Переїзд Фукса до Лондона, а пізніше до Нью-Йорка Бен-Ґуріон пережив досить важко. «Я відчуваю себе таким самотнім, ніби мене полишили на безлюдному острові, писав йому Бен-Ґуріон. Уночі мені сниться, ніби вони тебе схопили та повернули назад до Плоньська у ланцюгах».[92] За винятком любовних листів, які пізніше він писав своїй дружині та ще кільком жінкам, Бен-Ґуріон ніколи не розкривав свої найінтимніші почуття перед іншими особами, чоловіками та жінками, так, як він робив у своїх юнацьких листах до Фукса. «Я настільки сумую за тобою Знаєш, я іноді вражений цим і шукаю відповіді чому, але не знаходжу». Коли він читав листи Фукса, він відчував, ніби його «пестять», як він писав йому одного разу. Минуло двадцять чотири години, і він став стриманішим і вибачився за попередній лист. «Який кумедно сентиментальний стиль», писав він. Він називав Фукса «мій великий брате», «мій дорогоцінний та мій любий» і зазвичай підписувався своїм повним офіційним імям, Давид Йозеф Грюн. Над своїм імям він приписував «З благословенням Сіону».[93]
Мемуари Бен-Ґуріона справляють враження, ніби причиною відїзду до Варшави була обітниця, яку він дав на річці Плоньці. «У мене був план підготуватися та поїхати до Палестини як інженер, писав він. Я подумав: країна потребує будівельників буду інженером».[94] Але Фуксу він писав що «не може більше лишатися у Плоньську». Він пояснював, що його кохання до Рахелі Нелкін було «як виверження вулкану» і він уявляв, ніби воно підносить його до небес. Однак потім він несподівано почав сумніватися щодо своїх почуттів. «Чи справді я закоханий?» питав себе Бен-Ґуріон. Це запитання не давало йому спати вночі. Іноді він дивувався, що настільки ідіотське запитання могло навіть спасти на думку, даючи привід для хвилювання. А втім, він потроху усвідомив, що не кохав її. «У моєму серці я й далі відчував сильну емоцію кохання, але не до неї», продовжував він. Можливо, він віддавав перевагу комусь іншому, або, можливо, ніколи насправді її й не кохав, розмірковував він. «Була середина зими. Я був нескінченно щасливий тоді й трохи згодом моє серце так сильно стукало, мене так непокоїли муки сумління, що я іноді сидів усю ніч на ліжку та плакав це було одним із факторів, що спонукав мене поїхати влітку до Варшави».[95]
Бен-Ґуріон повернувся додому до Плоньська на свято Шавуот; у день після того, як він прочитав лекцію там, на зустрічі у «Езрі». Він говорив про Баруха Спінозу. Основною думкою виступу було те, що не Бог обрав євреїв, а євреї Бога. Більшість слухачів не розуміли, про що він каже; його зауваження не були систематизовані, розповідав він так, тому що ідея прийшла до нього тільки минулої ночі. Повернувшись до Варшави, він довго ставав фінансово на ноги, тож звертався до знайомих, щоб позичити в них грошей, навіть не збираючись просити батька. У Бен-Ґуріона ледве вистачало грошей, щоб купити хліба. На щастя, він був вегетаріанцем.[96]
Його батько хотів, щоб він продовжив академічне навчання і став ученим і відомим. Він хотів би відправити його на навчання за межі Польщі, і був би радий, якби його сина зарахували до рабинської семінарії у Відні. На жаль, у нього не було грошей на фінансування таких мрій. Знаючись на тому, як писати клопотання до багатих і могутніх, Грюн написав Теодору Герцлю, з яким ніколи не зустрічався, та попросив у нього підтримки. «У мене нема чим підтримати мого сина, якого я так люблю, як зіницю ока», писав він красномовним івритом, сповненим лестощів. Щоб підсилити своє прохання, він похвалив успішність сина у Талмуді, російській та математиці. Хоча його син і хотів учитися, для нього всі школи були закриті, оскільки «він єврей». Грюн вважав це єврейською проблемою, яка заслуговує на увагу Герцля. «Що ми маємо робити з нашими нещасними дітьми, чиї найкращі таланти розсіюються і витрачаються даремно?»[97][98]
Євреям, справді, важко було вступати до польських вишів, але у Варшаві був створений технологічний коледж, заснований і названий на честь єврейського мецената Іполіта Вавельберга. Бен-Ґуріон скористався цим. Вступний іспит був суворим; Давид розповів Фуксу про їхніх спільних знайомих, які не пройшли. Коледж надавав перевагу кандидатам, які мають певний професійний досвід. «У мене немає знань у жодній сфері, зазначив Бен-Ґуріон. Ви більше не можете вступити з підробленим дипломом, тому що тепер дуже прискіпливо ставляться до цього». Здається, він вперше замислився над тим, щоб учинити шахрайство.
