Ти знаєш, про це я якось, навіть і не здогадався. Мені просто було неприємно їх не те що бачити, а навіть згадувати. Шкода, що ти раніше не підказав мені цю ідею.
Нічого. Коли ми їх знайдемо, я тобі нагадаю.
Не маю жодних сумнівів. А, як це сталося? Досить дивна подія. Яке нахабство.
Згоден. Напрочуд дивний і зухвалий злочин. Пограбування сховища скоїли вдень. Прийшли двоє суб'єктів у формі судових приставів. З приводу поміщення речдоків у спецсховище проникли туди за підробленими документами. Вирубили чергового. Відкрили сейфи. Та дивне не це, Віардо замислившись, навіть зупинив ложку шляхом до рота. Мене вражає рівень їхньої підготовки та обізнаності. Посвідчення, допуски, формуляри, все було виготовлено на найвищому рівні. Крім шухлядок зі стилетами грабіжники почистили ще кілька сейфів, в яких зберігалися цінності і гроші, що проходять у інших справах. Але гадаю, це було зроблено, щоб замилити нам очі. За вартістю стилети перекривають усе викрадене.
Давай залишимо цю тему. Мені неприємно про це згадувати.
Вибач. Але я був повинен тебе повідомити й попередити, щоб ти посилив заходи безпеки.
Крістіан знизавши плечима за прикладом гостя почав їсти. Пішла зміна страв. Потім служник і кухар прибрали посуд й принесли сигари і коньяк. Подали каву. Крістіан розпалив камін. Незабаром у кімнаті запахло палаючими дровами. Відкривши вікно, граф налив у келихи коньяк і розкурив сигару. Віардо приєднався до нього.
Як наш молодий комісар і його чудова дружина? Крістіан влаштувався в широкому шкіряному кріслі біля каміна.
Погано. Вони знову посварилися, зітхнув Віардо. Ольга поїхала до Марселю. Працює над новим романом. На дзвінки майже не відповідає. А у Алекса черговий напад депресії.
Це через поранення?
І так і ні. Він страшенно комплексує з цього приводу. Ніколи б не думав, що він на цьому може зламатися. Та ще ці бісові психологи. Йому досі не дали дозвіл стати до оперативної роботи. А це його вбиває найбільше. Коли я їхав, хлопці насилу витягли його з «Золотого сонця» і відвезли додому.
Може Ользі варто побалакати з ним?
Та балакала вже не раз. Після його виписки з шпиталю, він спочатку комплексував через шрами, що спотворили його обличчя
Я пропонував йому зробити пластику, але він навідріз відмовився, урвав співрозмовника Крістіан.
Так. Я в курсі. Він з усіма так. Відкидає будь-яку допомогу. На початку зими Алекс став менше звертати на це увагу. Здавалося, що справи почали поліпшуватися, але потім йому не дали дозвіл психологи. І все. Він, ніби махнув на себе рукою. Ольга намагалася вивезти його в передмістя Марселя, де вони купили котедж. Там відокремлене місце. Їхні друзі, дуже рідко приїжджають до своїх домівок, які розташовані поруч. Решта сусідів зявляться тільки під час курортного сезону. Там суцільно багатії з Марселя. Але зараз у селищі майже нікого немає. Та він теж навідріз відмовився від цієї поїздки. Алекс не може без улюбленого заняття. Без сиску. Повернувшись до Парижу, вже вкотре поспілкуюсь з керівництвом. Ми можемо втратити відмінного детектива.
А може він переймається через загиблих хлопців?
Це теж присутнє. Я сам часом звинувачую себе за те, що дозволив їм взяти участь у затриманні цих басків. Це робота для спецназу. Але хіба його можна було зупинити? Тим паче тоді ми не знали, що вони готують теракт. Алекс і Дюпре вийшли на них у зв'язку з потрійним вбивством, яке сталося на паркувальному майданчику біля бару в Анже. Їм знадобилося майже півтора місяці, щоб дістатися до цих виродків. І вони взяли майже всіх. Залишився цей хлопчисько. Ніхто й гадки не мав, що він натисне на кнопку. Серж майже його вмовив. Але в останню мить все пішло шкереберть. З'явився цей ідіот Монсиньи з дівчиськом і все зіпсував.
Жахлива у вас робота Мартіне. Адже, по суті, йдучи на службу, ви не маєте уяви, повернетеся додому чи ні. Це дуже страшно. Особливо для ваших рідних. Але, напевно, це вас затягує. Звичка до небезпеки. Ти сам проміняв крісло радника міністра на посаду керівника оперативно-слідчої бригади. Ось і Алекс не може без цього. Але гадаю, що без підтримки Ольги йому не впоратися. Мати теж такої думки.
Та за яку підтримку зараз може йти мова? Дівча на межі нервового зриву. Вона не відходила від нього у шпиталі. А після одужання він з нею розмовляти не хоче. Лихо мені з ними. Вона довго терпіла його пиятики. Кілька днів тому Ольга намагалася напоумити Алекса. Але не втрималась, нагримала на нього, розрюмсалась, покидали речі у сумку й поїхала до Марселя. Її теж можна зрозуміти. У неї зобов'язання перед видавцями. Якщо вона зараз дасть збій, то знову піднятися на цей рівень для неї буде дуже складно. Це її третя книга. І вона, якраз про ті події, після яких і почалася ця божевільня. Сам розумієш замовлення потрібно відпрацьовувати.
