Ціла низка серйозних точок зору на питання про інверсії висунув Ш. Ференці (J. Ferenczi) в статті «До нозології чоловічої гомосексуальності» (гомоеротика) (Zeitschrift für ärztlich Psychoanalyse. II. 1914). Ференці цілком справедливо засуджує той факт, що під назвою «гомосексуальність», яке він хоче замінити більш вдалим словом «гомоеротика», змішують багато дуже різних, нерівноцінних в органічному і психічному сенсі станів на тій підставі, що у них всіх є загальний симптом інверсії. Він вимагає суворого розрізнення, принаймні двох типів: субєкт-гомоеротика, відчуває і веде себе, як жінка, і обєкт-гомоеротика, абсолютно мужній, який замінив жіночий обєкт обєктом однієї з собою статі. Першого він вважає справжнім «проміжним сексуальним» типом в сенсі М. Хиршфельда (М. Hirschfeld), другого він менш вдало називає невротиком, що страждає навязливістю. Боротьба зі схильністю до інверсії, так само як і можливість психічного впливу, є тільки у обєкт-гомоеротика. І за визнанням цих двох типів необхідно додати, що у багатьох осіб змішується певна частка субєкт-гомоеротики з певною часткою обєкт-гомоеротики.
В останні роки роботи біологів, в першу чергу Е. Штейнаха (Е. Steinach), пролили світло на органічні умови гомоеротики, як і статевих ознак загалом.
За допомогою експериментального досвіду кастрації з подальшою пересадкою статевих залоз іншої статі вдалося у різних ссавців перетворити самців в самок і навпаки. Перетворення більш-менш повно торкнулося соматичних статевих ознак і психосексуальної поведінки (тобто субєкт і обєкт-еротики). Носієм цієї зумовлюючої пів сили вважається не та частина статевої залози, яка становить статеві клітини, а так звана інтерстиціальна тканина цього органу (пубертатна залоза, або «залоза змужніння»).
В одному випадку вдалася зміна статі у чоловіка, який втратив яєчка внаслідок захворювання на туберкульоз. В статевому житті він поводився по-жіночому, як пасивний гомосексуаліст, і у нього спостерігалося і у нього спостерігалися дуже ясно виражені жіночі статеві ознаки вторинного характеру (особливості волосяного покриву на голові та обличчі, відкладення жиру в грудях і на стегнах). Після пересадки кріпторхічного людського яєчка цей чоловік став поводитися по-чоловічому і направляти своє лібідо нормальним чином на жінку. Одночасно зникли соматичні жіночі ознаки (А. Ліпшуц (A. Lipchutz). Die Pubertatsdruse mid ihre Wirkung. Bern, 1919).
Було б безпідставно стверджувати, що завдяки цим дивовижним дослідам вчення про інверсії набуває нової підстави, і передчасно чекати від них відразу ж нового шляху до спільного «лікуванню» гомосексуальності. В. фліс (W. Fliess) справедливо наголосив, що ці експериментальні досліди не знецінюють вчення про загальний бісексуальний природжений нахил вищих тварин. Здається ймовірним скоріше, що подальші подібні дослідження дадуть пряме підтвердження передбачуваної бісексуальності.
7
Через анальний отвір (лат.).
8
Найглибша відмінність між любовним життям в стародавньому світі і нашій полягає, мабуть, в тому, що античний світ наголошував на самому потязі, а ми переносимо його на обєкт потягу. Стародавні поважали потяг і готові були облогородити ним і малоцінний обєкт, тим часом як ми низько оцінюємо прояв потягу самого по собі і виправдовуємо його достоїнствами обєкта.
Зиґмунд Фройд
Психологія сексуальності
(До теорії статевого потягу)
I. Сексуальні відхилення
Факт статевої потреби у людини і тварини біологи називають «статевим потягом». При цьому допускається аналогія з потягом до прийому їжі, зі станом голоду. Відповідного до слова «голод» поняття сексуального бажання в мові немає; наука послуговується словом «лібідо».