Євреям, справді, важко було вступати до польських вишів, але у Варшаві був створений технологічний коледж, заснований і названий на честь єврейського мецената Іполіта Вавельберга. Бен-Ґуріон скористався цим. Вступний іспит був суворим; Давид розповів Фуксу про їхніх спільних знайомих, які не пройшли. Коледж надавав перевагу кандидатам, які мають певний професійний досвід. «У мене немає знань у жодній сфері, зазначив Бен-Ґуріон. Ви більше не можете вступити з підробленим дипломом, тому що тепер дуже прискіпливо ставляться до цього». Здається, він вперше замислився над тим, щоб учинити шахрайство.
Його фінансові негаразди тривали недовго. Молодий чоловік із Плоньська, який вирішив поїхати до Америки, передав Бен-Ґуріону через учителя в сучасному хедері свою роботу. Бен-Ґуріон уперше в житті почав отримувати зарплату. Він брав приватні уроки з російської, математики та фізики й вважав, що за рік його візьмуть до Вавельберга. «Я можу назвати себе щасливим, бо абсолютно незалежний», писав він. Він жив в орендованій кімнаті, яку ділив з іншим молодиком, Яковом Бугато. Він описував кімнату в листі до Фукса: два залізних ліжка від вікна з обох боків, письмовий стіл із книгами, «кухонні машини» та чайники. Стіни прикрашали картини та малюнки, підлога завжди підміталася, і все було бездоганно чисто.
Якось-то Бен-Ґуріон не зміг стриматись, і, попри низьку оцінку Фукса його поетичних здібностей, надіслав йому свій короткий ліричний вірш:
Разом майбутнє зустрічаємо,
безмежні радощі плекаємо;
не втратити надію треба,
бо це підносить нас до неба.
І ще одне, що він додав: «Останнім часом мені не давала спокою думка про те, що я маю великий філософський талант мені здається, що в майбутньому я стану чудовим філософом». Насправді він ще не знав, що з собою робити. «Я багато замислювався над тим, чи є у мене талант і до чого саме», ділився він із Фуксом. Якби він лише знав, як подолати ту глибоку нестачу в душі, якій не міг навіть підібрати визначення, додавав він.
У його домовласника було дві доньки, обидві старшокласниці. Одна з них захопила серце Бен-Ґуріона; вона була «невинна, натхненна і природна». Він писав, що мав «невелику слабкість до неї», але насправді все було серйозніше. «Мовчазні бажання нашіптують натяки на приховані секрети мені у вуха, і тоді я відчуваю в душі почуття любові, таке величезне, таке сильне, як осінній шторм, я томлюся та мрію Іноді я хочу плакати на її грудях і вилити у її душу всі туги й сподівання, невідомі навіть мені самому».[99]
Листи Фукса з Лондона були вкрай песимістичними. З одного боку, Плоньськом ширилися чутки, що він вагається між двома варіантами: стати кравцем чи прасувальником. Бен-Ґуріон відповів майже тими самими словами, що і Цемах: «А ти думав, що Лондон зустріне тебе з оркестром?» Цемах письмово попросив Фукса, щоб той більше не надсилав таких листів. Зі свого боку Бен-Ґуріон намагався підняти йому настрій. «Меланхолія це природне почуття, цілком зрозуміле», висловився він поблажливо і запропонував своєму другові написати про все, що обтяжувало йому серце. Він також запропонував Фуксу вивчити англійську мову та долучитися до сіоністських груп. «Що ти чув у Лондоні про хворобу Герцля?» запитував він.[100] Герцль помер за пять днів по тому. «Ми плакали, як діти, які раптом осиротіли без батька», писав Цемах. Левкович був таким засмученим, що повністю втратив контроль над собою, бігаючи вулицями Плоньська, як божевільний, привертаючи увагу та лякаючи перехожих. Повернувшись додому, він почав ридати. Здивована родина не могла його заспокоїти; він плакав усю ніч.[101] Бен-Ґуріон повернувся до Плоньська і вихваляв Герцля в родинній синагозі.[102]
Він повязував своє особисте скрутне становище зі смертю Герцля. За кілька днів його сусід по кімнаті Яків Бугато вирішив зїхати. «Я лишився зовсім самотнім, скаржився Бен-Ґуріон у листі, який надіслав Фуксу наступного дня після смерті Герцля. О, наскільки величезна моя печаль і як це жахливо настільки сильно страждати, адже моє самотнє серце розривається на шматки». Він пообіцяв Фуксу, що за кілька днів він відправить свої враження від смерті Герцля у довгому листі, як пізніше і зробив.
«О, жахлива, убивча думка!» почав Бен-Ґуріон. Він описав Герцля як «знаряддя богів», порівнюючи із низкою фігур у єврейській історії, серед яких Юда Маккабі та цар Давид. «Усього раз на тисячі років народжується така дивовижна людина», писав він. Але Бен-Ґуріон стверджував, що вірить, «як ніколи», у перемогу сіонізму. «У країні поезії та правди, квітів та видінь пророків, писав він, під дивовижним сяйливим блакитним небом тече «священна ріка», і ця ріка в давнину чула пісню пастухів про чарівну любов, і на цій землі зявиться новий «поет Божий», який буде грати на струнах серця, співаючи піднесену пісню «маленької-великої нації», яка відроджується знов».[103]