Та ну її до біса, ту конспірацію! Через стару з порохнявим мозком вона буде тутечки мерзнути, роль ступи для тополі-яги виконуючи?! Розправила крильця, струснула голівкою, попливла до хвіртки гордо, як чайка козацька після вдалого походу, хоча трофеїв Оля ниньки й не мала. Хіба один досвід називається. Якщо його розшифрувати, то звучатиме приблизно так: усім на тебе начхати, тож якщо хочеш літати стань спочатку сильною. Інакше посадять у клітку і будуть з тебе знущатися.
Господиня витріщилася в темінь вечірню знайому ходу вздріла. В такі роки й зір, як в орлиці Хоча господиня більше на відьму з казок схожа. Розпатлана, зла і липка, мов мухоловка. «А може, душі теж на клей ловляться?» подумала Оля. І щоб від гріха подалі, мовила: «Прости, Господи». Взялася за хвіртку, металеву, затерту до блиску, як ніс якогось відомого туристичного клоуна, якого треба обовязково потерти, щоб щастя мати і гроші.
Що вже натворила? запитала хазяйка.
Оля стала, витріщилася на стару, роздратування не приховуючи.
Ви до мене? напружилася, конспіруючи сичання.
До тебе, до тебе! Не я ж «Прости, Господи!» казала.
Та в ропухи старої ще й слух музичний! «Чорта має точно», зробила висновок дівчина і обернулася на оклик.
Ви Оля? запитав водій. Поки мовчав, то видавався нормальним, а як заговорив клоун. Наче в цирку перед глядачами викаблучується.
Ні, вона! кивнула на господиню дівчина і зняла з обличчя таксиста дурну посмішку.
А ці дві сучки кольорові своє отримають! Оля їхнє хихикання у салоні авто нутром чула. Ну-ну
Я Оля! тицьнула себе в груди господиня. Кажи, що тре
Ото справжня подружка! Зразу збагнула принцип конспірації задля ворога ліквідації.
Пані Стефо, попросила Оля якомога лагідніше, проженіть їх, будь ласка. По повній програмі, як ви вмієте. А ще краще із взяттям у заручники та залученням правоохоронних органів.
Господиня бахнула громом, наче катапульта важелезним камінням об мур фортеці. Таксист покрутив собі пальцем біля скроні й заскочив у машину. Декілька секунд постояв, вслухаючись у благословення лихослівного вечора, а потім загуркотів, наче каменоломня, і помчав геть. Хазяйка зарядила йому вслід прокльоном, глянула на дівчину. Оля кивнула і показала пані Стефі великого пальця. І подумала, що хазяйка не така вже й зла відьма. Відьма так. Але не зла. І не чорта лисого, а чортика акуратно підстриженого має. Такого, з яким іще можна домовлятися. А пані Стефа, у свою чергу, подумала, що ця потенційна хвойда доволі симпатичне гаденя, якщо з ним по один бік хвіртки, тобто барикад, стояти
З мене домашнє вино! пообіцяла Оля господині, ввічливо відпихаючи її від вузької стежки з поручнями, що вела до прибудованої конурки, бо пані Стефа любила поговорити.
Ловлю на слові!
Можете не мучитися, я й так знаю, що ви свого не попустите. Біжу, змерзла.
Пані Стефа, голосно регочучи, зайшла до хати, гепнула за собою двері обєкт давніх скандалів, коли кортіло чоловікові дошкулити. Бо двері взимку розбухали і насилу зачинялися, а влітку зсихалися й викручувалися, як рахіти. Ниньки господиня тугого входження дверей у раму не зауважила, бо її трудяга-мозок інтенсивно працював над розгадкою поведінки дівчини-квартирантки: що в ній змінилося і чому? Досі ще не бачила зубріїв із задатками шльондр. Як правило, вони несумісні. Ця мала нагадувала їй чортика, що хоче літати на ангельських крилах. Не вийде. Пані Стефа знала те по собі. Треба визначатися. Або ти служиш, що неприємно, або тобі служать, що егоїстично. Так, або ти робиш приємно, або тобі роблять приємно.
Ну чому, чому не виходить зробити так, щоб воно поєднувалось? Щоб гармоніювало, як по телевізору розказують? Якщо чесно, вони вже з тією гармонією задовбали! Сидять невротики, кричать, шкіряться, сіпаються, гармонію відстоюючи! Та коли з такою злагодою, як у них, то вже краще бути як воно там по-мудрому? Ага, дисгармонійним. Пані Стефа замолоду трохи провідницею попрацювала, мудрих людей наслухалася. Ну, й дурнів теж, але зараз не про те Аж поки якась вареха чоловікові дурниць не начерпала і він її звідти не забрав. Став, груди випнув, як півень, гребеня розпустив і сказав: «Або я, або вагон». Отаке життя І тепер не знати, що краще було би: чи чоловік із періодичними заскоками, чи «рушив потяг в далеку дорогу».
