Слово Боже живе і діяльне. Проповіді та промови 20112013. Т. 1 - Блаженніший Святослав Шевчук 10 стр.

Пята неділя Великого посту

Дорогі в Христі брати і сестри!

Сьогоднішнє Євангеліє, яке ми чули з уст апостола Марка, показує нам Ісуса Христа, який наближається до Єрусалима. Три Євангелія Нового Завіту  від Матея, Марка і Луки, описують усе життя Ісуса Христа: Його життєвий шлях, навчання, діла, чуда  довкола одної-єдиної дороги. Він начебто все своє життя прямує до Єрусалима. Це місто є підсумком, кінцевою метою Його земної мандрівки.

Нині Христос відкриває своїм учням зміст власного життя, каже, куди йде. Син Чоловічий буде виданий у руки язичників, Його вбють, але третього дня Він воскресне. Ідучи до Єрусалима, втретє починає говорити про свої страсті, смерть і Воскресіння. Цікаво описує цю подорож Марко.

Божественний Учитель іде до Єрусалима начебто піднімаючись, тому що місто було розташоване на плато. Тож це була дорога вгору. За Ним ідуть Його учні. Проте вони мають цілком інакше розуміння змісту цієї мандрівки. Два апостоли підходять до Христа і, немовби по секрету, кажуть Йому: «Мабуть, в Єрусалимі Ти будеш царем. Ми б хотіли бути Твоїми найближчими міністрами, хочемо якнайкраще влаштувати своє життя біля Тебе. Дай нам, щоб один сидів праворуч від Тебе, другий  ліворуч». Ті учні абсолютно не розуміють, куди йдуть, не збагнули слів Учителя. Тоді Христос починає говорити їм про чашу: «Чи можете пити ту чашу, яку Я пю?»

Поміркуймо, яке значення має слово «чаша»? Чаша  це символ людського життя. Якщо ми живемо з Богом, тоді ця чаша повна, життя щасливе. Якщо ж особа живе без Бога, то йдеться про чашу Божого гніву, чашу страждання, яку людина повинна випити аж до кінця.

Христос говорить про свою чашу, яку Він до кінця випє в Єрусалимі, яку подасть своїм учням у переддень своєї смерті і скаже: «Пийте з неї всі, це чаша моєї Крові, яка за вас проливається на відпущення гріхів». Чаша, яку Христос хоче дати своїм учням, є чашею Його життя. Той, хто пє з неї, починає жити разом із Ним. В обряді нашої Церкві теж присутній символ спільної чаші. Подружжя випиває цю чашу на знак того, що відтепер вони починають жити одним життям, вибирають одну життєву дорогу, спільні радості й негоди.

Правдоподібно, що апостол, який просив Христа бути великим у Його Царстві, не пив цієї чаші. Христос відтак йому каже: «Чи можеш ти хреститись Хрещенням, яким я хрещуся?»  тобто перебрати на себе не лише зміст, а й спосіб Його життя. І додав: «Син Чоловічий прийшов, щоб послужити, віддати життя своє як викуп за багатьох». Отже, змістом тієї чаші є не тренування, земне володіння, а служіння кожному з нас. Христос хоче випити життя кожної людини, прийняти його і відтак обновити, спасти, наповнити, замість смерті, вічним життям.

Ця Божественна Літургія, на якій ми зібралися, називається Службою Божою, бо під час неї прийде Христос, щоб взяти на себе тягарі нашого життя, нам послужити і водночас зробити нас причасниками Його Тіла і Крові, чаші, що дасть нам життя вічне.

Дорогі в Христі брати і сестри! Цей 2012 рік наша Церква проголосила Роком мирянина, присвятивши його кожному, хто прийняв Таїнство Хрещення.

Можливо, цієї неділі Христос відкриває нам, що означає бути християнином у сучасному світі, що означає жити Хрещенням, яке кожен із нас отримав. Господь посилає нас у цей світ, щоб, з одного боку, ми були причасниками Його чаші, Його Крові, Його життя вічного, а з іншого  носіями Його служіння. Кожен, хто охрестився, прийняв Христову місію, став учасником Його потрійного життєвого завдання  як царя, священника і пророка. Увесь хрещений люд є царським народом, народом священників, народом пророків (пор. 1 Пет. 2, 9). Кожен із нас має сказати собі слово: «Я є християнином і маю служити, не щоб мені служили інші; маю жити життя як викуп за багатьох». Якщо ми у своєму житті все робитимемо з любові до Бога і до свого ближнього, тоді те Хрещення, яке ми отримали від Христа, стане справді нашою особистою життєвою дорогою. Тоді ми справді беремо участь у спасительній місії Ісуса Христа. Коли прощаємо грішника, зносимо зневагу на свою адресу  ми його спасаємо своїм християнським служінням, забираємо від нього його гріх, відкриваємо йому можливість спасіння і життя вічного.

Наступної неділі ми побачимо Христа, який входить до Єрусалима як Цар. Це буде Квітна неділя. Готуємося до великого свята Пасхи Господньої, переглядаючи наше життя.

