Бо сенсу життя нема! випалила Оля. Затям собі раз і назавжди і матимеш спокій.
А що є?
Сенсики.
Смієшся з мене, так?
Ні. От дивися, що я думаю. Мій тато, наприклад. Йому десь сенс життя. Мій, мамин, сусідів. І навіть сенс життя Бога його не цікавить. Він має свій сенсик, який полягає в тому, щоб керувати. Йому дай у сто разів більше грошей і скажи: «Сиди сам у кабінеті, працюй», він не буде. Він радше за копійки гаруватиме, але щоб мати можливість когось повчати, нудити: «І те не так, і це не те», ну, ти розумієш
Може, він енергетичний вампір?
Та який там вампір? Хлоп із села. З тяжким дитинством! У нього всі в родині пили, а він заприсягнувся стати зразковим господарем, щоб довести всім! А хто такі «всі»? «Всі» то ніхто. Терплять рідні. Я, мама, тепер ще маємо малого. Гордієм названого. На старість безхмарну змайстрованого, щоб було кому горня води подати, коли мене чорти в невістки занесуть Я собі можу тільки уявити, як батько братика, коли той підросте, дістане своїми сенсиками!
Боже милий!
Мені теж малого шкода!
Та ні, я про себе! вигукнула Галя і накинулася на печиво, наче не їла тиждень. Про свій сенсик! Я ж сиджу на яблучній дієті й прес, як дурна, накачую лише задля того, щоб показати жирафові Денису, що він помилявся, коли мене на руду проміняв!
І що?
Та в тому-то й справа, що нічого! Він з рудою, а я тутки голодую! Олько, твоя теорія сенсиків працює! Ти сама придумала чи десь вичитала?
Життя придумало. І відкрило мені очі. Бо коли в тата був сенсик довбати всіх і всюди, то в мене втекти! Вирватися з клітки на волю і довести собі (зауваж собі! це ключове слово), що радість є.
Цікаво. І що ти для цього робиш?
Ще не роблю. Нині хотіла почати, але не вийшло.
А втім, ти
пташка. І я на волі. Крила в мене розпрямлені, працюють. Я тільки вирішую, в який бік летіти. Де більше радості можна вхопити
Зрозуміло
Ґ
Кінець Галиній філософії, або мстивий епізод, що звалив провину на собацюру і взяв у заручники грушу
При Галиному «Зрозуміло» за вікном почулися крики, хрумкіт парканчика, Боксове гарчання. Оля і Галя вигулькнули з хати і побачили притулених до стовбура старої груші двох дівчат, а перед ними грізного, мов Змій Горинич, Бокса. І хоч він, як нормальний собацюра, кольорів не розрізняв, але розумів, що з волоссям у цих пискавок щось не гаразд. Мають якусь проблему, і доволі небезпечну. Бо такими дивними вібраціями від них пре, що так і кортить потягати їх за патли. Але зась. Не можна. Бокс досвідчений боєць, він знає, що коли не стримається, то буде біда, приїдуть гицелі, поставлять йому діагноз «сказ» і прощавай, душко, зустрінемось на небі! А там не знати, чи є тепла буда, борщ хазяйчин з реберцями, підгорілі шкварки і постійні гостинці від квартиранток, які хоч-не-хоч, а щось смачненьке, готуючи, зіпсують-таки і йому підкинуть. А що для людини з душком, то для псюри самий смак!
Вийшла пані Стефа з ліхтариком. З таким потужним світлом, як на чолі локомотива. Схоже, ліхтар був зі старих запасів, з тих щасливих молодих років, коли поїзд пирхав, як лошак, розвозячи по всенькій країні молодість, силу і красу.
Бокс, фу! скомандувала.
Псюра, видко, був солідарний з хазяйкою, що біля груші сказала «фу». Та не одне, а цілих два. Тому й гарчав. Господиня посвітила на полонянок. Одна була рожева, друга блакитна.
Мати Божа! вирвалось у старої. Чого треба? запитала.
М-ми щедрувати йшли сказала блакитна голова. Рожева закивала, що так, правда.
Точно! Клоуни! А колись так не наряджалися Куди світ котиться? господиня схопила Бокса за гриву і потягнула до буди. Він зробив два кроки і застряг.
Дайте йому ковбаси! порадила Оля.
Іще чого! обурилась пані Стефа.
То тягніть!
Пані Стефа тикнула пальцем у кольорових полонянок, що посміливішали, але грушу-фортецю покидати не спішили.
До кого ви йшли щедрувати?
До Олі.
Аякже
Оля зникла у своїй конурці. Вийшла з добрим куснем Галиної копченої ковбаси.
Пішли, Боксе, сказала. Защедрую тобі трохи. Заслужив ти, братику, жити по-новому. «Щедрик-ведрик, дайте вареник, грудочку кашки, кільце ковбаски, ще того мало дайте і сала, а як донесу, дайте й ковбасу». Ну як? зазирнула шалапутна Оля в очі хитрому собацюрі. Годиться? Бокс завиляв хвостом. Книжки пишуть, що так пси радіють. Є версії, за якими вони навіть сміються хвостом, бо на писку усмішка їм не вдається. Вишкіритись виходить, а усміхнутися ні. На те вони й собаки, щоб бути такими унікальними сміхунами. Зате люди либляться вздовж, упоперек, діагоналями, ромбами і кругами, словом, по-всякому, до ладу й не до ладу, зовсім не переймаючись при цьому, чи їм справді радісно. Певно, з часом Бог удосконалить людину і відновить їй хвоста, бо як інакше дізнатися, лицемірить вона чи ні? І дівчатам-щедрувальницям було б легше. Не трусилися б зараз під грушею в подертих джинсах, брудних платтячках, з дурнуватими усмішками, а висіли б собі он на тій гілляці, що до вікна зазирає, за хвостики свої причеплені, й щедрували б господарям на щастя і собі на радість.
