Не ставши читати листа, а лише вислухавши офіцера, паша, перебираючи пальцями чорні коралові чотки, віддав розпорядження принести камені. Алі миттєво виконав наказ господаря. Схопивши в капітанській каюті замшевий футляр з коштовними самоцвітами, він підтюпцем, повернувся на палубу. Зупинившись перед офіцером, відкрив кришку. На синій тканині в променях ранкового сонця червоним світлом спалахнули чудові за своєю формою і величиною рубіни. Дев'ять з них були розміром з велику вишню. Вони чудово виглядали б в золотому намисті, але більше підійшли б для прикраси руківя холодної зброї. Три рубіни були більшого розміру й мали іншу форму ограновування. Останній з каменів за величиною дорівнював перепелиному яйцю. Рубін вражав своєю чистотою і майстерністю ювеліра, який огранував кристал. Камінь сяяв подібно кривавій зірці, відкидаючи червоні промені на всі боки.
Оглянувши камені, офіцер задоволено кивнув. Взявши футляр, він спустився до човна. Гребці опустили весла в воду й за кілька помахів досягли борту іспанського корабля. Офіцер піднявся на палубу. Тієї ж миті на караці почулися голосні команди. З шурхотом впали вітрила. Прийнявши в себе вітер, вони запузирилися, спрямовуючи судно, геть від галери. Веслярі в шлюпці обурено загорлали, намагаючись піднятися на борт. Але всі їхні спроби були марними. Тоді вставивши весла в кочети, вони що є сил почали гребти геть від сарацинської галери. На палубі іспанської каракки сухо клацнув спуск арбалета і в щоглу корабля паші встромився дротик з прив'язаним до нього паперовим згортком. Алі підскочив до щогли й вирвавши дротик, уклонившись, передав його паші.
З кам'яним виразом на обличчі Абдул ібн Гамід III розгорнув послання і прочитав нерівні рядки. Закінчивши читати, він різким рухом викинув дротик в море.
Мій пане! Дати команду почати переслідування? літній слуга з благанням дивився в обличчя паші. Вони не повернуть Сулеймана?
Ні Алі. Не потрібно переслідування. Сулейман вже потрапив до Джаннату. Я маю надію, що Аллах Всемогутній гідно винагородить мого улюбленого сина.
Його вбили?
Ні Алі. У полоні він захворів на чорну хворобу і помер. Невірні дозволили його супутникам поховати Сулеймана за нашими обрядами.
А, як же викуп? Ти їм не помстишся? Даси йому ось так піти, оманою заволодівши скарбом?
Мій старий і вірний слуга. Це всього лише камені. Але я передбачив такі наслідки і покараю іспанського ідальго за оману. Мій ювелір на зворотному боці каменів вирізав прокляття для його майбутніх власників. І герцог дель Інфанто і його нащадки будуть вмирати від насильницької смерті. Кожен камінь це вирок. Навіть, якщо невірні їх розділять, закляття не втратить своєї сили. Накажи зібратися воїнам до читання намазу. Ми повинні подякувати Аллаха і попрощатися з Сулейманом. А що до помсти, то після молитви я відправлю поштового голуба з наказом про виступ. За кілька днів, десятки галер з нашими воїнами прибудуть до Малаги. Ми влаштуємо набіг з моря на Валенсію. Саме там помер Сулейман. Час повернути це місто у володіння нашого емірату. Так невірні заплатять за смерть мого сина. Але головне покарання понесуть нащадки віроломного герцога поки його рід назавжди не зникне з лиця землі.
На борту іспанського судна, у своїй каюті дон Антоніо Фернандес де Мендоза герцог дель Інфанто із захопленням розглядав рубіни.
Ви, навіть не уявляєте капітане, що це за скарб. Ці рубіни сарацини викрали з храму Озіріса у Абатоні, в Єгипті. За них ходять легенди ще з часів Олександра Великого. Володар цих каменів за переказами, буде нагороджений довгим і щасливим життям. Його скарби будуть збільшуватися. В усіх справах його буде супроводжувати успіх. Тут, навіть вирізані якісь письмена, герцог, узявши лупу, і далі розглядав камені. Найбільший я вважаю, прикрасить перстень. Я піднесу його в якості подарунка нашому кардиналу. Ці три, прикрасять кольє, яке я замовив для моєї дружини донни Магдаліни. Що робити з рештою каменів я вирішу пізніше. Як на мене, вони будуть чудово виглядати в руківях стилетів.
Розділ п'ятий
Котеджне селище, передмістя Марселя, Франція, березень 2015 року
Льолька відсунула ноутбук. Діставши з пачки цигарку, вона підкурила і підійшла до вікна. Штормовий вітер гнав поверхнею бухти короткі злі хвилі, які бризками розбивалися об кам'янистий берег.
