Мисливські усмішки - Остап Вишня 6 стр.

Хвороби на очах

Звуться більмом. Усі очні хвороби всі вони більмо. Інших нема. Ліки дуже добрі. Таких ліків і покійний професор Гіршман{41} не знав.

Пізнати більмо дуже легко в кожної людини (принаймні його легко впізнає баба Палажка).

Коли до вас приходить хвора й держиться за око, ви зразу кажіть:

 Більмо! Я так і знала.

І зразу ж, щоб не затягти хвороби, й починайте:

 Господи, поможи! Пресвята Богородице, мати помошнице! Стань мені в поміч, у рожденного, молитовного (імя) більмо з ока ізігнати. Їхав святий Юрій на білім коні з білими хортами білого зайця ловити. Білого зайця не впіймали,  у рожденного, молитовного, хрещеного (імя) більмо з ока ізігнали. Йшли три отці святі, за ними три звірі люті: перший чорний, другий білий, третій сірий. Як уздріли більмо зїли

Тьху! Тьху! Тьху!

Зубний біль

Це дрібниця. Вмить, в одну мить заніміє, тільки прокажіть тричі:

Оце «Тьху! Тьху! Тьху!», як бачите, обовязкове при всякій хворобі. Без «Тьху! Тьху! Тьху!» нічого не поможе.

Жіночі хвороби

Є тільки одна жіноча хвороба. Зветься вона сояшницею. Це коли «золотник не на місці». Хвороба дуже серйозна, й лікувати її треба вміючи. Але нашому «професорові» це все одно, що не найду підходящого порівняння.

Логіка в лікуванні сояшниці є. І навіть велика. Раз «золотник не на місці», значить, його треба поставити на його власне місце. От і все! Як це зробити? Треба знати. І баба Палажка це знає. А Наркомздрав, напевно, не знає й улаштовує різні гінекологічні лікарні, родильні доми і т. ін. Витрачає силу грошей А воно треба тільки покласти в макітру трохи конопель, запалити й приставити ту макітру вінцями до пупа. Ніби така велика «кровососна банка». Воно як потягне й перетягне «золотник» на своє місце Але тут треба високого хисту, щоб не допустити до того, що і всю хвору втягне в макітру. Як тільки вже макітра втаскала в себе весь живіт, треба шарахнути по макітрі макогоном. Воно й «одпустить» А «золотник» уже на місці, як живий.

Що макітра пропаде, то нічого: для того, щоб людину од смерті врятувати, можна макітрою пожертвувати, хоч би й яка дорога вона була.

Забув іще сказати про «внутрішні» хвороби.

Із «внутрішніх» хвороб найчастіше трапляється нутряна сибірка.

Нутряна сибірка це хвороба, від якої здебільша мруть, хоч і ходять до баби Палажки якраз тоді, як перші півні кукарікають.

Але завжди запізнюються

 Позавчора, голубочко, треба було б прийти, а тепер навряд чи допоможу!

 Та позавчора я ще здорова була!

 Ні-ні! Треба було, треба!

А взагалі «охорона народного здоровя» на селі була поставлена дуже добре. «Медичних пунктів» у кожному селі було по пять-шість, коли не більше. «Ліків» так само чимало. Навіть багато. Я гадаю, що коли б їх було хоч трішки менше, не так би заробляли попи на «сороковустах».

Р. S. «Молитви» (вищенаведені) мені пощастило позаписувати, хоч і з великими труднощами та хитрощами. Баби не дають їх, бо «вони після того теряють силу»

Як ми колись учились

Дуже рано починалася за старих часів професійна на селі освіта.

Тоді вона починалася, коли Ванька або Одарочку було вже «одлучено» і коли Ванькові або Одарочці сорочка підіймалася вище того місця, про яке ви зараз думаєте, і завязувалася вузлом на спині.

 Щоб не закаляло! А то воно в мене, вибачте, на втори слабеньке.

Ванько (або Одарочка) у цей час свого віку вже міцно трималося за материну спідницю і весь час:

 Мамо! Моні!

 Ось не мáмай мені над душею! На ось дубця, пожени гуси за ворота. Він у мене хороший хлопець! Пожени, пожени! Мама на базар поїдуть, гостинця куплять! Отак, отак їх! Гиля, кричи, гиля! Отак! От цяця Ванько! От цяця! А Меланя кака,  вона мами не слухає! Жени! Жени!

Це були перші й найраніші кроки нашої освіти.

Гуси це був перший і обовязковий етап нашої освіти.

Програма нашої освіти у нас на селі складалася на підставі споконвічних традицій і на підставі життєвих умов.

Їхніми інструкціями ми керувалися, за їхніми вказівками ми йшли.

Так, значить, перша наука це гуси.

Їхніми інструкціями ми керувалися, за їхніми вказівками ми йшли.

Так, значить, перша наука це гуси.

