Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну - Том Сегев 4 стр.


Вони взяли із собою свіжий номер «Га-Цефіра», газети на івриті, що виходила у Варшаві. З цієї газети вони дізналися про ініціативу сіоністського руху щодо заснування єврейської держави у Східній Африці замість Палестини. Ідея заснування там принаймні тимчасового притулку для європейських євреїв була відома як план Уганди. Теодор Ґерцль, високоповажний засновник світового сіоністського руху та його перший лідер, вирішив не відхиляти цю ідею; після гарячої дискусії Сіоністський конгрес, вищий орган руху, вирішив більшістю голосів відправити на цю територію дослідницьку делегацію. Протягом кількох місяців у Кишиневі, який потім став частиною Російської імперії, було вбито безліч євреїв. Причиною готовності багатьох сіоністів розглянути пропозицію Уганди була термінова потреба російських євреїв у притулку, хоча б в Африці. Троє хлопців із Плоньська уважно стежили за новинами з Кишинева. Вони відчували себе приниженими й безпомічними, як писав пізніше Леві, «зневіреними і тілом, і духом».[35] Але всі втрьох були шоковані планом Уганди й відчували, що сіонізм зраджував себе; юнаки розридалися. Там, де вирували їхні емоції та мокли тіла у річній воді, вони заприсяглися полишити Польщу й оселитися в Палестині. Це був визначний момент у їхньому житті.

* * *

Достеменно відомо, що більшість людей, відомих тоді Бен-Ґуріону та його юним друзям, уважали себе передусім євреями, а вже потім поляками. Вісімсот років, відтоді, як євреї вперше оселилися у Польщі, вони потерпали від дискримінації та переслідувань, але їхня чисельність виросла до мільйонів, і вони стали однією з найбільш значущих єврейських світових спільнот. Вони налагодили там міцні економічні та культурні підвалини, органи самоврядування та жвавий політичний дискурс.[36] Євреї спочатку оселилися у Плоньську десь за чотириста років до того, як народилися Бен-Ґуріон та його друзі. 1815 року місто потрапило під правління Російської імперії. Усі урядовці, включно з поліціянтами та суддями, служили цареві; деякі з них і самі були росіянами. Діти були вимушені вчити російську, а молодих людей відправляли до Імператорської армії. Проте євреї міста не відчували себе ані поляками, ані росіянами.

Коли Бен-Ґуріону виповнилося десять років, у Плоньську мешкало вісім тисяч жителів, більш ніж половина з яких євреї. Як казав Бен-Ґуріон, він ніколи не стикався там з антисемітизмом; тож не бачив сенсу боятися погрому.[37] Багато років по тому, вже після відїзду, деякі з колишніх єврейських жителів міста пишалися тим, що вони з Плоньська, але насамперед і загалом тим, що були євреями; вони не відчували потреби визначати свою єврейську сутність поза його межами. Це була маленька й досить ізольована спільнота. Усі знали один одного. Більшість із них торгували й ремісникували; деякі були досить заможними.

Цемах був сином бізнесмена; його родина на кілька поколінь походила з аристократів. Родина Фукса також була заможною. Але більшість євреїв Плоньська жили бідно й тяжко. Левкович виріс на темній алеї, де протікала каналізація, серед смердючих і брудних котлованів. Коли йому було дванадцять, містом пройшла епідемія холери. Його батько працював на родину Цемаха, а він був учнем у пекарні. Левкович був малоосвіченим, і Бен-Ґуріон писав про нього як про «дикуна».[38] Низьке положення, здається, не турбувало батька Шломо Цемаха; він намагався не втручатися у дружбу між ними, однак забороняв своєму синові відвідувати будинок Давида Грюна, і коли хлопець не слухався, батько бив його. «Родина Грюна не мала доброго імя у Плоньську»,  писав Цемах, а інший житель Плоньська казав, що «їхнє імя не згадували ані добрими, ані поганими словами. Наче вони були засуджені на забуття».[39]

Батько Бен-Ґуріона Віктор (Авігдор) Грюн заробляв собі на життя, надаючи спектр параюридичних послуг. Більшість його клієнтів були поляками, багато з яких неписьменні. Він заповнював бланки, писав заяви та вирішував справи з владою. Іноді займався посередництвом, арбітражем і розвязанням конфліктів. Цемах писав, що прибуток сімї Грюнів був низьким і нестабільним. О ні, бідними вони не були. Мали двоповерховий деревяний будинок на Козячій алеї, що пізніше стала вулицею Всполна; вона йшла до базарної площі. Старший брат Бен-Ґуріона із сімєю жили в сусідньому будинку; цих дві будівлі розділяляв маленький огороджений садок, де росли яблуні, персики й вишні. Це був спадок матері Бен-Ґуріона, Шейндл; він розташовувався саме біля католицької церкви та саду її священника.