Наступної неділі ми побачимо Христа, який входить до Єрусалима як Цар. Це буде Квітна неділя. Готуємося до великого свята Пасхи Господньої, переглядаючи наше життя.

У час Великого посту, який добігає кінця, Церква особливо закликає нас приступити до Таїнств Сповіді та Святого Причастя, напитися сили вічного життя Христа з Його чаші. Нехай той заклик, який лунає до кожного з нас, буде справді завдатком того, що коли випємо все те до кінця, що Христос хоче нам дати, тоді справді сядемо праворуч і ліворуч від Нього в Царстві Небесному.

Лазарева субота

Всесвітліші та всечесні отці!

Преподобні сестри!

Дорогі брати!

Сьогодні ми переживаємо Лазареву суботу, особливий день у літургійному році. Напередодні, на Літургії Напередосвячених Дарів, коли ми співали стихири, то чули такі слова: «Ось закінчилася Чотиридесятниця». Завершується Великий піст і ми розпочинаємо Квітну тріодь, новий період у літургійному році, який безпосередньо привязаний до пасхального таїнства. Усі наступні дні, які ми переживатимемо, безпосередньо впроваджують нас у таїнства страждання, смерті та Воскресіння Ісуса Христа.

Розповідь про воскресіння Лазаря, яке описане в Євангелії від Івана, посідає унікальне місце в структурі цього Євангелія. Іван так його уклав, що після «Прологу», який ми читаємо на Пасху, розпочинається «Книга знаків».

«Книга знаків» охоплює сім подій, котрі показують, що Христос є той Месія, якого очікував ізраїльський народ. Перша подія  чудо в Кані Галилейській, а остання  власне, історія про воскресіння Лазаря. Це означає, що Іван подає нам наостанок найбільший знак, що Христос  це наш Господь, Месія. Адже, воскрешаючи Лазаря, Він показує, що є Тим, хто має в руках і життя, і смерть людини. Ісус Христос прийшов, щоб знищити смерть, увійти в смерть і дати людині вічне життя. І ось у світлі цього сьомого месіанського знаку я б хотів подати вам для роздумів на сьогодні три думки.

Перша, центральна, думка цієї події  це слова, які Христос говорить сам про себе: «Я  Воскресіння і Життя». Христос має не таке життя, як ми, Божі створіння. Апостол Павло каже, що все, що ми маємо, мусили від когось отримати. Христос є Життям! Це живий Бог Ізраїлю, який разом з Отцем і Святим Духом є єдиним живим. Христос є Воскресінням, бо поняття «воскресити» означає знову дати життя тому, хто втратив той первісний дар. Тому Христос не поспішає до Лазаря, хоч знає, що той вмирає. Він робить це для того, аби показати людям, що Він є Життям і Воскресінням.

Друга думка. Ми читаємо в книгах Старого Завіту, що кара за гріх  смерть (пор. Рим. 6, 23). Це означає, що коли хтось тікає від життя, його не хоче, від нього відмовляється, то на нього неминуче чекає смерть. Коли ми грішимо (Великий піст був якраз часом розпізнання власних гріхів і боротьби з ними), то вкладаємо себе в гріб. Погляньмо: опис поховання Лазаря  це образ грішної людини. Цього чоловіка, поклавши до гробу, звязали похоронними полотнами  руки й ноги має спутані той, хто грішить. Бо така особа завжди закривається від інших людей, її кімната стає подібна до гробу; вона боїться показати комусь, яка є насправді. Проте, як відомо, все таємне раніше чи пізніше стає явним. Як тіло людини, яка не миється, на третій чи четвертий день починає неприємно пахнути, так само гріх: хоч би як ми його приховували  зловоння з часом рознесеться довкола грішника. Це ознаки того, що ми поступово стаємо нездатними жити, тому що ми втратили особистий звязок і єдність з джерелом, яким є Христос.

Третя думка. Читаючи сьогодні цю історію, замість імені «Лазар», підставте своє імя, і тоді побачите, як Христос нас любить. Господь знає все, що відбувається в душі кожного з нас. Можливо, Він не поспішає одразу нас рятувати, щоб показати, хто є джерелом нашого життя, нашого спасіння. Христос проходить біля нас і плаче наді мною, над своїм приятелем, тому що Він нас любить. Апостол Іван каже, що коли юдеї побачили, як Христос плаче, говорили: «Дивіться, як Він його любив».

Як любить наш Спаситель кожного з нас! Однак сама сцена воскресіння є ще цікавішою. Уявіть собі людину, яка йде зі звязаними руками й ногами. Чи це можливо? Як Лазар міг звязаний вийти із гробу? Це той момент, коли Христос все ж таки промовляє до мене, прощаючи мені мої гріхи і оживляючи мене. Він каже до мене: «Святославе, вийди!» Так може сказати до кожного з вас. І тоді те, що нас звязувало, розвязується, замість зловоння Христос наповнює нас своїми пахощами.