Господиня спочатку хотіла за паркан зламаний завестися, прочухана виписати, як тим, хто йшов щедрувати, так і тій, що мала їх прийняти, та коли побачила пошматований одяг щедрувальниць, то всміхнулася винувато, згадала, що щось там у неї в духовці горить і зникла. Бо хоч дівчата й проникли у її приватну власність, але пообдирав їх її приватний пес. Тож могли бути проблеми, а дільничний їхній такий гад, що без хабара не вступиться. Якщо на собаці не вийде нагріти, то візьме своє на незареєстрованих квартирантках. Бо ж пані Стефа все-таки бізнесмен!
Отакі-то палахкотливі, як зірки, вечори українські в ніч на Старий Новий рік! Якесь собі подвірячко із шістьма душками, двоє з яких тимчасові, двоє взагалі випадкові, одна постійна і пес! А стільки емоцій! Цілий світ просто! А вражень? Хоч бери та пиши книжку про той вечір, бо немає в Божому замислі нічого випадкового!
Немає! Принаймні для пані Стефи, бо вона була глибоко віруючою жіночкою. І через шпарину в шторі дивилася, що буде далі.
Яна і Оксана, оглядаючись, чи Бокс не біжить, упірнули до хати. У коридорі перезирнулись. Галя не стрималась хихонула, згадала про крутих дівчат «кольорових», які тепер були схожі на двох обскубаних курок. Оля була серйозна, супилась і мовчала.
Хотіли зробити тобі сюрприз розвела руками Яна.
Сюрприз удався. Ще в магазині, умить зреагувала Оля. А що? Її територія, має право повикаблучуватися. Де ж, як не тут?
Коротше, колемось. Наш план провалився, як сантехнік у каналізацію. Точніше, пес, щоб він здох, усе поламав Збирайся, в нас вечірка, вже все готове
Серйозно? іронізувала Оля. Памятала, якою дурепою в магазині почувалася. З мене на сьогодні досить.
І так планувалось одразу. Згідно зі сценарієм. Решта все просвітницька завязка.
То що, конфлікту ще не було? запитала Галя.
Був. Під грушкою!
А Галя злопамятна-таки. Вміє смоли гарячої в душу розятрену підлити. Памятає, як кольорові дівиці у перші дні навчання вчили її «вітатися». Боксу презент треба зробити. Привітав їх по повній програмі. З Новим роком! Молодець! Штани їм зробив модні, подерті. І плащики із вкрапленнями плям кори грушки!
Можеш свою дотепну подружку взяти, якщо хочеш! Яна кивнула на Галю. Будемо ми двоє і ви двоє. Хоча передбачалося троє.
Дякую! заплескала в долоньки Галя. По-чудернацькому. Як в цирку клоуни. Якби не почала одягатися, то й невтямки було б, що означає її «дякую» іде чи не йде.
Що, вперед? не вірила своїм очам Оля. Галя-пічкур, яку з хати навіть романтичними зірками не виженеш, хоче кудись на ніч холодну зирячи чалапати?
Певно, що так! Раз такі круті, авторитетні дівчата запрошують! Я за! Двома руками! Галя взяла ще й Олину руку і піднесла її догори. Три за! підбила підсумок голосування. Одностайно! Гайда в гості!
Що робить з покинутими дівчатами-мовчунками стрес! Язик розвязує! Ото екземпляр! Щебетух сковує, як льодовиком, заганяє в глуху депресію, в німоту й глухоту, а Галю зцілив. Чому? Бо вона мудра дівчина, розуміє, що коханий може її покинути будь-коли, і навіть другом запропонує бути, але переживати за неї він не зможе. Хоче, може, та не зможе! (Класний каламбурик змайструвався.) Сил забракне! А Галя не в тімя бита бути самотньою, та ще й нещасною, не хоче. Не дозволить собі. Дієта так, це ще півбіди, можна і перетерпіти, для себе старається і для потенційного нового коханого, а страждання ні. Хай Дениско страждає, коли збагне, який скарб утратив. Ох, буде проситися, на колінах молитиме повернутися, а Галя суворо і гордо скаже: «Пішов геть!» Обернеться і зникне з його очей, як із подіуму. Потім ніч не спатиме, гадатиме, чи не переборщила з інтонацією в одкровенні «Пішов геть!» і надіятиметься, що він прийде ще (бо ж любить-таки), і вона буде милостивішою. Отож усе вже запрограмовано наперед. Майбутнє давно визначене! Бог марно хліба не їсть!
Яна й Оксана настрій мали трохи попсований. Бокс їм не тільки сценарій шоу запоров, а й лахи спаскудив. Але оптимізм покинутої Галі їм дещо духу піддав, вони розправили груденята, стріпнули кольоровими голівками, заспівали: «Час рікою пливе, як зустрів я тебе, як зустрів я тебе, моя пташко, довго-довго дививсь, марно очі трудив, та впізнати тебе було важко».
Коротше, молодь України! Вище голову і до пригод кроком руш! Щоб, Боже борони, не сидіти з таким стражденним обличчям, як у моєї мами, коли вона «Час рікою пливе» чує. Бо це кінець світу, повірте, попередила Оля.