Маючи справу з інспекторами, поліціянтами, бюрократами та суддями, Грюн ставився до них любязно, відправляв привітання до свят і підтримував, коли вони когось оплакували. Імовірно, іноді він підкупав їх. Цілком природно, що громаді це не подобалося. Грюн був не єдиним євреєм у Плоньську, хто працював і торгував із християнами, але на відміну від інших не носив єврейський одяг. Нехтуючи умовностями, Авігдор одягав короткий жакет як протест проти традиційного довгого пальта; іноді носив високий каптур, які євреї у Плоньську не робили. В очах своїх сусідів він був легковажним і схожим на клоуна. Йшли чутки, ніби в його будинку грали в карти. Авігдор брав участь у місцевій політиці й іноді пускався в бійки.[40]

* * *

Дубче, чи Довідель, як звали хлопця вдома, народився 16 жовтня 1886 року третім із трьох синів; у нього були й сестри старша та молодша. Мовою сімї був їдиш, але вони також чули багато польської та російської. За кілька років до народження Бен-Ґуріона у місті відкрили державну школу для євреїв, але більшість євреїв надавали перевагу суто єврейській освіті. Тож вони віддавали своїх синів у хедер однокімнатну школу в будинку вчителя, який тримав хлопців під своїм наглядом, навчаючи читати й писати івритом й їдишем, і навіть важливішим речам: Тори та Талмуду. Деякі діти Плоньська починали навчатися у трирічному віці; Бен-Ґуріон почав у пять років. Він відвідував кілька таких шкіл, одна з яких була достатньо сучасною, де іврит вивчався за новим методом занурення у мову «івриту івритом». Він також проводив кілька годин щодня в державній школі, як того вимагав закон.[41]

У Шломо Цемаха були інші вчителі: з кращим походженням та за вищу плату за навчання. Він, крім того, вивчав історію, географію та грецьку міфологію. Цемах запамятав Бен-Ґуріона худим хлопцем невисокого зросту та трохи хворобливим на вигляд. Бен-Ґуріон згадував, що часто непритомнів. Лікар рекомендував йому проводити літо в одному із сусідніх сіл, де вони й відпочивали із сімєю матері. Давид розповідав, що там він вперше зіткнувся із сільським господарством. Цемах і Левкович також проводили час у тих селах.[42]

«Абсолютно дорослий»

Через кілька місяців як Бен-Ґуріону виповнилося 11 років, його мати після пологів вийшла на роботу. Дитина народилася мертвою, і за кілька днів мати померла від зараження крові. Це був жахливий удар. «Багато, багато ночей я бачив мою матір уві сні й питав у неї: Мамо, чому ми не бачимо тебе? Та вона не відповідала»,  писав він, коли йому було вже далеко за вісімдесят. «Немає ніяких барєрів між дитиною та матірю  вів він далі.  Син завжди лишається сином своєї матері, і коли його мати помирає, нічого не змінюється. Це не близькість, це більше ніж любов, це ототожнення та навіть щось більше. Тому що немає нічого схожого на материнську любов. Мама може бути тільки одна, і вона є усім. Ба більше, якщо вона помирає, жодна особистість, друг, знайомий чи кохана людина не можуть замінити її. Лишається порожнеча, суцільна порожнеча, сповнена смутку, туги нескінченного смутку та туги. Хто може зайняти її місце? Сирітство, сирітство» Бен-Ґуріон пізніше часто розмовляв і писав про матір; неодноразово він зазначав, що її смерть ніколи не припиняла мучити його навіть уві сні, попри те, що він не памятав її обличчя, і не лишилося її світлини. «Втрата не полишала моє серце»,  писав він багато років по її смерті. Попри те, що мати народжувала одинадцять разів, піклувалася вона про нього, наче він був її єдиною дитиною, писав Бен-Ґуріон. Вона була «криницею любові, яку важко описати». Він ототожнював її із сіоністською вірою. «Фундамент нації  це матір»,  заявив він на засіданні Кабінету міністрів.[43] Він міг також бачити її риси у самій землі Ізраїлю. «Я всмоктав мрію про землю Ізраїлю разом із молоком матері»,  писав він. Вимагаючи, щоб Палестина була передана євреям, Бен-Ґуріон казав: «Піклування про дитину не може бути передане жодній жінці, нехай навіть справедливій та здібній. Але кожна дитина має бути віддана у руки її матері».[44] Мабуть, він бачив її один раз або двічі перед тим, як вирішувався статус жінки в Ізраїлі. Коли Бен-Ґуріон прагнув призначити Голду Меїр у його перший уряд, він зазначив: «Кожен із нас заборгував трохи вдячності своїй матері».[45] Він казав, що тато був йому і за тата, і за маму. «Мені важко забути, як це бути в дитинстві сиротою,  писав він,  хоча в мене був улюблений батько, який дожив до вісімдесятишестирічного віку, якому я багато в чому завдячую за виховання й отриману освіту, але з матірю його неможливо порівнювати».

Назад Дальше