Те, що стосується світу в його буттєвому порядку просторового тепер, яке я щойно описав, стосується і його буттєвого порядку в послідовності часу. Цей світ, що наявний для мене тепер і вочевидь наявний для мене кожної миті, коли я притямний, має подвійно нескінченний часовий горизонт, свої відомі та невідомі, безпосередньо оживлені й неоживлені минуле та майбутнє. Вільно споглядаючи наявне, я можу відтворювати ці звязки дійсності, що безпосередньо оточує мене. Я можу змінювати свою позицію у просторі та часі, спрямовувати погляд сюди й туди, в минуле й у майбутнє, я можу переживати нові, більш-менш ясні та сповнені змістом сприйняття або також більш-менш ясні образи, які в чітких формах просторового та часового світу унаочнюють для мене можливе та гадане.
Тож у такий спосіб у стані притямності, не маючи змоги це змінити, я повсякчас усвідомлюю той самий світ, хоча його змістовий склад змінюється. Він стало «наявний» для мене, і я сам є його частиною. При цьому цей світ є для мене не просто світом речей, а так само безпосередньо світом цінностей і благ, тобто практичним світом. Речі, що розташовані прямо переді мною, мають як речові, так і ціннісні характеристики, вони постають як красиві та потворні, привабливі та відразливі, приємні та неприємні тощо. Речі безпосередньо постають як обєкти використання: «стіл» із його «книжками», «склянка», «ваза», «піаніно» тощо. Ці практичні й ціннісні характеристики конститутивно належать до «наявних» обєктів як таких, байдуже звертаюся я до них і до обєктів взагалі чи ні. Це, звісно, так само стосується як «простих речей», так і людей і тварин мого оточення. Вони є моїми «друзями» або «ворогами», моїми «слугами» або «керівниками», «чужими» або «родичами» тощо.
§ 28. Cogito. Мій природний навколишній світ й ідеальні навколишні світи
Із цим світом, зі світом, у якому я себе знаходжу і який воднораз є моїм навколишнім світом, повязані комплекси розмаїто мінливих виявів спонтанності моєї свідомості: дослідницького споглядання, експлікування, підведення-під-поняття в описі, порівняння і розрізнення, збирання і рахування, передбачення і висновлення, коротко кажучи, різних форм і ступенів теоретичної свідомості. Те саме стосується різноманітних емоційних і вольових актів і станів: уподобання і невподобання, радості та суму, жадання і відрази, сподівання і побоювання, рішення та діяння. Усіх їх з урахуванням простих Я-актів, у яких я усвідомлюю світ у спонтанному зверненні та схопленні як безпосередньо наявний, охоплює картезіанський вираз cogito. Моє «актуальне» життя стало плине в цій засадовій формі природного проживання, байдуже, висловлюю я cogito чи ні, спрямований я «рефлексійно» на Я та cogitare чи не спрямований. Щойно це зі мною відбувається, відразу оживає нове cogito, яке не піддається рефлексії, тобто залишається для мене непредметним.
Я повсякчас віднаходжу себе як когось, хто сприймає, уявляє, думає, відчуває, жадає тощо; і при цьому я здебільшого віднаходжу себе актуально повязаним із дійсністю, що стало оточує мене. Адже я повязаний так не завжди, не кожне cogito, в якому я живу, має за cogitatum речі, людей, будь-які предмети або стани речей мого навколишнього світу. Подеколи мені йдеться про чисті числа та їхні закони: вони не є чимось із наявного в навколишньому світі, цьому світі «реальної дійсності». Світ чисел так само наявний для мене як поле обєктів арифметичних вправ, під час таких вправ у центрі моєї уваги постають окремі числа або образи чисел, оточені почасти визначеним, а почасти невизначеним арифметичним горизонтом; однак очевидно, що це для-мене-тут-буття як саме тут-буття є іншого ґатунку. Арифметичний світ є для мене тут, коли й поки я настановлений арифметично. А природний світ, світ у звичному сенсі слова, завжди для мене тут, поки я природно живу в ньому. Допоки це відбувається, я «природно настановлений», що означає те саме. У цьому геть нічого не змінюється, коли я через реалізацію відповідних настанов звертаюся до арифметичного світу й інших схожих «світів». Природний світ залишається і тоді «наявним», я, як і до того, перебуваю в природній настанові, яку не порушують нові настанови. Доки моє cogito рухається лише у світах цих нових настанов, доти природний світ залишається поза увагою, він є тлом для актів моєї свідомості, але він не є горизонтом, у якому розгортається арифметичний світ. Обидва водночас наявні світи не повязані між собою, хоча повязані з моїм Я, завдяки чому я можу вільно скеровувати свій погляд і свої акти й у той, і в інший світ.