Пасти гуси, впасти їх так, щоб у чужі копи не вбралися, пригнати додому всіх до одного це була програма нашого «технікуму», першого, сказати б, курсу.

Коли ви цього іспиту не складете, коли у вас одберуть де-небудь у чужому просі або на чужій стерні картуза або ж ви, навчаючись поціляти, бахнете гусеня грудкою по голові і приженете додому замість восьми гусенят семеро,  крім того, що на вас буде побито нового-новісінького віника, вас ніколи не переведуть на вищий курс.

Вищий курс це свині.

Самі ж ви, певна річ, розумієте, що це вже справа далеко серйозніша, ніж гуси.

Свиню ви вже в самій сорочці не впасете. Тут уже обовязково потрібні були штани Хоч і з прорішкою ззаду, а проте штани, та ще й на одній підтяжці.

Замість дубця потрібний невеликий кийок.

Цю справу доручалося громадянинові від шести років. Раніше ні. Бо тут треба було певної вже кваліфікації, а найголовніше поважності.

Сказати:

 Аля! Бодай була вона тобі здохла!

Це не те, що невинне й наївне:

 Гиля-гиля!

Тут уже треба було, щоб свиня почувала, що над нею є верховне начало, треба було вчасно й уміючи вхлудити її кийком, не хапаючись і не нервуючись, а свідомо своєї гідності, ніби так, між іншим, прослати на вигоні басом:

 А куди ж ото ти пішла? Кажи, га? Куди, ря-а-а-а-ба?

А потім солідно додати:

 Сибірки на тебе нема!

«Володарем» над свинями ми були до 1011 років. Потім ішли такі «курси» вищої освіти:

Телята.

Вівці.

Корови.

Коні

Переступивши на телячий курс, вже «дозволялося» вкрасти в батька паперу й закурювати цигарку з кінського кізяка або прохати в прохожих (тільки не з свого села!):

 Дядю, закурить нема?!

 Нема!

 Так дайте ж хоч сірничка!

В цей час (узимку) починалася й загальна освіта в місцевій церковноприходській або в народній школі

Звичайно, коли була та школа та були чоботи, щоб у школу ходити.

Дійшовши до кінського курсу, ввечері вже можна було, пригнавши коней додому, вискочити на вулицю на колодки.

Коли мати, було, почнуть:

 Уже, сибіряко, хата тобі чимсь тхне? Уже на вулицю?

Можна було матері відповісти:

 Та!

А як батько почнуть, краще мовчати. Бо в батька аргументи були значно солідніші:

 Ти не той, не дуже! Що ото чоботи вже «бутилками» пристроюєш? Ти мені дивись! Побю на сукиному синові істика{42} до цурки{43}!

Батькові іноді тільки можна було сказати, та й то потихеньку:

 Та я хіба, тату, що?! Я ж нічого

Кіньми закінчувалася освіта в нашому «технікумі».

Освіта в «технікумі» провадилася однаково для хлопців і дівчат.

З певними, розуміється, відмінами: одночасно з «технікумом» хлопець вчився погоничувати, тесати, стругати, а дівчинка коноплі брати, тіпати, прясти, вишивати.

А далі функції хлопчачі й дівчачі різко розмежовувалися: хлопець ішов на плугатаря, на косаря, а дівчина на полільницю й на вязальницю.

Співати вчилися разом на колодках. Співать це обовязково, як дихати.

Закінчувалася наша освіта материними словами:

 Женить би вже лобуряку слід!

Або:

 Та моя вже доросленька! Кума казали, що Іванів Максим уже напитував! Мабуть, так у мясниці й обкрутимо! Час уже!

Кінець був нашій освіті.

А тепер як подивишся і семилітки, і десятилітки, технікуми, інститути, університети, академії Ой як «тяжко» тепер нашій молоді! Нам було значно легше!

19231954 рр.

Мед

Мед штука солодка!..

Це найстаріший у нас пасічник дід Глушко так.

Сидимо на пасіці, люльками попахкуємо, на бджілок милуємося.

А вони дощем золотим на сонці до вічка падають.

І гудуть, гудуть, гудуть

 Гудьоть! Медок несе!

 Хароша, дідусю, комаха! Маленька така, жвавенька А дивись, на зиму й буде з чим шулики їсти!

 Тваринка діствительно бідова!.. Ач, як гудьоть!.. Да-а-а! Загув і я оце якось! От, брат, загув! Думав, що анба{44} мені! Не буде, думав, старого Глушка!

 А ви чого «загули»? По-бджолячому, чи як?

 По-бджолячому Як хряснувсь, так думав, чи хоч цурпалки стара позбирає. А все язик наш поганий! Не вдержишся, скажеш, согрішиш, от воно тебе й кине! З бджолами треба по-хорошому Божа вона тваринка й порядок любить

 А що сталось, діду?