Г
Епізод про вільного пса, або Філософія від Галі
Г
Епізод про вільного пса, або Філософія від Галі
Оля зупинилася біля пса, почухала йому шию, а потім відчепила нашийник хай побігає в ніч перед Старим Новим роком, відчує свободу. А за це, може, їй собачий бог щось файне навіншує! А що? Треба шукати собі партнерів усюди і якомога більше, може, згодяться коли Життя тільки починається А світ такий космічний не знати, куди доля занесе.
Галя лежала в ліжку під пуховою ковдрою, вчила історію й хрумала яблука. Вичитала в Інтернеті, що яблучна дієта запорука успіху. Фігура, мязи, мозок усьому допомагає. До того ж дешево і сердито. Кілограм яблук зїдаєш і вже котлетка не так смачно пахне. Галя подивилася на Олю, оцінила її фіолетового носика і мовила:
Не розумію, хоч убий мене: ну маєш ти десять бочок золота. Навіщо йти на війну вмирати, щоб мати їх одинадцять? Га?
Оля про таке ніколи не думала. Воюють, значить, треба. Але й справді: навіщо йти на смертельний ризик, коли все маєш?
Не знаю
Ти ж відмінниця!
Я, шановна, читаю всі ці байки, щоб у заліковій книжці мати симпатичну карлючку, ясно? І мене не цікавлять, зовсім наголошую мотиви, через які одні дятли вбивають інших! Усікла?
Так, авжеж. Але я ось думаю про життя своє Історик наш казав, що коли хочеш бути успішним, то треба аналізувати вчинки людей, які приносять результати.
Ти вважаєш нашого історика успішним?
Ні.
Ти вирішила на когось напасти?
Тобто?
Ну, війну почати?
Галя хихикнула. Покрутила пальцем біля скроні. Мовляв, подруго, з тобою все гаразд? Часом не перевчилася?
Мені не смішно, продовжила Оля. Хоч би якийсь мязик личка сіпнувся, натякнувши, що дівчина жартує. Ні, серйозна начебто. Бо воюють зазвичай із сусідами, а я твій найближчий сусід. Ось кордон. Показала на розділений червоним фломастером стіл. Аж тепер дівчата зареготали. Згадали, як півроку тому за стіл воювали. Аж поки кордони не узгодили. Якщо тобі мало половини стола, то відразу попереджаю: я не поступлюся. Ні на міліметр. Зрозуміло?
У тебе синій ніс, сусідко! Там чайник недавно кипів. Іди собі чаю з малинкою закалатай, запропонувала Галя. Замилювала очі. Точно хоче напасти. Перед капостями всі добренькими робляться. Але
Що?
Мені здається, я докумекала, чому ті, хто має мільярд, ідуть на смертельний ризик заради мільярда плюс гривня.
Чому?
Вони бояться. Їх жене страх.
Та невже? іронізувала Оля. Скупість їх жене, а не страх! Скупість жене на дурість! О! сподобався Олі власний висновок.
Ні, не скупість. Таки страх. Я все добре обдумала. Провідчувала. Перед страхом збідніти поступається навіть страх померти. Уявляєш?
Не уявляю.
Бо ти бідна, як церковна миша, як ти можеш уявити!
А ти Рокфеллер!
Оля зіжмакала в колобка кухонного рушника і запустила ним у Галю. Та його зловила і сховала під ковдру, наче улюблену ляльку.
Висновок: я не розумію, в чому сенс життя, сказала Галя. Виглядала розчарованою. Шукала-шукала, а прийшла до того, над чим уже людство товчеться віками. Але що Галі до людства? Вона мала голу проблему вже, перед собою, свою! Їй треба було сенсу свого життя ось так!
Я тобі поясню, сказала Оля. Відкрию секрет, але спершу
Можна без «але»?
Не можна. Бо мене пече чайник. Віддай рушник.
Галя віддала. Тільки в Олю він летів не колобком, а змійкою. Палюшком, якщо кухонної термінології дотримуватись.
Подружка зайшла в кімнату з двома чаями. Галя всілася на ліжку за свою половинку столу, а Оля за свою. Посередині, на кордоні, рівномірно захоплюючи чужі території, стояла тарілка з печивом «До кави». Галя забула про яблучну дієту і накинулась на печиво навіщо їй фігура, коли вона не бачить, як її з «сенсом» застосувати?
Я не зрозуміла, почала Оля, натякаючи на закінчення яблучної дієти. Що, з твоїм волейболістом уже все?
По-перше, не з моїм, а по-друге, що означає «все»?
Каюк? Пройшла любов, засохли огірки?
Пішла в баню!
Ну, а якщо до слів не чіплятись, я правильно мислю? Ви вже не «пара-пара, Гриць-Варвара»?
Галя пирхнула.
Правильно мислиш. Я його покинула, бо він заграє до рудої Юльки з культосвітнього! Ну, ти її бачила така противна лисиця, вона в перерві між матчами цими кольоровими віниками махає і вигинається! Уявляєш, я граю, а вона махає! В мене ноги як струни, в неї половина моїх, і то вигнуті. А він на неї запав! Чому?