Загальноприйнята концепція містить цілком визначені уявлення про природу та властивості сексуального потягу. Передбачається, що в дитинстві його немає, що він зявляється приблизно до часу і у звязку з процесом статевого дозрівання, в пубертатний період, та виражається в прояві непереборної привабливості однієї статі до іншої, і її мета полягає у статевому зєднанні або принаймні у таких діях, які ведуть до нього.
Однак у нас є підстави вбачати у таких припущеннях спотворене відображення дійсності; якщо придивитися до них уважніше, то вони виявляються сповненими помилок, неточностей та поверхневих висновків.
Введемо два терміни: особу, яка викликає сексуальний потяг, назвемо сексуальним обєктом, а дію, на яку цей потяг штовхає, сексуальною метою; у такому випадку точний науковий досвід демонструє, що існує безліч відхилень, які стосуються як сексуального обєкта, так і сексуальної мети, і що їх відповідність сексуальній нормі вимагає детального дослідження.
1. Відступ щодо відношення до сексуального обєкта
Загальноприйнята теорія статевого потягу більш за все відповідає поетичній казці про розділення людини на дві половини чоловіка і жінку, які прагнуть знову поєднатися в коханні, тому досить несподівано чути, що існують чоловіки, сексуальним обєктом яких є не жінка, а чоловік; і жінки, для яких таким обєктом є не чоловік, а жінка. Таких людей називають викривленосексуальними або, краще, інвертованими, а сам факт інверсією. Чисельність таких осіб є значною, хоча точно встановити її досить важко.
А. ІНВЕРСІЯПоведінка інвертованихЦі особи в різних ситуаціях поводяться по-різному:
а) вони абсолютно інвертовані, тобто їхній сексуальний обєкт може бути тільки однієї з ними статі, і протилежна стать ніколи не може бути у них предметом статевого бажання, а залишає їх холодними або, навіть більше того, викликає у них статеву відразу. Такі чоловіки, відчуваючи відразу, виявляються неспроможними здійснити нормальний статевий акт або при його здійсненні не отримують ніякого задоволення;
б) вони амфігенно інвертовані (психосексуальні гермафродити), тобто їхній сексуальний обєкт може належати як до однієї з ними, так і до іншої статі; інверсія, відповідно, позбавлена характеру винятковості;
в) вони випадково інвертовані, тобто за певних зовнішніх умов, серед яких на першому місці знаходяться недоступність нормального статевого обєкту і наслідування, вони можуть обрати сексуальним обєктом особу однієї з ними статі і в такому сексуальному акті отримати задоволення.
Інвертовані по-різному виявляють власне відношення до особливостей свого статевого потягу. Одні з них сприймають інверсію як належне, подібно до того, як нормальний сприймає прояв свого лібідо, та енергійно відстоюють її рівноправя разом з нормальним. Інші ж обурюються фактом її наявності та відчувають її як хворобливу навязливість.[1]
Інші особливості інверсії стосуються часових меж. Інверсія може існувати в індивіда здавна, наскільки вистачає його спогадів, або вона проявляється в нього лише у певний момент до чи після статевої зрілості.[2] Інвертованість може зберігатися все життя, може тимчасово зникнути або виникнути окремими епізодами на шляху нормального розвитку. Вона також може проявитися у пізньому віці після довгого періоду нормальної статевої діяльності. Спостерігалися також періодичні коливання між нормальним та інвертованим сексуальним обєктом. Особливо цікаві випадки, в яких лібідо змінюється (в значенні інверсії) після того, як було набуто болісний досвід (статевий акт) з нормальним сексуальним обєктом.
Такі різні варіанти відхилень загалом існують незалежно одне від одного. Відносно крайньої форми можна упевнено стверджувати, що інверсія існувала вже з досить раннього віку і що інвертовані цілком миряться зі своєю особливістю.
Багато авторів відмовилися б обєднати в одну групу перераховані тут випадки й надали б перевагу тому, щоб підкреслити їх відмінність в межах цієї групи замість властивого їм всім загального; це залежить від їх пріоритетного погляду на інверсію. Однак, якими би не були вірними такі розподіли, все ж варто визнати, що існує безліч перехідних ступенів, отже, потрібна відповідна класифікація.