Ті, хто його знав, і дружина Паула зокрема, погоджувалися, що «він не розуміє людей»; це міг бути тактичний спосіб сказати Бен-Ґуріону про його зарозумілий егоцентризм і звички ображати й принижувати інших. Іноді він був мстивим, брехливим базікою без почуття гумору. Безнадійним невдахою й мало коли вибачався. Один знайомий казав, що Бен-Ґуріона не цікавили власне люди, а тільки те, яку користь із них можна отримати.[23]
Читаючи його твори, можна подумати, ніби його мало цікавили дрібні щоденні справи, але, як часто трапляється, це насправді було не так. Рахель Янаіт Бен-Цві, яку також залічували до засновників Ізраїлю, лишила нащадкам велику таємницю, що берегла багато років. Її розтаємничили тільки після її смерті дослідники в Інституті спадщини Бен-Ґуріона. Янаіт також зупинялась у готелі «Калія» того дня 1940 року, і бачила Бен-Ґуріона в компанії молодої жінки. Янаіт добре знала його: він часто закохувався, зауважила вона.[24] Часто здавалося, ніби він був закоханий швидше у власне почуття, ніж у конкретну жінку.
Крім того, він був закоханий у власну мрію й боявся розлучитися з нею. «Месіанська епоха важливіша за Месію, казав він. Тієї хвилини, коли Месія прийде, він припинить ним бути. Якщо ти можеш знайти адресу Месії в телефонній книзі, він більше не Месія». Іноді йому здавалося, що він з однаковою силою бажає й боїться здійснення мрії. Бен-Ґуріон хотів досягти сіоністської мети, але боявся в майбутньому прокинутися у повсякденному житті.[25] Він поділився своєю думкою щодо Месії з групою письменників, яких скликав на зустріч. Йому було властиво думати, що його особиста мрія одна з найвеличніших екзистенціальних питань людства.
Якось у вересні 1948 року Бен-Ґуріон зробив перерву в керуванні війною, щоб захистити Платона. Він поїхав у відповідь на статтю Єхіеля Гальперіна, письменника та журналіста щоденної газети «Давар». Гальперін наполягав, що Платон «не бачив несправедливості в увічненні рабства». У листі Бен-Ґуріон уточнив: «Платон не згадує про рабство у книзі Республіка». «Так, Платон був аристократом, писав він, і його політичні погляди аристократичні, але його намір був аристократією у простому та зрозумілому сенсі цього слова, що є правилом усіх вищих за рангом, або, як він додавав, правилом філософів, що позначає людей абсолютної істини та справедливості, які не отримують допомоги й переваг від уряду, не мають навіть бажання керувати, але повинні це виконувати як громадський обовязок».
Три тижні по тому, коли на фронті йшли вирішальні бої, Бен-Ґуріон відправив Гальперіну інший лист, цього разу про «Закони» Платона. Він завжди хотів вірити, що цей діалог був підробкою, і дуже засмутився, коли дізнався що це був справді Платон. Бен-Ґуріон відчував, що на відміну від духу гуманізму, яким була просякнута «Республіка», Платон у своїх «Законах» дивився на життя майже як судовий слідчий. Він намагався пояснити собі, як це могло статися. «Дві книги були написані у різні етапи життя, писав він. Республіка написана, коли Платону було близько пятдесяти років, на злеті його літературної та інтелектуальної міці, і це з філософського й художнього погляду його найкраща книга. Закони він написав у похилому віці, уже у вісімдесят років із важким серцем, безжальною душею та гнівним розумом». Те саме могло б трапитися і з самим Бен-Ґуріоном. У прагненні виправдати Платона він все-таки додав: «Я не впевнений, що рабство було найогиднішою несправедливістю тих часів. Як на мене, війни були гіршими, ніж рабство (і були також їх причиною), а ця несправедливість актуальна і сьогодні». «Платон теж так гадав, додав він, до нього варто дослухатися».[26] Бен-Ґуріон помилявся рабство справді згадується в «Республіці». Проте діалог Платона служив йому посібником для будування держави. У своєму кабінеті поруч із бюстами Будди та Мойсея він розмістив і бюст Платона.[27]
Бен-Ґуріон підтримував вивчення Біблії у своєму домі та просував дві концепції, щоб схарактеризувати моральний образ держави Ізраїль, його долю та зобовязання перед собою та світом: у першій концепції йшлося про «обраний народ» термін, що походить із завіту між Богом і народом Ізраїлю (Вихід 19:56); другою була відданість єврейського народу принципам справедливості та миру, що робить його «світлом для всіх народів» у дусі пророків (Ісаія 49:6). Бен-Ґуріон часто говорив і писав про ці концепції. Він загалом розглядав їх із боку назви, яку обрав для однієї зі своїх статей на тему «Становище зобовязує».[28] Поводження у манері, яка робить Ізраїль «світлом для всіх народів» показувало уразливість країни й залежність від світової підтримки. Були у Бен-Ґуріона також і протилежні заяви. «Те, що говорять язичники, є менш важливим, ніж те, що роблять євреї», заявляв він.[29] Насправді він надавав зазвичай велике значення ставленню інших націй до власної. Як більшість його краян, Бен-Ґуріон був людиною, яку переповнювали суперечки. Він полюбляв характеризувати ізраїльтян цитатою з Вавілонського Талмуду: «Ця нація подібна до пилу і водночас до зірок. Коли вона занепадає, то перетворюється на пил, а коли воскресає, то підноситься до небес».[30] Це була духовна структура, якою він широко ділився, адже добре розумівся на цьому. «Якщо ви будете уважно читати мій щоденник, використовуючи критичні біблійні наукові методи писав він Шарету, «то зможете довести, що цей щоденник був насправді написаний двома різними людьми, які жили у різні періоди». Він мав здатність до сміливого й водночас делікатного самоаналізу та завжди був готовий до нього; ця риса є однією з тих, що роблять його такою чарівною постаттю.[31]
