Глухий і німий дух був знаком нездатності людини чути Божий голос, тому що в Старому Завіті з Богом можна було спілкуватися лише через орган слуху. (Каже пророк: «Слухай, Ізраїлю».) Хто не чує, очевидно, не може говорити, не має у собі того слова, джерелом якого є сам Господь Бог.
Христові слова: «Роде невірний і грішний, скільки часу маю з вами перебувати?» стосуються не так того батька, як всіх людей. Адже син був образом своїх батьків. Те, що з ним сталося, було наче згустком ситуації, в якій жили люди, котрі зібралися в той час, щоб бачити і слухати Божественного Вчителя. Часом кажуть, що діти є обличчям своїх батьків, вони виявляють те, про що тато і мама мовчать. Тому, дивлячись на того хлопця, на його недугу, Христос говорить про стан людей, яких Він прийшов спасти. Звичайно, Він вигнав злого духа із хлопця, зробив його здатним чути Боже слово і передавати іншим, але в момент вигнання того духа юнак був начебто мертвим. Тоді Ісус бере його за руку і підводить до батька.
Дорогі в Христі, під час Великого посту ми покликані, з одного боку, побачити межі своїх духовних сил і людських можливостей, а з іншого пережити Божу силу, яку можемо отримати через віру. Бо віруюча людина якраз на межі власної спроможності відчуває Божу силу. Тому Христос каже: «Нічого немає неможливого тому, хто вірує». Віра робить нас здатними переживати, відчувати цю небесну, божественну дійсність і прийняти силу, яку хоче нам дати Господь.
Упродовж Великого посту ми молимося одну цікаву молитву, яка називається «Молитва Єфрема Сирина». Думаю, що багато з вас знає її напамять. У цій молитві є такі слова: «Господи і Владико життя мого, духа лінивства, недбайливості, властолюбства і пустомовства віджени від мене, а духа чесноті, справедливості й любові дай мені, слузі Твоєму». Ми молимося про зміну духу, про те саме, що пережив хлопець із євангельської розповіді. Просимо Господа Бога забрати від нас це омертвіння, нечуйність до духовних істин, просимо Його повернути нам Божу подобу, просимо, щоб Господь допоміг нам пізнати самих себе, а відтак сповнитися Його знанням, Його силою, Його можливостями. Але часом гріх так глибоко вкорінюється в нашому серці, характері, що коли ми хочемо те зло із себе вигнати, нам видається, що ми вмираємо.
Якось, ще будучи священником, я розмовляв із одним хлопцем і сказав йому: «Такі й такі риси твого характеру є поганими, ти мусиш їх позбутися». А він мені відповів: «Отче, я не зможу їх позбутися, бо тоді це вже буду не я».
Час Великого посту ми ще називаємо часом умертвлення, бо справді, позбуваючись злого зі свого життя, нам спершу видається, що ми начебто вмираємо, подібно до того хлопця, якого зцілив Христос. Проте саме тоді ми відкриваємо, даємо місце Святому Духові, якого приходить дарувати нам Христос, щоб зробити нас повноцінними людьми, створеними на образ і подобу Бога.
Хочу нам усім побажати, щоб під час Великого посту кожен із нас пережив зміну духу, щоб ми стали віруючими людьми, щоразу більше і глибше. Як ми чули в Євангелії, батько того хлопця молився до Христа словами: «Вірую, Господи, але поможи моєму невірству». Тому щоразу, коли відчуваємо, що своїми силами, знаннями і можливостями нічого не можемо, кажімо до Христа: «Вірую, Учителю, поможи моєму невірству», і побачимо, що Божа сила змінить, преобразить наше життя, наповнить його новим змістом, новим духом і зробить можливим те, що по-людськи є неможливим. Нехай сьогодні кожен із нас відчує себе улюбленим сином і улюбленою донькою нашого Небесного Отця, а Дух Святий стане силою нашого християнського життя. Зростаючи у вірі, ми станемо сильнішими в Божому Слові.
Четверта неділя Великого посту
с. Северинівка (Київщина), 14 квітня 2013 року
Мр. 9, 1731Всечесний отче Тарасе!
Всечесні отці!
Преподобні сестри!
Хотів неочікувано сьогодні до вас приїхати, щоб у родинний спосіб з вами провести час, поспілкуватися і помолитися. Ваша громада, мабуть, наймолодша в нашій архиєпархії, проте через це вона не гірша від інших. Нині я прагну засвідчити, що ми, вся наша Церква, про вас памятаємо, дбаємо і, чим тільки зможемо, завжди будемо вас підтримувати.
Ми часом не вповні усвідомлюємо, що людина є духовною істотою. Усе те, що з нами відбувається в нашому тілесному, матеріальному світі чи навіть у психологічному вимірі, є ніщо інше, як вияв духовної дійсності. Коли ми, наприклад, відчуваємо, що в нас з якоюсь людиною є глибока спорідненість, то кажемо, що ми з нею одного духу. Чи навіть коли читаємо якогось класика української літератури, який начебто говорить про те, що ми переживаємо, то кажемо: «У цьому авторові промовляє дух нашого народу». Тож спільний дух це якась одна платформа людського життя.
