалося, ось-ось розірветься. Він почав повільно осідати по стіні та, щоб не впасти на підлогу, намацав відкидний стілець, сів, прийняв «позу кучера», заплющив очі й повільно, але впевнено почав медитувати. При цьому перед внутрішнім поглядом чомусь стояла зеленоока дівчина, яка впевнено твердила, стискаючи порізаний палець: «Усе зміниться. Інші вже не літатимуть нікуди, натомість ви літатимете й надалі. Все зміниться. Зміниться. Зміниться». Насилу вдалося відігнати навязливий образ
Леонід знов розплющив очі хвилин через пятнадцять. Тепер усе минулося, і можна було мислити тверезо. Що ж, заяву він напише, але з льотного загону не піде однозначно просто попросить перевести його на «Іл-76». До речі, минулого тижня пропонували місце бортінженера, і він обіцяв подумати!.. Головне, на нову машину знову переучуватися треба, тоді це зупиняло.
Але ж не тепер після прохання Володимира Михайловича! Справді, щось Леонід засидівся у товаристві людей, які не люблять його всього лише через несхожість із ними самими. Отож перевчитися таки варто! До речі, рейсів на «Іл-76» передбачається менше, зате грошей пропонують більше
Подумки борттехнік спробував пригадати свою поведінку на роботі в усіх подробицях. Здається, він ніколи не спізнювався, нікого не обговорював, ні про кого не пліткував поза очі, під час польоту не пив. Отож треба буде переконати Володимира Михайловича дати йому нормальну характеристику, якої він, безумовно, гідний.
Гайдамака наблизився до чану з гарячою водою, вперше зробив собі розчинну каву в невеликому пластиковому стаканчику, із задоволенням випив, закусив невеликою плиткою шоколаду і повернувся в кабіну зовсім іншою людиною спокійною і веселою. Усі напружено очікували наближення скандалу, проте Леонід не бажав скандалити. У мріях він уже працював на «Іл-76», а це просто останній рейс вважай, на попередньому місці роботи. За цілих вісім місяців вони так і не спрацювалися і слава богу!..
«Была без радости любовь, разлука будет без печали» співуче процитував уголос борттехнік.
Чого-чого?.. Що?.. Як-як?.. запитали всі одночасно.
Втомився я. Додому хочу. Скільки ще летіти? миролюбно посміхнувся Гайдамака.
Хвилин тридцять, зітхнув Марат і додав тихо: Навіть поскандалити не можеш як слід! І що ти за людина така дивна?.. Не розумію.
Прилетіли пізно ввечері. Леонід невимушено попрощався з усіма. У бік Володимира Михайловича кинув коротко:
Завтра вранці у начальства.
Командир ледь помітно кивнув, і борттехнік швидким кроком попрямував до парковки. Лише сідаючи в автівку, помітив, що за ним увязався Марат:
Льоню, агов! Підкинь до тещі, будь такий любязний
Але Гайдамака навіть не озирнувся на крик, а просто захряснув дверцята автівки й поїхав геть, залишивши Марата біля аеропорту.
Наступного дня, коли Леонід зайшов до приймальні, щоб написати заяву, секретарка раптом захоплено зашепотіла:
А ви, Леоніде Семеновичу, виявляється, герой!..
З чого б це раптом? сторопів він.
Кажуть, ви відмовилися від сумнівного рейсу до Єйська, при цьому не побоялися навіть гніву вашого командира Шевчука. Ну, зате тепер Володимира Михайловича зняли з посади
Що сталося, Сніжано?!
А ото й сталося, що літак впав, жертви є! Ось
Секретарка простягнула Гайдамаці якісь папери. Це був нашвидкуруч написаний технічний висновок про аварію літака.
Борт ВПС «Ан-12», ХХХ (Ростов-на-Дону). Літак тривалий час не експлуатувався. Першим рейсом після перерви став короткий переліт з метою повернення до Єйська після урочистих партійних зборів групи льотчиків-інструкторів. Заразом перевозилося й обладнання.
У польоті борттехнік увімкнув подачу палива від підлогових баків, які були заправлені дуже давно і не використовувалися. Гас у цих баках відстоявся і містив воду. Вже при заході на посадку, всього лише за 34 км від аеродрому призначення, всі чотири мотори літака по черзі зупинилися. Екіпаж спробував здійснити вимушену посадку на мілководді азовського лиману. При цьому стійками випущених шасі «Ан-12» зачепив воду і клюнув носом. При ударі фюзеляж розколовся й частково занурився у воду. Більшість пасажирів перебувала у вантажному відсіку, який швидко заповнився водою, перемішаною з гасом. Це був літак-лабораторія, не пристосований для перевезення пасажирів. Обладнання всередині салону в момент удару зірвало, що стало головною причиною загибелі людей.