Ті ознаки, які приноситимуть люди на Страшний суд, є наслідком їхніх вчинків. Бо ми часом думаємо, що те, що ми робимо, не впливає на наше життя, або те, що робимо таємно, ніяк не впливає на нас. Однак насправді той, хто краде, не може не стати злодієм, чи той, хто є немилосердним, не може не стати жорстоким. Кожен вчинок людини позначається на ній, залишає слід у її серці, а відтак надає їй певних ознак, що пізніше поставить її праворуч або ліворуч від Небесного Судді, тобто він приведе особу або на вічну погибель, або на вічне щастя в Небесному Царстві. Святий Григорій Ніський каже, що ми, живучи, певною мірою є батьками самих себе, бо через свої вчинки наче породжуємо в собі той образ, в якому станемо колись на Страшному суді.
Прикметно, що ми посвячуємо цей іконостас у неділю, коли роздумуємо над цією правдою віри. Чому? З одного боку, ми хочемо подякувати нашим жертводавцям, добродіям, які вчинили добре діло, і таким чином цей іконостас не лише навічно закарбується тут, у семінарії, у памяті семінаристів, а й у душі жертводавців. Ми просимо, щоб Бог памятав про цей добрий вчинок тоді, коли буде судити живих і мертвих.
На початку я згадав, що іконостас є важливим способом виховання семінариста. Вам, напевно, відомий славний вислів Федора Достоєвського про те, що краса врятує світ. Вважаю, що молодій людині можна багато чого пояснювати, навіть можна на неї впливати через дисципліну, але краса це найсильніший засіб, як вплинути на розум, уяву, духовний світ юнака чи юначки.
Святі Отці вважали, що в людини, яка споглядає ікону, тільки дивиться на неї, преображаються очі, ця особа стає інакшою. Бо ікона це не тільки витвір мистецтва певного століття. За християнським віровченням, ікона це вікно у невидимий світ. Вона робить видимим те, що звичайним нашим тілесним очам є невидиме.
Часом можна почути питання від наших людей про те, навіщо в церквах іконостаси, мовляв, вони закривають престол і те, що відбувається навколо нього. Я відповідаю, що все навпаки: іконостас відкриває те, що інакше було б для нас невидимим. Він показує, хто присутній під час Літургії навколо престолу: Ісус Христос, Богородиця і всі святі. Дає нам можливість споглядати невидиме і бачити невидимого Бога.
Святий Іван Дамаскин говорив: «Якщо хтось тебе запитає, якою є твоя віра або в що ти віриш, то покажи йому ікону. І будеш сповідувати віру в єдиного Бога в Трьох Особах, який воплотився і став видимим, помер на хресті задля нашого спасіння і відкрив нам можливість споглядати Небесне Царство та бути його учасниками».
Нехай Господь буде для нас милостивим Суддею у день свого славного пришестя. А ми готуймося до цього дня добрими ділами, молитвою, преображенням на нашій духовній життєвій дорозі, щоб колись разом, як сьогодні в цьому храмі, могли зустрітися праворуч нашого Небесного Отця і почути слова: «Прийдіть, благословенні, і благословенне Царство Небесне, яке вам підготоване від створення світу».
М'ясопусна неділя
м. Вишневе (Київська область), парафія Святої Анни, 10 березня 2013 року
Мт. 25, 3146Дорогі в Христі!
Насамперед хочу сердечно подякувати всім вам за можливість разом із вами помолитися. Прибув до вас, щоб засвідчити вам свою повагу, память про вас, щоб ви почувалися справді любленими синами і доньками своєї Церкви. Оскільки ця невеличка громада є однією з наймолодших у нашій Церкві, то вона, можливо, найбільш люблена, і про неї нам потрібно найбільше дбати й памятати.
Ось уже за тиждень починається Великий піст. І сьогодні, у цю неділю, яка називається Мясопусною, ми чуємо Євангеліє, що розповідає нам про Страшний суд. Для того щоб правильно зрозуміти це Боже слово, яке Христос сьогодні до нас промовляє, ми повинні передусім побачити в тому Євангелії добру новину.
У чому ж полягає ця добра новина? Насамперед у тому, що Господь Бог, згідно з нашою вірою, є Богом всюдисущим. «На всякому місці володіння Його, благослови, душе моя, Господа», так співає псалмоспівець Давид (Пс. 103, 22). Однак Його присутність не є нерухомою, статичною. Господь Бог приходить, наближається до людини. Одного дня Він прийшов на землю, народившись і ставши людиною. Відтак приходить до нас щодня через тих людей, яких нам посилає, скеровує до нас Боже слово людською мовою. Проте в повний спосіб Він прибуде тоді, коли завершиться історія цього світу. Господь тоді прийде в славі та засяде на її престолі і збере до себе всіх людей від початку й до кінця світу. Всі люди стануть перед Ним на Страшному суді, щоб здати звіт з усіх своїх вчинків.