У неділю матуся з Віктором повертаються з Британії. Я завтра ж їй зателефоную і, ми всі разом поїдемо до Ольги. Ти правий. Дівчину потрібно терміново підтримати. Вона одна в чужій країні, а коханий чоловік не може відірватися від склянки. Якщо потрібно, то я можу побалакати з вашими керівниками.
Дякую Крістіане. Гарно коли є друзі. Якщо моїх слів буде недостатньо, я відразу повідомлю тобі. Жозефіна не приєднається до нас?
У дружини сьогодні вільний день. До неї прилетіли дві подруги з Америки, тож вони поїхали розважатися в місто. Не буду ж я вислуховувати, як вони перемивають кісточки своїм родичам і знайомим, яких я, навіть по іменах не всіх знаю.
Радий за вас.
Дякую. А ти, так і залишишся парубкувати? Тобі вже тридцять п'ять, адже ми з тобою однолітки.
Крістіане. В мене було дві спроби створити сім'ю. Але більше, ніж на три місяці мене не вистачило. Тому я залишив це безглузде заняття, доручивши амурні справи своєму янголу-охоронцю. Я вірю, що Господь підбере для мене наречену, разом з якою ми щасливо проживемо до кінця наших днів в оточенні дітей і онуків.
Тоді я спокійний за тебе. Давай за це й вип'ємо.
Вони торкнулися келихами і зробили по кілька великих ковтків коньяку. Потім розмова перейшла на теми спорту і політики. Ближче до опівночі повернулася Жозефіна з подругами. Жак подав чай. Почалися питання-розмови. Спати вони розійшлися, коли годинник в кабінеті пробив половину другої.
Розділ четвертий
Середземне море, Гібралтарська протока, акваторія Малаги, вересень 1398 року
Галера сарацинського паші Абдула ібн Гаміда III-го, вже кілька годин бовталася у водах Середземного моря, неподалік від Гібралтарської протоки. У ранковому серпанку, вдалині проглядалася берегова лінія з рідкісними вогнями Малаги. Паша нетерпляче крокував вимитими дошками носової палуби. Вірний слуга Алі, зітхнувши, прибрав тацю з їжею, повернувши її до капітанської каюти. Старий паша майже добу нічого не їв. Тільки мовчазно на самоті пив чай. Та й воно було і зрозуміло. Пів року тому єдиний син паші Сулейман, відправився на військову службу в Гранадский емірат. Це був останній оплот колись могутньої арабської держави, кордони якої охоплювали майже весь Піренейський півострів. Зараз емірат обіймав високогірну область Сьєрра-Невада і все середземноморське узбережжя від міста Альмерія до міста Гібралтар.
Під час одного з боїв Сулейман був важко поранений і потрапив у полон до іспанців. Тож зараз паша привіз викуп. Іспанці призначили йому зустріч у морі. Галера прибула в умовлене місце на кілька годин раніше призначеного терміну. Свіжа зміна веслярів і ходовий вітер, немов би відчули бажання паші, скоріше обійняти сина. Корабель стрімко пролетів відстань від Танжера до Малаги і зараз спокійно гойдався на невеликих хвилях.
Над морем почало сходити сонце. Паша доклав до ока підзорну трубу, мідний корпус якої був прикрашений золотою інкрустацією, навівши її на чорну крапку, що з'явилася на обрії. Він не помилився. Збільшувальне скло перетворило ледь помітну цятку в обриси вітрильного корабля. Миттєво почулася команда. Затьохкав батіг наглядача, пробуджуючи веслярів. Матроси, схопившись за канати, підняли і закріпили головне прямокутне вітрило. Підкоряючись команді капітана, кермовий спрямував галеру назустріч судну.
Приблизно за годину, обидва судна зустрілися й прибравши вітрила, зупинилися в кількох десятках метрів одне від одного. Трищоглова каракка, венеціанської споруди, під прапором герцога дель Інфанто височіла своїм бортом над нижчою галерою паші Абдула ібн Гаміда III-го.
З каракки спустили шлюпку, і незабаром на палубу судна піднявся іспанська офіцер. Блискучий шолом гостя прикрашала біла хустка. Привітавши пашу, він назвався переговірником. Передавши вимоги високоповажного сеньйора Антоніо Фернандеса де Мендози герцога дель Інфанто, офіцер висловив вимогу передати йому рубіни, що призначалися в якості плати за звільнення вельможного бранця. За словами офіцера, коли він з викупом благополучно досягне палуби іспанського судна, Сулейман, буде доставлений до батьківської галери. Те ж саме було викладено в листі за підписом герцога, скріпленого його особистою печаткою.
Не ставши читати листа, а лише вислухавши офіцера, паша, перебираючи пальцями чорні коралові чотки, віддав розпорядження принести камені. Алі миттєво виконав наказ господаря. Схопивши в капітанській каюті замшевий футляр з коштовними самоцвітами, він підтюпцем, повернувся на палубу. Зупинившись перед офіцером, відкрив кришку. На синій тканині в променях ранкового сонця червоним світлом спалахнули чудові за своєю формою і величиною рубіни. Дев'ять з них були розміром з велику вишню. Вони чудово виглядали б в золотому намисті, але більше підійшли б для прикраси руківя холодної зброї. Три рубіни були більшого розміру й мали іншу форму ограновування. Останній з каменів за величиною дорівнював перепелиному яйцю. Рубін вражав своєю чистотою і майстерністю ювеліра, який огранував кристал. Камінь сяяв подібно кривавій зірці, відкидаючи червоні промені на всі боки.