Ми часом не вповні усвідомлюємо, що людина є духовною істотою. Усе те, що з нами відбувається в нашому тілесному, матеріальному світі чи навіть у психологічному вимірі, є ніщо інше, як вияв духовної дійсності. Коли ми, наприклад, відчуваємо, що в нас з якоюсь людиною є глибока спорідненість, то кажемо, що ми з нею одного духу. Чи навіть коли читаємо якогось класика української літератури, який начебто говорить про те, що ми переживаємо, то кажемо: «У цьому авторові промовляє дух нашого народу». Тож спільний дух це якась одна платформа людського життя.
Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам про дуже цікаву зустріч. Ісус Христос, повний Духа Святого, приходить в одне місто. Його зустрічає хлопець, який у собі має такого духа, що певною мірою віддзеркалює все те, чим живуть люди в тому місті. Євангелист Марко каже, що він має німого духа, котрий, тільки-но вхопивши хлопця, кидає його об землю, і той скрегоче зубами і ціпеніє. Коли Ісус Христос подивився на цього юнака, то промовив: «О роде невірний, доки Я буду з вами?» Він це сказав, бо те, що відбувається з хлопцем, насправді стосується тих людей, до яких прийшов Ісус Христос.
Це так само, як у сімї: діти є обличчям своїх батьків. Те, чим живе подружжя, про що думають і розмовляють мама і тато, дитина уважно слухає, вбирає в себе, як губка, а пізніше родинний дух наповняє цю дитину.
Ісус Христос є повний Духа Божого, Він прийшов для того, щоб увести людей в Боже товариство. Бо дух, яким був сповнений народ, відокремлював його від Бога, не давав людям бути Божими приятелями. Тому людина втратила мову, не могла говорити ні про Бога, ні про когось іншого, шкодила сама собі.
Що тоді чинить Ісус Христос? Він не просто зцілює хлопця, а робить тих людей, зокрема батька, Божими приятелями, сповнюючи їх Духом Святим. Вони стають причасниками Божого життя. Чим живе Отець, Син і Дух Святий, тим сповнює Ісус Христос цього хлопця. Бо справді, те зцілення є зміною духу. Ісус Христос робить юнака подібним до себе. Як єдинородний Син Небесного Отця, який сповнений Святим Духом, Він наповнює тим Духом юнака. «Вірю, Господи! Допоможи моєму невірству!» це ті слова, якими батько звертається до Ісуса Христа і які уможливили зміну духу.
Ми живемо в році, у якому святкуватимемо Тисячодвадятипятиріччя Хрещення Русі-України. Дякуватимемо Господу Богу за дар віри, який ось уже стільки часу плодоносить на наших землях. Що ж таке віра? Це відкритість людини до Бога і здатність сприйняти Божого Духа. Лише тоді, коли людина вірує, Господь може дати їй свій дар. Навіть більше, може сповнити її своїм життям, своїм Духом, зробити своїм приятелем. Що потрібно для того, щоб завязати з кимось приятельські стосунки? Для цього треба бути відкритим. Якщо хтось не хоче відкритися іншій людині, то ніколи не зможе розділити з нею її думок, її прагнень, її життя. Наведу приклад подружжя. Коли жінка і чоловік живуть різними думками, різними переживаннями, не мають одного духу, не відкриті одне до одного у них немає спільноти подружжя. Так само зі стосунками людини з Богом. Тому, щоб син зцілився, став повноцінним, батько просить віри. Вірю, каже, але допоможи моєму невірству.
Зараз ми переживаємо час Великого посту. Думаю, багато з вас знають, що в цей час ми молимося молитву, яка називається Молитвою святого Єфрема Сирина з доземними поклонами. Спершу ми мовимо: «Господи і Владико життя мого, духа лінивства, недбайливості, властолюбя і пустомовства відійми від мене». А потім: «Духа чистоти, смирення, любові і покори дай мені, слузі Твоєму». У цій молитві ми прохаємо Господа Бога якраз про зміну духу.
Бажаю вам і собі, щоб наша сьогоднішня зустріч насамперед завязала між нами приязнь і приятельські стосунки. Глава вашої Церкви хоче бути з вами, хоче бути вашим приятелем, хоче поділяти з вами усі ваші радості й труднощі. Погляну сьогодні, де будується ваш храм, що робить ця громада для того, аби ми жили одним духом, Духом Божим, Духом Святим. Крім того, просімо сьогодні, у цій Літургії, щоб Господь Бог робив нас щоразу більше віруючими. А я проситиму Його, щоб ви і ваші діти справді зростали у вірі. Помолімося молитвою євангельського чоловіка: «Вірю, Господи! Допоможи моєму невірству!» Якщо так буде, якщо Дух Божий буде серед нас і в нас, то, будьте певні, всі наші гріхи і немочі можна буде подолати, а все те добре, що ми хочемо збудувати, і в нашому житті, і в нашій громаді, і в нашій Церкві, з Божою допомогою зможемо зробити. Бо цей дух невірства виганяється тільки молитвою і постом. Нехай цей час нам для цього послужить.