§ 29. «Інші» Я-субєкти та інтерсубєктивний природний навколишній світ
Усе, що стосується мене самого, наскільки я знаю, стосується також усіх інших людей, яких я знаходжу наявними в моєму навколишньому світі. Досвідчуючи їх як людей, я розумію і сприймаю їх як Я-субєктів, що повязані з їхнім природним навколишнім світом і одним із яких є і я. Але так, що обєктивно схоплюю їхній і мій навколишній світ як той самий світ, який усі ми усвідомлюємо в різні способи. Кожний посідає своє місце, з якого бачить наявні речі, і відповідно до цього речі постають для кожного в різних явищах. Також кожний має відмінні поля сприйняття, пригадування тощо, хоча в них по-різному, в різні способи схоплення і на різних рівнях ясності усвідомлюється інтерсубєктивно спільне усвідомлене. Водночас ми розуміємося з навколишніми людьми і спільно покладаємо обєктивну просторову-часову дійсність як наявний для всіх нас навколишній світ, до якого належимо ще й ми самі.
§ 30. Генеральна теза природної настанови
Те, що ми запропонували для характеристики даності природної настанови і заразом для її власної характеристики, було частиною чистого опису до будь-якої «теорії». У цих дослідженнях ми строго тримаємося осторонь теорій, тобто попередніх гадок будь-якого ґатунку. До нашої сфери теорії належать лише як факти нашого навколишнього світу, а не як справжні або гадані єдності значень. Утім зараз ми не маємо за завдання продовжувати чистий опис і перетворити його на систематично широку та вичерпну характеристику всіх наявних елементів природної настанови (і всіх настанов, які узгоджуються і переплітаються з нею). Таке завдання може і мусить бути зафіксоване як наукове, і воно є надзвичайно важливим, хоча й дотепер не поміченим. Але тут це не наше завдання. Для нас тих, хто прагне дістатися вхідної брами феноменології, все необхідне в цьому напрямку вже зроблено, ми потребуємо лише деяких цілком загальних характеристик природної настанови, які проявилися в наших описах із достатньою повнотою ясності. Саме ця повнота ясності й була для нас необхідною.
У наступних реченнях ми ще раз наголосимо на найважливішому: Я стало знаходжу навколо себе просторово-часову дійсність, до якої я сам належу, як і всі інші люди, які перебувають у ній і повязані з нею в такий самий спосіб. «Дійсність», що означає вже саме це слово, я віднаходжу як таку, що існує, і сприймаю її, як вона мені себе дає, також як таку, що існує. Будь-які заперечення і сумніви щодо даностей природного світу нічого не змінюють у генеральній тезі природної настанови. «Цей» світ як дійсність завжди існує, у крайньому разі тут або там він є «іншим», ніж я гадав, те чи те слід так би мовити викреслити з нього під назвою «позірність», «галюцинація» тощо, з нього, який в сенсі генеральної тези завжди є світом, що існує. Ціль наук природної настанови полягає в тому, аби пізнати його ширше, надійніше, з будь-якого погляду досконаліше за те, як це може зробити наївне вчення про досвід, аби розвязати всі задачі наукового пізнання, що вони постають на його ґрунті.
§ 31. Радикальна зміна природної тези. «Вимкнення», «удужкування»
Тепер замість залишатися в цій настанові ми воліємо радикально змінити її. Це означає переконатися в принциповій можливості такої зміни.
Генеральна теза, завдяки якій реальний навколишній світ не лише постійно взагалі усвідомлюється через схоплення, а й усвідомлюється як «дійсність», що існує, звичайно не є властивим актом, артикулюваним судженням про існування. Вона є чимось, що тривало зберігається впродовж усього тривання настанови, тобто впродовж природного притямного проживання. Принагідно сприйняте, ясно або невиразно репрезентоване, коротко кажучи, все до будь-якого мислення усвідомлене в досвіді природного світу, має у своїй сукупності й у всіх артикульованих окремих моментах характер «тут», «наявне»; характер, на якому може ґрунтуватися виразне (предикативне), поєднане з ним судження про існування. Коли ми його висловлюємо, то знаємо при цьому, що ми в ньому лише зробили темою і предикативно схопили те, що нетематично, непомислено, непредиковано вже містилося в первинному досвідчуванні, тобто містилося в досвідчуванні як характеристика «наявності».