Бен-Ґуріон підтримував вивчення Біблії у своєму домі та просував дві концепції, щоб схарактеризувати моральний образ держави Ізраїль, його долю та зобовязання перед собою та світом: у першій концепції йшлося про «обраний народ» термін, що походить із завіту між Богом і народом Ізраїлю (Вихід 19:56); другою була відданість єврейського народу принципам справедливості та миру, що робить його «світлом для всіх народів» у дусі пророків (Ісаія 49:6). Бен-Ґуріон часто говорив і писав про ці концепції. Він загалом розглядав їх із боку назви, яку обрав для однієї зі своїх статей на тему «Становище зобовязує».[28] Поводження у манері, яка робить Ізраїль «світлом для всіх народів» показувало уразливість країни й залежність від світової підтримки. Були у Бен-Ґуріона також і протилежні заяви. «Те, що говорять язичники, є менш важливим, ніж те, що роблять євреї», заявляв він.[29] Насправді він надавав зазвичай велике значення ставленню інших націй до власної. Як більшість його краян, Бен-Ґуріон був людиною, яку переповнювали суперечки. Він полюбляв характеризувати ізраїльтян цитатою з Вавілонського Талмуду: «Ця нація подібна до пилу і водночас до зірок. Коли вона занепадає, то перетворюється на пил, а коли воскресає, то підноситься до небес».[30] Це була духовна структура, якою він широко ділився, адже добре розумівся на цьому. «Якщо ви будете уважно читати мій щоденник, використовуючи критичні біблійні наукові методи писав він Шарету, «то зможете довести, що цей щоденник був насправді написаний двома різними людьми, які жили у різні періоди». Він мав здатність до сміливого й водночас делікатного самоаналізу та завжди був готовий до нього; ця риса є однією з тих, що роблять його такою чарівною постаттю.[31]
* * *Багато людей допомагали мені писати цю книжку; їхні імена містяться у розділі «Подяки». Написання тривало понад пять років, і протягом цього часу не було й тижня, щоб Бен-Ґуріона хоча б раз не згадали в ізраїльських медіа. Ба більше, в Ізраїлі зявилися ще чотири його біографії разом із полицею інших книжок, де він був у центрі уваги.[32] Документальний фільм, заснований на ранніх невідомих інтервю з Бен-Ґуріоном, зібрав широку аудиторію. Це свідчить про те, що ізраїльтяни прагнуть мати сумлінне керівництво, схоже на владу і драму Бен-Ґуріона, і зрозуміти цю загадкову людину.
Частина I. Шлях до влади
* * *Бен-Ґуріон: Коли я був трирічним хлопчиком, то знав, що не буду жити в місці, де народився так само, як не бажав вивчати мову тієї країни.
Журналіст: Містере Бен-Ґуріоне, у трирічному віці ви вже про це знали?
Бен-Ґуріон: У трирічному віці я знав, що не буду жити в тій країні! Саме так, з того часу, коли мені було три!.. І так було з усіма євреями. Ми знали, що наше місце не там, де ми жили, а на землі Ізраїлю.[33]
На шляху (1947), очима Джозефа Баса (завдяки любязності родини Баса)
1. Обіт
«Ми плавали й розмовляли івритом»Близько сорока пяти миль на захід від Варшави тече невеличка та мальовнича річка Плонька; вона також протікає крізь містечко Плоньськ. Одного з останніх дня літа 1903 року три товариші пішли на річку купатися. Найстаршому з них, Шмуелю Фуксу, було майже девятнадцять років. Шломо Цемах нещодавно відсвяткував сімнадцятий день народження; він був на кілька місяців старший за Давида Йозефа Ґрюна, який пізніше взяв прізвище Бен-Ґуріон. Вони втрьох проводили багато часу разом, повязані близькою дружбою, що почалася з їхньої ранньої юності. «Ми плавали та розмовляли івритом», розповідав Бен-Ґуріон багато років по тому.[34] Іноді їх супроводжував інший юнак, трохи старший за них, Шломо Левкович.
Як багатьом іншим представникам їхнього покоління, євреям і неєвреям, їм доводилося засмучуватися, сумніватися щодо духовних питань і закохуватися. Шломо Левкович і Бен-Ґуріон були закохані в ту саму дівчину; Шмуель Фукс був закоханий у сестру Шломо Цемаха, а Цемах у сестру Фукса. Цемах і Бен-Ґуріон також були закохані у Шмуеля Фукса. Це було болісне товаришування, але воно тривало все життя; Фукс і Левкович, який пізніше змінив своє прізвище на Леві, померли раніше від Бен-Ґуріона; Цемах помер за рік після нього. Сімдесят років Бен-Ґуріон і Цемах були обєднані любовю та заздрістю так само, як того пізнього літа 1903 року на берегах Плоньки.