Розділ п'ятий
Котеджне селище, передмістя Марселя, Франція, березень 2015 року
Льолька відсунула ноутбук. Діставши з пачки цигарку, вона підкурила і підійшла до вікна. Штормовий вітер гнав поверхнею бухти короткі злі хвилі, які бризками розбивалися об кам'янистий берег.
Ось і почалася нова історія. Легенда тринадцяти рубінів, дев'ять з яких були вставлені в руківя стилетів Чезаріо Борджіа, давно не давала їй спокою.
З часу її перемоги в Міжнародному літературному конкурсі пройшло вісім місяців. За цей час Льолька встигла написати ще два романи на замовлення видавництва, а зараз працювала над третім. Але думки про рубіни не давали їй спокою. І ось сьогодні вранці вона вирішила виписатися, щоб, хоч трохи розвантажити мозок.
Останній роман, залишений редактору на вичитування, розповідав за операцію, в якій брав участь її чоловік комісар поліції Олександр Деланж. Операція загалом пройшла успішно, та наприкінці виникли обставини, які призвели до трагічних наслідків. Разом з одним із злочинців, загинули напарник Алекса Серж Дюпре і двоє офіцерів управління кримінальної поліції Анже. Сам Алекс отримав важку контузію, кілька поранень і півтора місяці провів на лікарняному ліжку.
Два тижні Льолька не відходила від чоловіка, спочатку у відділенні інтенсивної терапії, а потім у палаті. Алекс видужував важко. Він постійно переймався через загибель хлопців. Але не тільки це послужило причиною тривалого лікування.
Три шрами спотворили його обличчя. Два невеликих від металевих кульок, які вирвали м'язи на підборідді і лівій щоці, і один великий від уламка скла. Шрам починався трохи нижче правої скроні, проходив щокою і рваною стрічкою спускався до підборіддя. Лікарі, які проводили операцію, насамперед дбали за видалення з ран чужорідних тіл і зупинці кровотечі. Краса обличчя пораненого детектива хвилювала їх найменше. Головне для них було врятувати його життя.
Потім, коли його вже перевели до палати, Алексу запропонували провести пластичну операцію, але він відмовився. Відкинув він, навіть пропозицію свого друга Крістіана, який разом з дружиною і мачухою графинею Луїзою де Фоссе, часто відвідували його у шпиталі. Льолька вважала, що ці шрами він залишив на знак нагадування про загиблого друга, хоча смерть Сержа Дюпре ніхто йому в провину не ставив.
Потрапивши з лікарні додому, Алекс почав поступово повертатися до життя. Наприкінці грудня вони нарешті з'їздили з друзями до Бордо, де до охриплості горлали на футбольному матчі, що проходив між командами: «Бордо» «Ліон». Після завершення матчу, вони святкували перемогу «Ліона» 5:0, у невеликому шинку. Пили сухе вино з сиром і дивилися повтор матчу на величезному екрані плаского телевізора, заново проживаючи гольові моменти.
Алекс був пристрасним уболівальником. Льолька, не бажаючи відставати від коханого чоловіка, досконало вивчила правила цієї гри і з подивом для себе самої вподобала футбол. Тепер вона знала поіменно всіх гравців улюбленої команди Алекса «Парі Сен-Жермен». Знала тренерів і головних супротивників. Якось раз, вона, навіть зі знанням справи прокоментувала останню гру їхніх улюбленців. Своїми зауваженнями Льолька викликала гучні оплески від друзів Алекса і палкий поцілунок від вкрай здивованого чоловіка.
Потім їхні переваги розділилися. Льолька вважала, якщо вони придбали котедж в передмісті Марселя, то і вболівати повинні за «Олімпік Марсель». Але Алекс, який народився і більшу частину життя прожив у Парижі, віддавав перевагу своїй улюбленій команді. Посперечавшись кілька разів, вони дійшли згоди, що коли їхні команди грали між собою, то кожен вболівав за свою. Коли ж гра проходила з іншими супротивниками, то вони спільно переживали за своїх улюбленців.
Далі краще. Віардо домігся повернення Алекса до Парижу, де він комплектував нову бригаду в управлінні кримінальної поліції. Алексу дозволили переведення та надали відпустку через поранення.
З світанку і до обіду Льолька працювала над рукописом у вітальні затишної паризької квартири. Квартира була розташована у 8-му окрузі і залишилася чоловікові від його діда відомого генерала і героя Франції. Коли напередодні весілля Льолька дізналася, де вони у майбутньому будуть жити, а потім ще й побачила, то від радості мало не задушила Алекса. Хто б міг подумати, що з вікон їхньої оселі, розташованої під самим дахом шестиповерхового будинку побудованого на початку минулого століття (інакше і бути не могло в Льолиній уяві) буде видно Єлисейські поля.