Описуючи це всесвітнє судилище, Євангеліє розповідає нам, що Пастир, який знає кожного з нас, одних поставить праворуч, а інших ліворуч. Чому? Тому що кожен із нас прийде в цей момент зустрічі з Христом із чимось, що принесе у своєму серці. Той Добрий Пастир на тому Суді не буде нам чогось давати або кудись нас скеровувати. Просто виявиться все те, чим ми все своє життя жили. Святі Отці кажуть: куди людина йшла всю свою земну дорогу, туди прийде і на Страшному суді.
Та Христос говорить про ще одну важливу рису: Він до нас приходить щодня в особі найбільш потребуючої людини. Господь не запитає нас, в яких квартирах ми жили, в яких храмах молилися, на яких автомобілях їздили Він нас запитає, що ми зробили для Його найменших. Бо Христос каже: «Те, що ви зробили одному з Моїх найменших, ви Мені зробили». Цікаво, що коли ми чинимо діло милосердя комусь, коли відвідуємо хворого чи вязня, коли годуємо голодного, напоюємо спраглого, з нами щось відбувається. Той вчинок милосердя нас змінює, робить нас такою особою, яку на Страшному суді Христос виявить і скаже: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, і наслідуйте Царство, яке підготоване вам від створення світу».
Наша Церква проголосила Мясопусну неділю Днем соціального служіння, коли наші вірні мають подбати про ближніх, які найбільше потребують допомоги. Служачи таким людям, ми служимо самому Богові. Отже, цей вчинок милосердя це не просто прояв якогось суто людського братерства чи солідарності, а релігійний акт. Ми тоді справді вшановуємо Бога, який присутній в образі цього ближнього і потребуючого.
У цей день хотів вшанувати вас, цю, можливо, одну з найбільш потребуючих громад Київської архиєпархії, і показати вам, що ви є синами й доньками великого Бога, до яких Він щодня приходить. Нехай цей мій візит до вас буде знаком того, що Господь Бог про вас памятає і вас любить.
Бажаю вам, щоб ви мали відкрите духовне око і побачили того Бога, який наближається до вас. Будьте багаті на вчинки милосердя, бо тоді ставатимете тими, кого Господь Бог покличе і поставить праворуч від себе в Царстві Небесному. Бажаю вам також Божої сили і того величезного натхнення, щоб ви любили Господа Бога і свою Церкву так, як ви це робите сьогодні.
Четвер першого тижня Великого посту
с. Унів (Львівщина), Свято-Успенська Унівська лавра, 29 лютого 2012 року
Преподобні отці, браття та сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Ми щойно вперше цього року бачили Літургію Напередосвячених Дарів. Наша Церква порівнює Великий піст із сорокарічним блуканням. Так, ми сорок днів ітимемо до Пасхи Господньої. Щоб нас покріпити в цій мандрівці, аби ми не втратили духовних та фізичних сил і могли дійти до мети нашого духовного подвигу серед великопісної Богослужби, Христос подає нам Таїнство Євхаристії, як колись годував небесним хлібом євреїв у пустелі.
На закінчення цієї Літургії я б хотів поділитися з вами роздумати над одним дуже важливим життєвим даром, який має наш народ. Це найцінніший скарб серед усіх скарбів. Щось таке, що ми отримуємо у спадок від батьків; що справді є першим найважливішим кроком у дорозі до християнської досконалості; що сьогодні люди часто втрачають. Ідеться про віру, яка є величезним Божим даром. Віра це те найважливіше, що може дістати людина тут, на землі, під час своєї земної мандрівки.
Спитаймо себе сьогодні, цього вечора, наскільки ми є віруючими людьми. Без віри немає християнської досконалості і без віри немає справжнього Великого посту. Святий апостол Павло, навчаючи людей, каже, що віра це цілковита відкритість людини до сили Божої дії. Віра це не лише якесь знання певних правд. Вірити не означає належати до певної церковної громади. У нас часто люди кажуть: він змінив віру. Це зробити неможливо. Бо віра це дар, який робить Господа Бога присутнім у нашому житті. Коли людина відкриває своє серце і свою душу до Господа Бога, Він реально туди входить. Завдяки дару віри ми здійснюємо первісний задум Бога, за яким Він створив людину.
Бог нас створив, щоб ми були богоносними, щоб зберігали Його у своєму серці, щоб були Його храмом. І це ми можемо здійснити лише тоді, коли віримо, приймаємо Того, кого маємо носити.
Багато людей думають, що в нашому житті достатньо повірити один раз, достатньо одного разу сказати собі (можливо, у дитинстві): так, я вірю в Бога. Це хибна думка. Бо у вірі треба зростати. Це подібно, як із одягом: дитина росте, і батьки думають, що наступного року ці штанята чи ця спідничка будуть замалі для моєї дитини і треба буде подбати про одяг відповідного розміру. Так само маємо зростати у вірі, щоб те носіння Бога відповідало нашому сучасному життю.